Основні методи наукового пізнання
Усі існуючі методи наукового пізнання умовно можна поділити на три групи:
1. філософські (діалектика й метафізика);
2. загальнонаукові (індукція, дедукція, аналіз і синтез, абстрагування, єдність логічного з історичним, аналогії (біоніка), формалізація, логіко-математичне моделювання та ін.);
3. специфічні методи кожної науки.
Серед філософських методів розглянемо метод поділу єдиного і пізнання в синтезованому виді його суперечливих сторін, який випливає з діалектичного закону єдності й боротьби протилежностей. Протилежності існують об’єктивно в кожній речі, процесі, в єдності й боротьбі. Складність цього методу, його розуміння полягає в тому, що кожного разу треба уміло виявити ці протилежності, причому вони повинні бути рівнозначні й діалектично пов’язані, тобто такі, що передбачають одна одну і в той самий час виключають одна одну. Тоді ці протилежності можуть не тільки співіснувати, мінятися місцями, а й переходити одна в одну. Візьмемо приклад з політекономії. Сама економіка (метод господарювання), особливо в умовах ринку, має двоїстий характер. З одного боку — це обмін товару на товар (продукт праці на продукт праці), а з другого — це зміна власника товару, тобто перехід права власності від одного власника (продавця) до іншого (покупця). Результати господарювання за день, місяць, рік і т. д. виражаються в системі бухобліку, який виробив балансний метод урахування різних форм господарювання через двоїстість розрахунків, а саме — статика економіки виражається термінами «Актив» і «Пасив», а рух змін (динаміка) господарських актів термінами— «Дебет» і «Кредит».
Обмеженими формами філософських методів є еклектика й софістика, які є антидіалектичними і мають метафізичний відтінок.
Еклектика — метод нерозбірливого поєднання різних фактів, положень без виділення головного, пріоритетного значення. Такі методи часто поширюються в періоди неозначеності, історичного зламу, кризового стану, коли складається багато економічних програм відродження економіки, а не визначається, як це зробити, у чому полягає механізм відновлення.
Софістика — метод, який часто-густо використовується політиками, соціологами, економістами для досягнення своїх егоїстичних цілей за допомогою перекручення змісту, підміни понять.
Методи другої групи поділяються на експериментально-до-
сліджувальні та загальнотеоретичні.
Експериментально-досліджувальні — це спостереження, експеримент, вимірювання, класифікація. Метод спостереження доцільний там, де вивчаються реальні предмети та явища і потрібна об’єктивна оцінка. Експеримент є вищою формою емпіричного дослідження, де об’єкт дослідження може бути створений штучно, він є більш динамічним, може багаторазово повторюватись і вдосконалюватись. Проведення експерименту на простих моделях, або у вигляді розумового експерименту заощаджує кошти і може проводитись у досить простих умовах. Вимірювання — це збір і облік інформації, її переробка, систематизація, статистичні виміри. Вимоги методів — точність, оперативність, зручність у використанні. Всі емпіричні методи потребують відповідної експериментальної бази, зокрема наявності комп’ютерної техніки.
Загальнотеоретичні методи наведено вище. Вони мають широку можливість для використання творчих прийомів, оскільки пов’язані з абстрактним мисленням і продуктивним уявленням.
Індукція — метод переходу від окремих фактів до загальних положень. Треба тільки пам’ятати, що індукція може бути повною лише в абстракції (наприклад, у математиці). А взагалі індукція обмежена і вона може призвести до неправильних висновків. Методом протилежного напрямку є дедукція, коли апріорно сприймається загальна істина (принцип, закон, аксіоми), яку в подальшому слід конкретизувати, застосувати до окремого факту.
Велике значення в економічних науках мають аналіз і синтез. Прикладом цього є метод аудиції підприємницької діяльності, визначення її рентабельності або нерентабельності (банкрутства).
Метод абстрагування — коли ми абстрагуємося від другорядних ознак предмета або явища, а беремо до розгляду першорядні ознаки (наприклад, ураховуємо виключно цифрові дані).
