Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: П.Юркєвич, В.Соловйов, М.Бердяєв

Ф-кі погляди Юркевичаформ. під впливом ф-ї Платона і Канта. Він критикував матеріалізм та ідеалізм за їх абстрактність, ігнорування конкретного. Ф-ю Ю.мож. назвати ф-ю душі, мікрокосмосу, пізнати який можна лише за доп. людського серця. Ю.стверджував, що ф-я п.б. цілісним знанням, і тому не може обмежуватись пізнанням самого лише механізму світу. Ф-я є справою не людини ,а людства. Поняттяідеїпронизує всю творчість Ю.Предмети пізнання нашого розуму – ідеї, але ідея не є те саме, що всі предмети в світі. Вона має ідеальне буття, вона не є щось реальне, а тільки мислиме, вона лише прообраз реальності. В ідеї ототожнюється мислення і буття. Сама ідея пізнається як закон і норма явища. Між ідеями та явищами стоїть творча воля Бога і люди. Ю.визнає 3 сфери буття – царство ідей (ноуменальний світ), царство розумних істот(реальний світ), царство примарного існування тілесності (феноменальний). Зрозуміти все буття розумом, пізнати його не можливо. Розум є сферою загального, він не може проникнути в глибину особистісно-індивідуального. Цю діяльність людської душі, яка стоїть поза межами розуму Ю.називає серцем. Серце – центр морального і духовного життя людини, в ньому з’єднуються всі моральні стани, це вихідний пункт усього доброго і злого в словах, думках і вчинках. Серце є центром і релігійних переживань людини. Світ існує і відкривається передусім для серця, а звідси вже для мислення.

Серце є центром і в усіх пізнавальних діях душі. Звичайно, розум керує, планує, диригує цей процес, але серце породжує його. Розум – вершина, а не корінь душевного життя. Істинні знання тільки тоді принесуть користь, коли вони знайдуть місце у серці. „Якщо істина падає нам на серце, то воно стає нашим благом, внутрішнім скарбом. Тільки за цей скарб, а не за абстрактну думку, людина може вступити в боротьбу з обставинами і людьми., тільки для серця можливий подвиг і самовідданість”. Ю. намагається пов’язати біблейське вчення про серце, за яким серце є прихованим, але основним життям Духа, з християнським началом моральності і цим з’ясувати значення моральності для потреб практичної ф-ї. Він має надію, що саме у вченні про серце закладені основи релігійної свідомості людства.

Людина починає свій моральний розвиток з рухів серця, яке бажало б усюди бачити добро, щастя. Тільки в цій формі здійсненого загального щастя вона уявляє світ, що є гідний існувати.

Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900) - російський філософ - ідеаліст, створив своєрідну теософську систему. Соловйов нападав на матеріалізм и атеїзм, представляючи їх як вчення аморальні, ті що спустошують духовну природу людини та ведуть людей у глухий кут. Він критикує матеріалістично розтлумачений позитивізм, кантівський та гегелівський раціоналізм. Недоліки гегелівської філософії він бачив в тому, що Гегель признавав активну роль розуму та мало приділяв уваги релігії. Сам Соловйов виступав за «універсальний синтез науки, філософії та релігії». Соловйов вимагав від філософії розробки поставлених теологією питань «цільного знання», або живого спілкування людини з «абсолютом», доводив, що головне завдання філософії - збагатити себе теологічними ідеями, стати наукою християнського віровчення, т. о., по суті, перетворитися в служницю богослов’я.

Питання про взаємовідносини матеріального і духовного Соловйов вирішував з позицій об’єктивного ідеалізму. Початок всього сутнього, відповідно до його вчення, абсолютне. Абсолютне і Бог - поняття рівнозначні, тотожні. Перше абсолютне, сверх-існуюче божество слід відрізняти від ідеального космосу, т. о. від божественної ідеї. Абсолютне сприймається не розумом, а тільки через віру.

Соловйов витлумачив еволюційну теорію походження органічного світу з позицій ідеалізму. Розвиток, стверджував він, йшов не від нижчих організмів до вищих, не від простих до більш складним, а навпаки. Кожне появлення вищого типу буття є творення бога. Соловйов намагався пристосувати еволюційну теорію до християнського віровчення, викинув з неї матеріалістичний зміст, та придав їй теологічний смисл.