Різноманіття формальних типів та рівні организації наукового знання

Системність критеріїв наукового знання веде до ускладнення його структури та різноманітності його форм.

Наукове знання представлене кількома формальними типами [Лебедєв, 2014, с. 178-179, зі змінами], причому кожен тип організації знання характеризується різним співвідношенням пріоритетів елементарних складових комплексного критерію науковості:

1. Сенсуативне (чуттєве) знання - дані спостереження та експерименту над об'єктами дослідження.

2. Емпіричне знання - узагальнений опис даних спостереження та експерименту у вигляді безлічі фактів і емпірично спостережуваних (феноменологічних) законів.

3. Теоретичне знання - логічно-системний опис властивостей, відносин і законів певної множини ідеальних об'єктів.

4. Метатеоретичне знання - загальнонаукові принципи (загальнонаукова картина світу, елементи дисциплінарної матриці, філософські основи даної науки або дисципліни).

5. Інтерпретаційне («кентаврове») знання - безліч пропозицій (ухвал), що зв'язують елементи різних рівнів наукового знання шляхом їх ототожнення (ідентифікації); досить часто являє собою результат синтезу не тільки різних теоретичний концепцій, але навіть об'єднання об'єктивно-описових (дескриптивних) і суб'єктивно-оцінних (аксіологічних) елементів, тобто є продуктом інтеграції 3-4 і 6 типу наукового знання.

5. Логіко-математичне знання - мова математичних теорій, що використовується в природничих науках для кількісного опису і обробки масиву чуттєвих даних, формулювання фактів, законів, принципів, перетворень, фундаментальних констант, систем вимірювання величин тощо.

6. Ціннісне знання - філософська аксіологія і антропологія, що рефлексує та конструює загальні цінності і смисли людини та культури.

До того ж складові критерію демаркації мають специфіку своєї конкретизації стосовно різних структурних одиниць наукового знання - областей наукового знання. В теперішній час наукове знання – складна система, окремі області якої відрізняються за об’єктами й методами дослідження, термінологією, сферою застосування, критеріям науковості, структурою, головними принципами та ін.

У зв’язку з цим сучасна наука розділилась на цілу низку окремих наук окремих наукових дисциплін.

Кожна з наукових дисциплін є дискретною одиницею організації наукового знання, яка існує як результат єдності предметно-змістовної бази, інтересів науковців – фахівців у та єдності методів та засобів отримання наукової інформації окремої сфери наукового знання.

Отже проблема демаркації логично виводить епистемологічну теорію до питання про засади та методологію класифікації.

Класифікація наукових дисциплін відбувається згідно з одним із двох основних принципів – чи то за можливістю використання наукового знання в практичних цілях, чи то за специфікою об’єкта дослідження.

Відповідно до можливості практичного використання науки по­діляють на:

· фундаментальні, які не ставлять за мету негайне використання отриманих результатів;

· прикладні, спрямовані на втілення результатів дослідження в ті чи інші технологічні розробки.

За предметом дослідження виділяють такі сфери наукового знання:

· Математика, щовивчає найбільш загальні й абстрактні поняття – число, множина та ін. Як правило, об’єкти дослідження математики є формалізовані логічні абстракції, не пов’язані із будь-якими яви­щами та процесами матеріального світу.

· Природознавство (природничі науки), предметом дослідження яких є всі природні (матеріальні) явища та процеси, які існують поза свідомістю людини незалежно від неї (фізика, хімія, біологія, астрономія та ін.);

· Соціоекономічні науки, які досліджують різні прояви людської діяльності (економіка, соціологія, історія, культурологія тощо).

· Гуманітарні науки мають предметом феномени людскої культури, переважно духовної (литературо- та мистецвознавство, філологія, тощо. (досить часто гуманітарні науки об’єднують з соціоекномічними, що на нашу думку не є коректним внаслідок специфіки предмету (виключно суб’ективно-ідеальні за своєю природою) та методології.

· Техніко-технологічні (технічні) наукистановлять (поряд з математикою) особливу сферу науки – це система знань про способи та пристрої, які ви­користовує людина для матеріального впливу на оточуючу природу й перетворення її згідно із власними потребами та інтересами.целом

+++Слід зазначити, що в культурній традиції Західної цивілізації лише природознавство розглядається як наука у власному значенні цього слова. Це знайшло своє відображення в англійській мові, де не існує вираз у «природничі науки», оскільки s(як cience (дослівно – наука) й позначає власне природознавство і лише його, для гуманітарних наук існує особливий термін – arts (дослівно – мистецтво, вміння).

Структурна організація знання в будь-якій науковій дисципліні характеризується ієрархічністю. В якості прикладу наведемо структуру знання у природничих науках:

1. Чуттєве знання - дані спостереження та експерименту над об'єктами природи і експериментальними ситуаціями.

2. Емпіричне знання - узагальнений опис даних спостереження та експерименту у вигляді безлічі фактів і емпіричних законів.

3. Теоретичне знання - логічно-системний опис властивостей, відносин і законів певної множини ідеальних об'єктів (матеріальних точок, ідеального газу, абсолютно чорного тіла, абсолютно ізольованих систем тощо).

4. Метатеоретичне знання - загальнонаукові принципи (загальнонаукова картини світу, елементи парадигмальної теорії для даної дисципліни, філософські основи даної науки або дисципліни).

