Бібліотечна справа Реформації та Контрреформації

Новий і принципово важливий імпульс у розвитку бібліотечної справи у Європі на відміну від країн Південно-Східної Азії був пов'язаний з винаходом книгодрукування, традиційно у Європі пов'язаний з іменем ЙоганаГутенберга (1399-1468).

На зміну кодексам прийшла книжка у тій формі, в якій вона дійшла до ХХ ст. Для бібліотек ще більш важливим стала друга видозміна: бібліотека перестала виконувати функцію скрипторію, котра протягом тисячолітнього періоду була для неї принципово важливою. Функція збирання і зберігання документів з цього моменту остаточно відокремлюється від функції книго виробництва. Типографія і видавництва стають самостійними підприємствами.

Бібліотека перестає бути архівом. З цього часу бібліотека і архів стають спорідненими, але самостійними установами – перша спеціалізується на комплектуванні і збиранні друкованих документів, а друга рукописних.

Винахід книгодрукування остаточно розірвав зв'язок бібліотеки з культовими релігійними установами в цілому. Монастирська бібліотека остаточно перестає бути провідним типом бібліотек, хоча при цьому вона не перестає існувати і не губить свого значення як своєрідний тип бібліотеки.

Поява друкованого документа вплинула на внутрішню організацію бібліотеки. Поряд з уже відомою системою інвентарного зберігання принципово інше значення набувають каталог і шифр книги на кожній полиці. Останній починає розглядатися як інструмент знаходження книги на книжковій полиці і отримує розповсюдження в Західній Європі у ХІV ст., але нормою стає у ХV ст.

Винахід книгодрукування також дав потужний імпульс до принципової зміни взаємовідношень між функціями бібліотеки – функціями зберігання і обслуговування. Це у повній мірі вперше проявилося в епоху, що отримала назву Реформація.

Реформація – це рух, що зародився протестантській Німеччині і пов’язана з іменем священика і просвітителя Мартіна Лютера(1483-1546), Німецький поет Генріх Гейне зауважив, що він був не лише був найбільш великим, але й найбільш «німецьким» чоловіком у всій історії. Те, що відбулося у Німеччині в епоху Реформації, мало значення для всієї Європи. Це стосувалось також і бібліотечної справи.

Мартін Лютер одного разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, дає обітницю піти у ченці і проти волі батька переступає поріг монастиря августинців, де у 1507 дістає посвячення в священики. Взимку 1510-11 Лютер з іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою побожністю місцевого духовенства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому і продовжує навчання і 1512 захищає докторську дисертацію у Віттенберзькому університеті.

18 жовтня 1517 папа Лев Х випускає буллу про відпущення гріхів і продажу індульгенцій( лат.Indulgentia від латини indulgeo — дозволяю )— у римо-католицькій церкві, відпущення тимчасових покарань за вже прощені Богомгріхи в таїнствіпримирення) з метою «Сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнськогосвіту». Лютер вибухаєкритикоюролі церкви в порятунку, яка виражається31 жовтня1517 року (початок Реформації) в 95 тезах. Тези були також відправлені єпископу Бранденбурзькому і архієпископуМайнцському. Кидає виклик верховній владі Папи. Але Реформація мала не лише релігійний характер. Вона стала продовженням вже початих раніше реформ, спрямованих на остаточне відділення світської освіти від церковної, повний вивід бібліотеки як інституту освіти за межі монастирських стін та навчання усіх верст населення. Винахід книгодрукування також сприяв знищенню монополіїна освіту вибраних членів суспільства.

Важливе місце в епоху Реформації займає місто. Вплив міста визначає розвиток науки і роль бібліотеки у цьому процесі. Яскравим прикладом стали ганзейські міста півночі Європи. Саме бібліотека як складова наукового, освітнього і культурного життя ганзейського міста в епоху Реформації в значній мірі визначила феномен ганзейського міста.

Розвиток саме міста як складової одиниці суспільного життя, а не держави в цілому характерне для пізнього європейського середньовіччя, але на півночі Європи розвиток міста, і відповідно, характер міського життя мав особливий відтінок. Це обумовлено з однієї сторони, розповсюдженням в цьому регіоні ідей Реформації, а з другої – розвитком особливих дуже тісних зв’язків між містами Балтійського регіону.