Метод поєднання логічного з історичним є одним з наріжних каменів. Під час посилення раціоналізму було зроблено неправильний висновок про те, що все можна пізнати за допомогою чистої логіки. На цій основі в сучасній науці був розвинутий навіть особливий напрям — сцієнтизм, який вважає, що науку можна будувати чисто логічно, чисто формально (логічний позитивізм) і що історія науки не тільки не допомагає її розвиткові, але й гальмує її. Проти такої тенденції виступали ще К. Маркс і Ф. Енгельс, які вбачали необхідність поєднання логічного з історичним, що виступає у формі практики і є критерієм істини. Логічне, формально-наукове є фактично історичне, але очищене від повсякденних нашарувань.
Історія, особливо історія філософії, навіть методологія, відкриває нам шлях до незвіданого, є пропедевтикою до сучасних відкриттів. Економічні дослідження також мають бути пов’язані з вивченням історії економічної теорії, розвитку народного господарства. Там ми зможемо знайти багато аналогій з проблемами сьогодення, побачити дію закону «оберненої хвилі».
Метод аналогії — за схожістю ознак невідомого предмета з уже відомим, вивченим робиться висновок про рівноцінність цих предметів. На основі аналогії розробляється метод моделювання нових предметів, структурних форм. Як метод аналогії, так особливо метод моделювання, конструювання соціально-економічних структур широко використовується в економічних дослідженнях, зокрема в такій формі, як робоча гіпотеза, яка може багатократно випробовуватись на комп’ютерних машинах і визначати найбільш оптимальний варіант. На цій основі розвивається спеціальна дисципліна в математиці — математичний експеримент, що замінює більш примітивний спосіб вивірення робочих гіпотез через мислений експеримент.
Процес моделювання може здійснюватись у фізичній формі, формі аналога через опосередковані моделі інших явищ (електрична напруга в мережі заміняє динамічне навантаження) й у чисто логічній (символічній формі), наприклад, відомій моделі товарно-грошового обміну: Т-Гр-Т, або Гр-Т-Гр.
Методи формалізації — ціла низка методів, яка дає змогу різноманітну інформацію певним чином класифікувати, типізувати, сортувати з тим, щоб можна було її довести до сталої форми, закодувати і пустити на машинну обробку. Метод формалізації є необхідним елементом методу програмування, уміння подати потік інформації у формі певного процесу, взаємозв’язку. Тут також є багато можливостей для творчого мислення. Треба лише засвоїти, що формалізація не є повною (це строго доведено математиком К. Гьоделем), вона відображає реальність тільки приблизно, тому до результатів формалізації слід ставитись критично, перевіряти їх на практиці.
Методи формалізації тісно пов’язані з багатьма методами апроксимації, тобто знаходження таких формул, які наближають результат розрахунку до справжнього (наприклад, ми можемо замінити складну функцію відповідним рядом, звести його до відповідної арифметичної або геометричної прогресії, заміняти криві лінії ламаними, ірраціональні числа — раціонально-дробовими тощо). Цьому служать математичні асимптотичні методи та методи ітерації (поступового, граничного наближення).
Специфічні методи — це методи, які найбільш характерні для кожної окремої науки. Наприклад, для математики — це метод математичної індукції, метод аксіоматизації, для статистики — метод групування, для політекономії — перехід від абстрактного до конкретного тощо.
Чільне місце в соціально-економічних дослідженнях займають конкретні соціологічні дослідження. Достоїнством цих методів є те, що вони прості за способом використання і можуть бути застосовані в широкому діапазоні з використанням комп’ютерної техніки. Це способи одержання, впорядкування та аналізу первинної соціальної інформації, перетворення її на надійний емпіричний базис соціологічної теорії.
Методи конкретних соціологічних досліджень є певною конкретизацією, модифікацією загальнонаукових прийомів емпіричних досліджень стосовно соціально-економічних явищ. Вони розробляються на основі методологічних принципів загальносоціологічної теорії і положень спеціальних соціологічних теорій. Вибір та застосування того чи іншого методу визначається специфічністю предмета і об’єкта дослідження, конкретними цілями і можливостями дослідника, його замовника.
За своїм призначенням методи конкретних соціологічних досліджень поділяються на дві групи:
1) методи відбору, фіксації та перевірки соціальних фактів;
2) методи систематизації та аналізу вихідних даних.
