Проблеми оцінки значення історичного розвитку техніки

Наука і техніка можуть розвиватися як через поступові кількісні нагромадження, так і через досить радикальні зміни в їх вихідних підвалинах. Перший шлях розвитку визначається, звичайно, як еволюційний, а другий як революційний.

Першою технічною революцією була промислова революція (друга половина XVІІІ – початок XIX століть. Під час її виникло машинне виробництво, для якого характерним є єдність трьох конструктивних елементів: 1) наявність виробничого знаряддя; 2) механізму передачі сили та 3) самого силового устрою. Машини надзвичайно збільшили продуктивність праці і посту­пово почали проникати у всі сфери життя суспільства. Складність техніки стала такою, що керувати нею без попереднього наукового досліджен­ня і обґрунтування стало неможливо.

Зважаючи на це, у середині XX ст. відбулися процеси органічного злиття науки і техніки та вихід науки на провідне місце в її зв’язках з технікою, що призвело до появи кібернетично-обчислювальних пристроїв, котрі породили перетворення машини в саморегульований машинний комплекс. Це явище стали називати науково-технічною револю­цією, яка змусила переглянути періодизацію історії європейсь­кої цивілізації.На початку 60-х років ХХ ст. французький соціолог Раймон Арон (1905-1983)виділив 5 стадій економічного зростання суспіль­ства:

- традиційне суспільство, щоіснувало за рахунок продуктів, котрі отримувало переважно з природи, без суттєвих змін останньої;

- підготовка зрушення – це період епохи Відродження і початку епохи Нового часу;

- зрушення – період перших технічних відкриттів і промислової революції;

- індустріальне суспільство – етап перетворення природи за допомогою машин;

- постіндустріальне суспільство – це таке суспільство, що використовує автоматизоване виробництво, яким керує інформаційна техніка і яке зорієнтоване на масове задоволення жит­тєвих потреб всіх членів суспільства.

Після ви­ходу у світ праці американського дослідника Елвіна Тоффлера (народ. 1928 р.) «Третя хви­ля» (1999), під якою він розумів технологічну революцію, котра завершила як аграрну («перша хвиля»), так і промислову революцію («друга хвиля»). Він вважає, що третя хвиля – це результат інтелектуальної революції, результатом якої стало постіндустріальне суспільство, в якому інформація зможе замінити величезну кількість матеріальних ресурсів.

Ми можемо відзначити, що в основних рисах ці періодизації збігаються. Вони чітко поділяють історію на індустріаль­ний та доіндустріальний періоди, а в межах першого акцентують увагу на етапах якісних змін техніки.

Слід зауважити, що розгортання науково-технічної революції дуже скоро почало призводити до небезпечних екологічних наслідків. Це спричинило перехід до біогенної інженерії, замкнених та безвідходних виробничих циклів, ефективного використання природних енергетич­них ресурсів, максимального урахування людських потреб і їх психологічних упо­добань та моральних норм, як суттєвих ознак технологічної переорієнтації у розвитку техніки.

Провідна роль в усіх цих процесах належить кібернетичним та електрон­но-обчислювальним приладам, широкому застосуванню комп’ютерної техні­ки, бо лише за допомогою саме такої техніки можна керувати названими процесами. Відомий американський теоретик постіндустріального суспільства Деніел Белл (народ. 1919 р.), вважає, що найважливіши­ми ланками суспільного розвитку є засоби комунікації. Сюди він відносить: а) транспорт; б) засоби доставки енергії; в) (аудіо- та відеотехніку, комп’ютери тощо). На його думку саме комп’ютерна техніка здатна призвести до революційних змін у суспільстві й відкрити нову еру в добробуті і взаєминах між людьми. У постіндустріальному суспільстві головними є інформаційні засоби. У цьому суспільстві той, хто володіє інформацією, володіє усім.

Комп’ютеризація та інформаційні технології суттєво змінюють структуру та динаміку розвитку суспільства. Вони зменшують роль мови як засобу спілкування, а на перший план ви­ходить пряма, безсловесна комунікація. В той же час, у сфері виробництва дії людини дедалі більше пов’язуються з оперуванням знаково-символічними формами, а не ма­теріальними об’єктами. Зрозуміло, що при цьому зростає роль інтелектуальних чинників, а з іншого боку, іде ускладнення діяльності людей у зв’язку із збільшенням у ній значення інтелекту, тобто зростає значення особистих якостей людини.

В цих умовах неможливо очікувати на припинення чи вичерпання науково-технічного прогресу. Навпа­ки, ми повинні очікувати в цій сфері його нового злету тому що, без науки й техніки неможливо забезпечити функціонування сучас­ної економіки. Окрім того, наукові та технічні досягнення зростають у наш час нечуваними темпами. Припинити їх розвиток неможливо і залишається завдання розумної регуляції цих процесів.

Отже, науково-технічний прогрес вимагає:

- комплексного розв’язання проблем життя в умовах науково-тех­нічної революції;

- поступового залучення до науково-технічного поступу світової спільноти, бо інформаційно-технологічні пере­творення не можуть носити локальний характер;

- постійного зростання значення гуманітарних проблем щодо забезпечення національних та загальнолюдських суспільних цінностей для подолання песимістичних поглядів, що пророкують поступову загибель людства від негативних наслідків технічного прогресу та неспроможності опанувати сили, пробуджені ним.