Між містами, які розташовані вздовж одного моря, маючи спільний комунікаційний простір, між містами, навіть, які розташовані на території різних держав, зазвичай складаються свої, не зважаючи на приналежність до цієї чи іншої держави зв’язки, що і стало у свій час поштовхом до реалізації ідеї створення ганзейського союзу – міжміського, а в даному випадку міждержавного об’єднання.

Міждержавний характер взаємозв’язків гайзенських міст проявився в у створенні у Балтійському регіоні університетів, охоплюючи своєю діяльністю мешканців не лише свого міста.

В ХV ст. на побережжі Балтійського моря з’явилося чотири університети. У 1411р. був заснований Ростокський університет, у 1456р. був створений університет Померанії в Грейсальді, у 1477о. почав працювати університет в Упсалі, а в 1479р. був заснований університет і в Копенгагені. У наступні роки зявляються університети в Кенігсберзі (1544), Або (Турку) (1640), Лунді (1668). У житті міста і країн Балтійського регіону акивну роль відігравали і університети, які виникли у неприбережних містах у Вільно (Вільнюс) у 1579р. і в Дерпті (Тарту) в 1632р.. Ці університети розвивались відповідно до системи наукових цінностей античної науки.

Система цінностей науки і орієнтири її розвитку протягом багатьох віків залишилися незмінними, але час від часу у тій чи іншій формі проявлялися елементи нового наукового світогляду, спрямованого вже на необмежений пошук нового знання, що характерно, наприклад, для наукової діяльності Галілео Галілея чи Миколи Коперніка. Але це лише поодинокі івипадки, які тим не менше, вплинули на розвиток науки, а бібліотеки (як інструмент науки) залишалась зорієнтована на науку античну. Це стосується і виникнення в ХІ-ХVІ ст., а згодом розповсюдженої по всій Європі нового типу бібліотеки – університетської бібліотеки.

Викладання в перших середньовічних університетах, і відповідно, наукова робота, яка проводилась на основі античних постулатів (хоча перші середньовічні бібліотеки не були схожі на античну публічну бібліотеку), і частіше всього мали дуже скромні фонди. Саме це і було характерне для перших університетських бібліотек середньовічної Німеччини.

В епоху Реформації наука отримала нові імпульси. Вона надалі залишається у системі античних цінностей, вплив яких у ці роки дуже підсилюється. Але у цей час спостерігається процес розширення сфери розповсюдження знання, а це свідчить вже про те, що в близькому майбутньому відбудеться значний розвиток науки. Зміни відбувались і в бібліотеках, які, як і раніше, виконували функцію «зберігання знань», але вже в значній мірі почали втягуватися у процес розвитку освіти, який під дією реформ Мартіна Лютера охопив в ХVІ ст. північ Європи.

Значну роль у розповсюдженні наукових знань на півночі Європи відіграв університет в Ростоці. У ньому навчалися – нарівні з німецькими – датські, шведські, фінські, естонські, ліфляндські і курляндські студенти. Для розвитку Ростоцького університету величезне значення мала діяльність ДініеляКрамера, одного із найважливіших вчених Північної Європи кінця ХVІ ст., котрий пропрацював у Ростоці декілька років з 1588 до 1595р. В лютеранському світі він став першим, хто читав в університеті куос лекцій по метафізиці Аристотеля.

Розгортання університетської діяльності було неможливе без розповсюдження книги, і це сприяло виникнення центрів книгодрукування, що спричинило зв'язок між містами.

У розвитку книгодрукуванню значну роль відіграли ганзейські міста, тому що ці центри працювали не лише для свого міста, але і для інших міст Балтійського регіону. Так, наприклад, одним із визначних центрів книгодрукування стала типографія БартоломеусаГотана в Любеці, де в 1481р. був надрукований Псалтир тиражем 1000 екземплярів (відомо навіть, що у кінці ХV ст. російський цар Іван ІІІ запросив Готана у Росію для організації книгодрукування і вже були підготовлені переклади книг для видавництва на російській мові, а саме «Історія Трої» за Гомером.