До першої групи відносяться різні види соціологічного спостереження, масові опитування, референдуми, плебісцити, аналіз документів, анкетування, інтерв’ювання, тестування тощо. Призначення цих методів — забезпечити одержання об’єктивної й надійної інформації про одиничні соціальні події (наприклад, про результати виборів тощо). Ці результати узагальнюються в табличній або рейтинговій системі (підрахунки в балах) або у формі дайджестів (підсумкових результатів).
До другої групи належать методи узагальнення одержаних емпіричних даних і пошук сталих зв’язків (емпіричних залежностей) у досліджуваних явищах: систематизований опис, класифікації; експериментальний і статистичний аналіз, генетичний (розгляд у розвитку) аналіз, ретроспективний, факторний аналіз, аналіз аудиторного типу (у вигляді ревізії підприємницької діяльності), історичний, системний аналіз, балансовий метод в економіці, який виражає статику в господарюванні у формі співвідношення «Активу» й «Пасиву», а рух змін (тобто динаміку) через «Дебет» (заборгованість) і «Кредит» (відмітка про видані й наявні цінності).
Особливий інтерес викликають методи соціального моделювання, соціального передбачення та прогнозування (наука, футурологія, астрологічне прогнозування тощо).
На сучасному етапі відомо понад 200 методів соціального прогнозування, але найбільш важливими і сталими є:
1) екстраполяція;
2) історична аналогія (ринкова реформа у повоєнній Німеччині й у нас);
3) комп’ютерне моделювання;
4) сценарії майбутнього (сценарії виходу з кризи Явлінського і Ланового);
5) експертні оцінки.
Особливість цих методів полягає в тому, що критерій істинності через обмаль практичних результатів і часу здійснюється за допомогою логічної та історичної аналогії.
Методи конкретних соціальних досліджень поділяють також на якісні й кількісні.
Якісними вважаються методи, які не передбачають чіткої стандартизації, відзначаються довільною процедурою, переважно невимірювального характеру. Такими є непрограмовані опитування (нестандартизоване інтерв’ю, вільна співбесіда, твір на довільну тему), включене спостереження (коли соціолог включається, стає учасником досліджуваного процесу), окремі соціально-психологічні тести, метод групових дискусій, якісний аналіз документів. Одержана за допомогою цих методів інформація, як правило, потребує подальшої обробки (статистичної репрезентації, рейтингової порівняльної оцінки в балах, систематизації, узагальнення тощо).
До кількісних (точних) відносять чітко стандартизовані методи збирання первісної соціальної інформації: спостереження зі спеціальною технікою з використанням відповідного інструментарію, програмовані опитування (анкетування, стандартизоване інтерв’ю), що протоколюється, контент-аналіз (при аналізі змісту різних текстів тут використовуються також методи герменевтики), соціометричні методи, а також методи квантифікації (кількісне вираження якісних ознак) та вимірювання соціальних змінних методом шкалювання, конструктивне моделювання соціальних процесів тощо.
У соціології та економетричних дослідженнях доцільно використовувати так званий генетичний метод. Це спосіб дослідження явищ, що ґрунтується на аналізі їх розвитку. Він вимагає фіксації початку, умов розвитку, головних його етапів, тенденцій розвитку і т. п. Головним принципом генетичного методу є визнання й визначення якісно нового, пов’язаного з диференціа-
цією, структуризацією розглядуваного об’єкта (його системоутворенням) та іншими змінами.
У зарубіжній філософії активно використовується також ідеографічний метод, введений німецькими філософами В. Вінде-льбандом та Г. Ріккертом. На відміну від номотетичного методу, який використовується в природничих науках, де його основна мета віднайти загальний, абстрактний закон, ідеографічний метод застосовується до аналізу соціокультурних явищ, які мають особливий ціннісний, а іноді й унікальний характер. Такий метод, зокрема, використовував і наш вітчизняний учений М. В. Туган-Барановський, який вимагав при вивченні взаємодії ринкових відносин враховувати ціннісні, соціально-психологічні характеристики вироблених товарів.
