Європа як філософське поняття Україна і Європа

Характеризуючи філософію культури як витвір європейської думки, ми не вбачатимемо в європеїзмі квазіісторичного означення, наділеного високими моральними рисами, але утопічного ідеалу. Під Європою ми розумітимемо не стільки соціально-економічну систему й лад життя, скільки метод, якому відомий досвід культури як критичного розумування. Перенесення акцентів з ідеалу на метод дасть можливість критично поглянути на засновки та висновки європейської думки. Адже "місце" Західної Європи не зайняте цілковито самим Заходом Європи. Подібно до території "фаустівської душі" (О. Шпенглер), воно не простягається від Рейну на сході Європи до Тахо на її заході.

Проте ми не можемо не визнати наявності в Європі чогось унікального, що відчувається не лише нами, а й іншими відламами людства, якогось первня, що змушує їх європеїзуватися, незважаючи на наполегливе прагнення зберегти духовну автономію. Слід зважити також на ентузіазм, із яким нині обговорюється проблема "Україна-Європа", що супроводжується закликами "йти до" або, навпаки, "тікати від" Європи. "І вся справа в тім, — застерігає М. Зеров, — як ми цей процес об'європеювання, опанування культури переходитимемо: як учні, як несвідомі провінціали, що помічають і копіюють зовнішнє, — чи як люди дозрілі і тямущі, що знають природу, дух і наслідки засвоюваних явищ і беруть їх ізсередини, в їх культурному єстві"

Уявлення про філософію культури як культурну самосвідомість європейської людини легко вкладається в європейську парадигму особи-самосвідомості, або особи-відповідальності. Виявлене й осмислене у Європі, таке коло уявлень найбільше споріднене з європейським духом, саме звертаючись до нього, можна осягнути духовний зміст великих "осьових" культур. Адже, якщо ці культури не знали притаманної новоєвропейській добі явленої зверненості свідомості до самої себе, це не означає, що там не існувало цієї глибинно-інтуїтивної зверненості...

В основі економічного та соціального процвітання Європи лежить перш за все культура, цивілізація. Саме Європа створила сучасний світ таким, яким він є, саме тут були закладені основи сучасного державництва, громадянського суспільства, ефективної ринкової економіки, системи соціальної справедливості.

Європейська історія – це історія війн, перемог, технічних досягнень, але передусім – це історія народження ідей, цінностей і великої культури. Саме тому Європа виглядає такою привабливою для "інших світів".

Україна не зможе інтегруватися до Європейського Союзу, допоки українське суспільство не почне інтегруватися в європейську систему цінностей. Допоки ми з вами не почнемо такі цінності поділяти і сповідувати.

Це красномовно доводить досвід країн Східної Європи. Вони досягли успіху у своїх реформах не тільки тому, що просто щиро хотіли повернутися до європейської родини, а тому що приєдналися до європейських цінностей.

Онтологія і гносеологія. Предмет гносеології і її методи

Онтологія (грец. ontos - єство, logos - вчення) - філософське вчення, яке досліджує сутність буття світу, глибинну основу всього сущого - постійні і змінні властивості світу речей: матерія, рух, розвиток, простір, час, зв'язки, взаємодії, структури тощо.

Філософські категорії у своїй сукупності відображають найсуттєвіші, найзагальніші якості і властивості буття як реальності. Реальність світу багатогранна. Вона охоплює світ природи і світ культури - того, що створено, породжено людиною.

Серед основних форм буття виділяють:

а) буття речей (тіл), процесів (стан природи), вироблених людиною культурних цінностей;

б) буття людини, що поділяється на власне людське (справжнє) існування і перебування людини у світі речей (несправжнє), функціональне існування;

в) буття духовного (ідеального), яке існує на індивідуальному і позаіндивідуальному рівнях;

г) буття соціального, яке має індивідуальний (окремішність) і суспільний (колективний) виміри.

Категорія буття - це гранично загальна абстракція, яка об'єднує за ознакою існування найрізноманітніші явища, предмети і процеси природи, людські колективи та окремих людей, соціальні інститути, рівні, форми і стани людської свідомості.

Гносеологія — це вчення про можливість пізнання людиною предметів і явищ дійсності, їх властивостей, зв'язків і відношень, про джерела, шляхи, методи, форми і закономірності пізнавального процесу.

Передусім в питанні про пізнанні важливим є поняття знання. "Знання" - об'єктивна реальність, яка у своїй діяльності відбиває, ідеально відтворює об'єктивні зв'язки реального світу.

Поняття істинне знання і знання можуть не співпадати, оскільки останнє може бути недоведеним, неперевіреним або неістинним. Пізнання спрямоване на придбання знання, його постійне поглиблення, розширення і вдосконалення.

У пізнанні існують різні рівні: чуттєве пізнання, раціональне пізнання (мислення), емпіричне (досвідчене) і теоретичне.

Формами чуттєвого пізнання (живого споглядання) є: а) відчуття б) сприймання в) уявлення

Раціональне пізнання (на рівні розуму)- а) поняття б) судження в) умовивід

У розгляді проблеми (чи пізнаваний світ) виділяють агностицизм і скептицизм. Представники агностицизму (Юм) заперечують можливість пізнання об'єктивного світу. Скептицизму, розуміють процес пізнання як просте заперечення пізнаваності світу.

Процес пізнання здійснюється на науковому і донауковому (позанауковому) рівнях. Донауковий (позанауковий) рівень репрезентує мислення звичайної людини, яка не обтяжує себе думками про правильний вибір найкращого способу пізнання. Буденне пізнання спирається на повсякденний життєвий досвід людей, апелює до їх здорового глузду ("наївний реалізм"). Цим воно відрізняється від наукового пізнання (логічний реалізм).

Предмет гносеології: природа пізнання як цілого, його можливості і межі, відношення знання і реальності, знання і віри, суб'єкта і об'єкту пізнання, істина і її критерії, форми і рівні пізнання, співвідношення різних форм знання. Суб'єктом є людина як громадська істота.

Методами гносеологія, за допомогою якої вона досліджує свій предмет, являються передусім філософські методи - діалектичний, феноменологічний, герменевтика; також загальнонаукові методи - системний, структурно-функціональний, синергетичний, інформаційний і імовірнісний підходи; загальнологічні прийоми і методи : аналіз і синтез, індукція і дедукція, ідеалізація, аналогія, моделювання і ряд інших.

Отже, філософська теорія пізнання (гносеологія) вивчає процеси, закони, форми і методи одержання знання про навколишню реальність, окреслює шляхи досягнення об'єктивної істини. У раціональному (науковому) пізнанні істинним має бути не тільки кінцевий результат пізнання (наукові дані), а й метод його одержання. Важливим завданням цього методу є виявлення взаємозв'язків, які надають світові цілісності, з'ясування глибинних причин постійного розвитку всього сущого - природи, суспільства, людини та її мислення.