У коло великих книговидавничих центрів увійшли Росток, Данциг (сьогодні Гданськ) і Рига. Активізація університетської діяльності обумовлена прискоренням розповсюдження книги, і це не могло не вплинути на бібліотеки – вони починають активно проявляти себе і як центри освіти, і як інструмент розвитку науки.

Лютеранський північ Європи поступово стає місцем, де розмножуються навчальні заклади, і в першу чергу університети, при яких, відповідно, відкриваються нові бібліотеки. Саме тут, раніше ніж де інде, спостерігається тенденція до збільшення бібліотек. З іншого боку у цьому регіоні з’являється новий тип бібліотеки – бібліотеки, створені за ініціативи міської влади, причому їх роль стає значною.

Особливо цікаві процеси відбувалися на Півночі Німеччини і на сусідніх з нею територіях, у містах де активно діяв Гайзенський союз (союз німецьких вільних міст в XIII—XVII століттях в Північній Європі для захисту торгівлі і купецтва від влади феодалів і від піратства. У союз входили міста Німецької імперії, або міста, населені німецькими громадянами (бюргерами), мають автономне міське управління («міська рада») і власні закони. Членами Ганзи в різний час були більше 200 великих і малих міст, розташованих головним чином в басейні Північного і Балтійського моря. Для вироблення загальних правил і законів представники міст регулярно збиралися на з'їзди в Любеці).

В окремих міста Балтійського регіону у цей час набирав обертів процес духовного оновлення, який сприяв розвитку освіти і розвитку міської культури. Почалася реформа, складовою частиною якої і була бібліотека. Мартіном Лютером бібліотеки розглядалися як важливий елемент розвитку німецьких міст. Він зокрема писав: « І на кінець, всім тим, хто міг би це зробити, потрібно, мабуть, подумати про те, що на німецьких землях… необхідно не зупинятися перед витратами, відкривати у великих містах бібліотеки, які влаштовували би всіх».

Зрозуміти бібліотечні погляди і ідеї Лютера, можна лише у контексті його поглядів на роль книжки у формуванні поглядів християнської людини освіта якої виведена за стіни монастиря і зробити її світською. Книга у розумінні Лютера повинна слугувати релігії, розповсюдженню прогресивних релігійних ідей: «Священна праця повинна бути надрукована на двох мовах поряд із німецькою – на латинській, грецькій, і єврейській, а може ще на декількох».

Лютер звертає увагу і на необхідність розповсюдження літератури, що вийшла у світ на різних мовах. Особливий акцент він зробив на необхідність розповсюдження світської літератури. Ці ідеї мали велике значення для формування фондів бібліотек, для розуміння складу їх фондів. Варто зазначити, що бібліотека, поряд з виконанням релігійної функції, через розповсюдження відповідної літератури повинна була зорієнтована і на виконання освітніх завдань.

Принципово важливим вважав Лютер і розповсюдження літератури з історії Німеччини і інших країв, він зазначав «Необхідно знати , що відбувалося на німецьких землях, знаним історію, яка нам не відома, немає книг з яких люди, які живуть в інших країнах можуть довідатися про нас, німців». Саме книга, яка активно функціонує в освітньому процесі, впливає на формування людини: «Молода людина повинна вчитися двадцять і більше років… і якщо вона протягом усього життя залишається бідною невченою людиною – то чия це вина?» Розповсюдження книги як процес, через який суспільство вирішує освітні завдання по відношенню до його громадян , було у розумінні Лютера найважливішим, оскільки місту потрібні освічені громадяни.

Все вищезазначене дозволяє зробити висновок, що у Лютера склався відповідний бібліотечний світогляд. Можна стверджувати, що у нього була своя власна бібліотечна концепція. Слід зазначити, що поняття «світогляд» чи «концепція» тут можна вжити у певній мірі умовно, адже Лютер більше пише про роль книги і її розповсюдження, аніж про саму бібліотеку. Але ці ідеї мали велике значення для створення бібліотек нового типу, які принципово відрізнялися від традиційних монастирських бібліотек.