До цієї групи слід також віднести і метод ідеальних типів, що його використовував у своїй теорії «соціальних дій» (розуміючій соціології) німецький соціолог М. Вебер. Ідеальні типи соціальних явищ допомагають досліднику краще орієнтуватись у розма-
їтті історичного матеріалу, у виявленні об’єктивних зв’язків, що існують у суспільстві. В ідеальних типах має фіксуватись насамперед не сам факт, а його соціокультурне значення.
Методи, які використовує дослідник, повинні мати чітку аргументацію. Тому існують методи аргументації або доведення. Найбільш яскравою аргументацією є звернення до практики, до конкретних фактів. Факти — це продукти дослідження, і разом з тим вони є основою для вироблення теорії, концепції, подальшої програми дій.
Факти — не тільки уперта, а й доказова річ. Але лише тоді, коли факти беруться не поодинці, не вроздріб, а у своїй повноті, в системі. Неповнота фактів, несистемність може призвести до суб’єктивізму, до зради істини, до авантюризму (згадаємо методи софістики, еклектики тощо).
Доведення істини може здійснюватись на основі наглядних ілюстрацій словесного умовляння, статистичних даних, логіки здорового глузду і т. п. Нам відомий метод Сократа — домагання за допомогою діалогу (метод іронії), або методи Дейла Карнегі «Як робити своїх конкурентів надійними партнерами...».
Найбільш раціональним способом доведення є логічні або математичні доведення. Це логічна форма встановлення істинності тієї чи іншої думки, істинність якої безсумнівна. У доведенні розрізняють тезу, тобто судження, істинність якого треба довести, аргументи — судження, за допомогою яких доводять істинність тези, і демонстрацію — спосіб логічного виведення тези з аргументів. Вибір способу доведення, щоб він був найбільш простий, зрозумілий, несуперечливий, потребує кмітливості і творчої наснаги. Доведення поділяють на прямі і непрямі. У прямих доведеннях аргументи безпосередньо підтверджують істинність тези. В непрямих доказах (від супротивного) істинність тези встановлюють помилковістю супротивного твердження — антитези. Доведення може виступати у формі захисту, коли йдеться про імовірнісну концепцію, й у формі спростування, коли заздалегідь існує підозра в нереальності висунутої тези.
Для того, щоб доведення було коректним, необхідно виконувати певні правила, які повинні відповідати логічним законам. Зокрема, теза мусить бути визначеною і точно сформульованою; вона не повинна містити логічних суперечностей; повинна бути сама собою протягом усього часу доведення. Аргументи також повинні бути достатньо простими, зрозумілими, несуперечливими і спиратися на принцип достатнього обґрунтування, на відомі факти, на авторитети вчених, на рукописні оригінали тощо.
При недотриманні цих правил можуть виникати серйозні помилки як логічного, так і юридичного характеру, за які треба розплачуватись. Це повинні мати на увазі економісти при роботі з клієнтами, укладенні договорів, фінансово-кредитних документів тощо. При аксіоматичній формі доведення вимагається повнота аксіом, їхня несуперечливість і не допускається латентна (прихована) повторність.
У зарубіжній філософії (зокрема, в неопозитивізмі) були спроби доводити істинність за допомогою методу верифікації (розроблений у працях Віденського гуртка М. Шликом та Л. Вітгенштейном). Згідно з ним істинність чи хибність висловлювань вимірюється даними відчуттів, готовністю мати або не мати їх змістовний образ.
Проте цей метод через свою абстрактність і невизнаність був розкритикований і відкинутий, і замість нього було введено новий модифікований метод — метод фальсифікації. За цим методом універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, що логічно випливає з нього, не хибне. Цей метод виявився також неефективним, адже, щоб переконатися в істинності суджень, потрібно перевірити незліченну кількість одиничних тверджень, що практично неможливо. Тому сучасні позитивісти (Лакатош, Фейєрабенд та ін.) схильні перевіряти істинність суджень або за допомогою історичної аналогії, або конструктивного їх моделювання й використання на практиці.
Отже, методичну схему розвитку наукового дослідження можна зобразити так:
і т. д. Коло не замикається.