Структура свідомості, її основні рівні
Поняття свідомості більш вузьке, ніж «психіка людини». Психіка=свідоме і несвідоме (багатомірні, перебувають у постійній взаємодії). Свідомість – знання. Без знання свідомості не існує.
Сфери свідомості:
1. Пізнавальна (когнітивна). Структура когнітивнох діяльності людини складається із: чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного, інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві образи й понятійні структури, які становлять предметно-змістовну основу мислення. Пізнавальні здатності: увага і пам’ять. Понятійне мислення забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.
2. Емоційна сфера свідомості. Емоції – відображення об’єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття.
3. Мотиваційно-вольова сфера - мотиви, інтереси, потреби суб’єкта в єдності зі здібностями у досягненні цілей.
Поряд із свідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень несвідомого – сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму (сновидіння, гіпнотичні стани, вища сомнамбулізму, стани неосудності, інстинкти). Інстинкти і запорогові почуття – структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватися на рівні підсвідомого, залежати від нього, переходити на рівень свідомості. Підсвідоме – особливий рівень несвідомого (псих. Явища, пов’язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму). Самосвідомість тісно пов’язана з рефлексією – принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм діяльності. Термін «рефлексія» означає спрямовувати свідомість на самого себе, розмірковувати над своїм психічним станом.
Гносеологія та епістемологія
Гносеологія
Це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби, форми пізнання, закони його функціонування; умови і критерії його істинності й достовірності.
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.
Головне питання: про відношення знання про свід до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.
Можливість пізнання визнають не лише матеріалісти, а й ідеалісти.
· Ідеалізм заперечує існування світу незалежно від свідомості, пізнання уявляється як самодіяльність цієї свідомості. Джерело пізнання – свідомість.
· Матеріалізм: Джерело пізнання – об’єктивна реальність (існуюча незалежно від свідомості). Пізнання цієї реальності – процес творчого відображення її в свідомості людини. Знання – суб’єктивний образ об’єктивного світу.
Основоположення:
· Принцип об’єктивності – визнання об’єктивного існування дійсності як об’єкта пізнання, її незалежності від свідомості та волі суб’єкта.
· Принцип пізнаванності - людські знання здатні давати адекватне відображення дійсності, її об’єктивну істинну картину. В принципі пізнанню людини немає меж, хоч на кожному етапі пізнання обмежене рівнем розвитку практичної діяльності людини).
· Принцип активного творчого відображення (процес пізнавання – цілеспрямоване творче відображення дійсності в свідомості людини. Пізнання виявляє об’єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності і можливості, відображаючи не тільки дійсно існуючі предмети та явища, а й усі можливі модифікації.
· Принцип діалектики (необхідність застосування до процесу пізнання принципів, законів, категорій діалектики).
· Принцип практики – діяльність людини, спрямована на перетворення природи, суспільства та самої себе – основа, рушійна сила, мета пізнання, критерії істини.
· Принцип історизму – вимагає розглядати усі предмети в історичному виникненні і становленні.
· Принцип конкретності істини – абстрактної істини не може бути, істина завжди конкретна.