В окремих ганзейських містах бібліотеки з’явилися в епоху Реформації. В Гамбурзі міська бібліотека виникла уже в середині XІV ст., але саме завдяки руху на чолі з Лютером, зорієнтована на реформи у сфері освіти громадян, склався особливий тип бібліотеки – міська бібліотека, зорієнтована на обслуговуванні освіченої частини населення міста – юристів, духовенства, лікарів, вчителів.

Феномен міської бібліотеки ганзейського міста став можливим саме завдяки епохи Реформації. Там, де вплив Реформації не відчувався( не зважаючи на існування певних зв’язків з Ганзейським союзом), не з’явилися і міські бібліотеки.

Це були, перш за все, бібліотеки ратуш. У багатьох випадках основою фондів цих бібліотек ставали власні бібліотеки. У формуванні фондів гамбурзької бібліотеки важливу роль відіграли власники унікальних приватних колекцій, наприклад, міський лікар Йохан Роде, котрий передав у 1469р. гамбурзькій ратуші 40 творів по медицині, серед яких були і твори грецьких і арабських лікарів.

У ці часи існувала і змішана форма бібліотеки – наприклад, в Кенігзбурзі, де у 1525р. герцог Альбрехт заснував бібліотеку, котра одночасно була і міською бібліотекою і бібліотекою гімназії. Міська бібліотека такого ж типу з’явилася і в Ельбінгу і в Торні.

Можна зробити висновок, що міські бібліотеки епохи Реформації – це сукупність різних за місцем створення бібліотек. Вони могли виникати при ратушах, церквах гімназіях. Але при цьому такі бібліотеки виконували і інші особливі функції по відношенню до закладів на основі яких вони створювалися. Їх об’єднувало одне – їх діяльність була спрямована на обслуговуванні громадян міста і виконання освітньої, просвітницької функції, і у цій якості вони були розповсюджувачами науки. Під час Реформації вони ще не стали, та не могли стати повноцінними інструментами розвитку науки, оскільки їх роль була обмежена рамками тих завдань, які вирішувала наука цього часу. Але все таки роль цих бібліотек у розвитку4 науки є беззаперечною.

У подальшому міські бібліотеки, які виникли в епоху Реформації залишалися незмінними, але разом з цим мінялися їхні функції і масштаби діяльності. Унікальною у цьому випадку була міська бібліотека в Любеці. В інших випадках колишні міські бібліотеки, а точніше їх фонди, були підґрунтям для створення бібліотек іншого типу (наприклад, науковим бібліотекам). Така, наприклад, доля фондів міських бібліотек Таллінна і Риги, фонди яких стали основою сучасних академічних бібліотек.

Починаючи з епохи Просвітництва значну роль у збереженні спадку міст Балтійського регіону відіграють бібліотеки іншого типу – національні бібліотеки, які створюють за межами Німеччини ( не в ганзейських містах).

Бібліотеки епохи Бароко

Термін «бароко» відповідає епосі Контрреформації так само, як поняття «відродження» пов’язане з епохою Гуманізму.

Контрреформація – це реакція католицької церкви на протестантську Реформацію, і очолило цей рух Товариство Ісуса (єзуїти), засноване іспанцем ІгнаціусомЛойолою у 1534 р.

Суспільство епохи Бароко було зорієнтоване на підтримку і розвиток гуманітарних наук, що проявилося як в церковно-архітектурній так і в освітній діяльності. На противагу стриманого північного церковного оформлення у католицьких країнах і регіонах активно використовувався потенціал мистецтва, що проявилося і в оформленні бібліотек.

У свої праці «Духовні заняття», виданий у 1548р., Лойал обґрунтував необхідність підсилення релігійних переживань людини через образи біблійних або історичних подій таким чином, щоб відчути себе їх учасником. У бібліотеках епохи Бароко ця ідея втілюється як через книжки, які розташовані на їх полицях, так і за допомогою образотворчого мистецтва – живопису, скульптури, різноманітних прикрашених інтер’єрів.

Бібліотека епохи Бароко вимальовує розвиток бібліотек католицького світу протягом двох століть. Першими бібліотеками, у яких важливу роль відігравали візуальні компоненти оформлення інтер’єру були Бібліотеки Ватикану і Королівська бібліотека св. Лаврентія в Ескаріалі (1567). І стіни над книжковими шафами і розписи на стелі відображали призначення тих чи інших залів.

Бібліотека Ватикану в ХV ст. а саме у роки правління Миколи V ( з 1447 до 1455 рр.) стала найбільшою бібліотекою Італії і всієї Південної Європи. Агенти Миколи V купували найцінніші рукописи по всій Європі. Він платив великі гроші за виявлення тої чи іншої рідкісної книги ,а також за її переклад і копіювання. Особливо цінні рукописи переплітали, до того ж перепліт обробляли оксамитом або шовком, і позначали папським суперекслібрисом, який був викарбуваний на металевій пластині.

Першим бібліотекарем бібліотеки Ватикану бувБартоломеоПлатіна, який (призначений 1475р. і працював до 1481р.) склав алфавітний каталог фонду бібліотеки. Наступний папа СикстІV, який правив з 1471 по 1484р., також проявив себе як покровителем бібліотеки. Всі основні функції і завдання бібліотеки, описані в буллі "AddecoremmilitantisEcclesiae"папа СикстаIV від 15 червня1475, продовжують діяти і в наш час:

У завдання та обов'язкибібліотекивходять:

• збереження та охоронакультурнихцінностей;
• поповненняколекції манускриптами, книгами і предметами шляхом покупки, обміну і дарування;
• дослідна робота зборів і можливістьнауковихпублікацій;
• поданнязборіввченимзівсьогосвіту та оновленнятехнічнихзасобів.

СикстаIV збудував нове приміщення для бібліотеки і переніс її у розкішні світлі зали. Бібліотека Ватикану розділена на чотири відділи – латинський, грецький, закритий і приватний, перші два були відкриті для користувачів.

Що стосується бібліотеки Ескоріали в Іспанії, то «План королівської бібліотеки св.. Лаврентія» був розроблений Хуаном БаутістомКордоною (1511 - 1589) і представлений королю. Філіпу ІІ, який 10 серпня 1557р. заснував великий монастир Ескоріал в честь св.. Лаврентія, а бібліотека мала бути складовою частиною цього монастиря.

В основу рішення простору Ескоріани була покладена композиція, виконана на основі спеціально розробленого для бібліотеки сценарію. Всі зображення, немов наповнені рухом ілюстрували і пояснювали розміщення внизу під ними ті чи інші частини фонду бібліотеки, і відвідувач, використовуючи свою пам'ять і кмітливість, повинен був ніби «розшифрувати» те чи інше зображення.

Архітектурно-планувальні рішення монастиря були розроблені Хуаном де Херрерою і реалізовано під керівництвом італійця Хосе Флечі. Більша частина живописних панно виконано італійським художником Перегрином де Перігріні, відомий під псевдонімом Тібальді.

Бібліотека була розміщена у двох залах, а в третьому знаходився архів. У першому залі були представлені книги і рукописи античних авторів, а також рукописні книги. Тут також була розміщена література з релігії, праву, медицини, філософії, історії. В оформленні цього залу особливий акцент робився на портретах святих, теологів, і інших вчених. У другому залі, були зібрані універсальні і навігаційні карти, картирізних країн і провінцій, глобуси землі і неба, різноманітні астрономічні і математичні інструменти, годинники, генеалогічні дерева, грецькі і римські вази та інші експонати. Оформлення зал будувалось за мотивами створення світу, тут також булирозміщені портрети Архімеда, Птолемея, Аристотеля, Христофора Колумба, Магеллана та завойовника Америки ЕрнанаКортеса.

Рукописи і книги розставлені в шафи, виготовлені за малюнком Хуана де ЕрреримебляремДжезеппеФлека. Вони маютьфасади, щонагадуютьневеликіхрами з колонамидоричного ордеру, фризами з тригліфами та однаковими балюстрадами з шарами. По центру зали зараз розставленістоли-вітрини з експозицієюнайбільшрідких та коштовнихрукописів. Кількість книг і рукописів за часівФіліпа ІІ досягла 40000 примірників.

В епоху Бароккоодним із найвідоміших архітекторів бібліотечних будівель став ФранческоБароміні (1599-1667). Найбільш відомою бібліотекою створеною ним була Валлічелліанав Римі. Вона нагадує храм, який розкішно оформлений, продовгуватий зал з високими стелями. Всі прикраси інтер’єру, а також розписи стін і стелі, не були просто оздобленням – книжкові полиці розчинялися в єдиному візуальному просторі, яке не могло не викликати у відвідувача емоційного захоплення.

Такий візуальний простір ніс у собі певний сенс, філософське узагальнення, значення знань для людства.

Ідеальна модель бібліотеки епохи Бароко була розроблена французьким вченим – єзуїтом єпископом Клодом Клеманом (1596-1642) (вона була представлена у праці «Будівля, обладнання, обслуговування і використання книг в державному і приватному музеї чи бібліотеці», виданій у 1635р.). Клод Клеман заснував підходи до комплектування бібліотеки, до систематизації літератури, розкрив основні елементи візуального оформлення бібліотеки і її призначення. Клеман наполягав на тому, що бібліотека повинна заохочувати наукові заняття. Організована експозиція у його розумінні є орієнтиром для пошуку літератури на полицях і повинна запрошувати до подорожі в освітніх цілях. Вчених-бібліотекарів Клеман порівнює з капітанами кораблів. Вони повинні, на його думку, орієнтуватися на вибірковий доступ читачів у бібліотеку, котру він називає «добре доглянутим садом» або «усамітненою внутрішньою святістю».

Під час систематизації, на його думку, важливо використати можливості візуальної експозиції гравюр чи скульптурних зображень представлених авторів. Рукописи, прикрашені кольоровими малюнками і гарно переплетені книги розглядаються Клеманом як вироби мистецтва. Під час вибору складу фонду бібліотеки Клеман вважав обмежити доступ до «дискусійної літератури». Ті твори, котрі не можна було мати у бібліотеках, католицька церква вказувала у виданому 1559р. список заборонених книг.

Щодо зображень, як зазначив Клеман, необхідно використовувати у першу чергу три види зображень – зображати видатних мужів, види різних шрифтів, а також зображення які мають викликати у читача бажання вчитися.

Серед найвидатніших, але створених пізніше, видатних бібліотечних задумів особливо слід виокремити бібліотеку Страговамонастиря у Празі. (сьогодні – бібліотека Музею національного письменства). З 1615 р. у монастирі створюється третя за рахунком бібліотека, котра повинна відновити втрачений фонд, вивезений шведами у 1648р. у якості воєнного трофею у м. Або(Турка). У 1678о. бібліотека нараховувала 5564томи.

Бібліотека Страгова монастиря вирізняється унікальною архітектурною концепцією, вона є втіленням ідей аббата Ієроніма Гірнхейма – видатного філософа свого часу, який працював у бібліотеці з 1670 по 1679р. У своїй праці«Detifogenerishumani», спрямована проти панування схоластики, він висловив свої думки про справжні і брехливі думки. Ці ідеї були втілені художником, монахом Страгова монастиря СіардомНосецьким (1693-1753), який розписав фресками теологічний зал бібліотеки, побудованої пражським архітектором італійського походження Яном ДоменікомОрсі. Основна ідея Носецького полягала у тому, що розумова праця ніколи не втрачає своєї цінності. Носецький був переконаний у тому, що вчений, передаючи свої знання через книги, дає життя своїм ідеям після власної смерті, а самі ідеї стають джерелами радості для потомків.

Другий бібліотечний зал, отримав назву філософський, був побудований і багато прикрашений.Плафони якого були розписані на теми історії людства, що знаходиться у пошуках вічної істини.

Бібліотека містить більше 130 000 томів, у тому числі 2 500 книг, виданих до 1500 року, і 3 000 рукописів. Найстаріший екземпляр датується дев'ятим століттям — Страговськоє Євангеліє.

Бібліотеки епохи Бароко – це бібліотеки, пов’язані з церквою, бібліотеки, які змінили свій вигляд і масштаби обслуговування. Таким чином, монастирські бібліотеки стали тим типом бібліотеки, який оприділів характер розвитку бібліотечної справи і вплинули на розвиток інших типів бібліотек.