5. Інтерпретативне знання - безліч пропозицій (ухвал), що зв'язують елементи різних рівнів наукового знання шляхом їх ототожнення (ідентифікації).

6. Логіко-математичне знання - мова математичних теорій, що використовується в природничих науках для кількісного опису і обробки масиву чуттєвих даних, формулювання фактів, законів, принципів, перетворень, фундаментальних констант, систем вимірювання величин тощо.

Природознавство утворює єдиний комплекс дисциплін, дифе­ренційований на окремі елементи відповідно до процесу глобальної еволюції Всесвіту, яка доступна нашому спостереженню. Усі об’єкти живої та неживої природи утворюють деяку ієрархію цілісних систем, кожну і з своїми специфічними явищами та процесами, які складно описати чи пояснити, використовуючи термінологію й закономір­ності, створені наукою для систем іншого рівня складності.

Еволюція матерії проходить крізь низку рівнів організації – фі­зичний (елементарні частки, атоми і т. д.), хімічний (молекули, йони, вільні радикали), біологічний та соціальний. Кожний із них виникає в результаті формування зв’язків і відношень, які об’єднують об’єкти попереднього рівня в елементи нових цілісних утворень. Закономір­ності, яким підкорюються елементи системи, продовжують діяти і надалі, однак кожному рівню організації відповідають свої специ­фічні закони.

Відповідно до цього природознавство підрозділяється на такі області:

· фізика – наука про найбільш загальні властивості й форми руху матерії;

· хімія – наука про речовину та її перетворення;

· астрономія – наука про небесні тіла;

· геологія та географія – комплекс наук, які вивчають поверхню, хімічний склад, будову та еволюцію земної кулі;

· біологія – наука про життя.

Отже, така організація природознавства відображає глобальний процес еволюції природи:

1. Добіологічна еволюція:

космологічна еволюція:

виникнення доступного для спостереження Всесвіту; утворення елементарних часток; еволюція зірок і зіркових систем (галактик);

утворення атомних ядер важких елементів у результаті термо­ядерного синтезу;

формування планетарних систем, зокрема Сонячної системи;

хімічна еволюція:

утворення молекул неорганічних речовин (Н2, О2, Н2О, СО2, СН4 і

т. д.).

виникнення земної атмосфери, літосфери і гідросфери;

фотохімічні реакції синтезу низькомолекулярних органічних ре­човин – HCN, фосфорорганічні сполучення (АТФ та ін.), вуглеводи, амінокислоти, азотисті основи, нуклеотиди; абіогенний круговорот сполучень вуглецю;

абіогенний синтез високомолекулярних органічних полімерів із нерегулярною структурою – білків, нуклеїнових кислот, вуглеводів та ін.

2. Біологічна еволюція (біогенез):

виникнення молекулярних систем, які здатні до самокопіювання та метаболізму;

виникнення першоклітин.

фотосинтез та біотичний круговорот речовини та енергії;

Виникнення еукаріотів (організмів із структурно відокремленим клітинним ядром, який вміщує носія спадкової інформації – хромосоми) і багатоклітинних організмів;

антропогенез (виникнення людини).

3. Соціокультурна еволюція (соціогенез).

Очевидно, після виникнення життя процес подальшого розви­тку матеріального світу розділився на два напрями – розвиток не­живої та живої природи, що й знайшло своє відображення в наведеній схемі дисціплінарної організації наукового знання (рис.)

різноманіття формальних типів та рівні организації наукового знання - student2.ru

Рис. . Дисціплінарна організація наукового знання.

Специфічні об'єкти дослідження визначають специфічні методи та особливості структури наукового знання у відповідних наукових дисциплінах. В цілому, найбільш відрізняються крайні члени наведеної вище послідовності класифікації наукових дисциплін відповідно до їх предмета – математичні, які розпочинають цю послідовність, і гуманітарні, що її завершують [Лебедєв, 2014, с. 178-179, зі змінами].

Математичне знання організоване за чіткою ієрархічною схемою, причому кордони різних рівнів, на відміну від природничих і, тим більше, інших наукових дисциплін, чітко окреслені:
1. математичні проблеми і завдання,

2. змістовні математичні теорії,

3. формалізовані математичні теорії,

4. метаматичні побудови, що включають в себе, зокрема, певні філософські підстави.

В гуманітарних науках теоретичне знання являє собою окремі та загальні гуманітарні теорії, які розробляють моделі культури та людини, ціннісну і нормативну шкалу оцінки їх еволюції та поведінки. Як бачимо, за своєю формою теоретичне знання тут практично тотожне знанню інтерпретаційному і метатеоретичному в природознавстві.

Гібридний предмет технічних наук обумовлює особливу структуру цих дисциплін [Лебедєв, с. 178]:

1. Онтологічне знання - опис властивостей і відносин артефактів - на відміну від об'єктивно існуючих фактів - створені розумним суб'єктом із заздалегідь поставленою метою матеріальні об'єкти. До артефактів належать як матеріальні об'єкти (технічні пристрої, механізми, будівельні споруди, хімічні і фармацевтичні препарати, штучно створені живі організми – продукти генетично-інженерних технологій тощо), так і технологічні процеси;

2. Метрологічне знання – опис вимірювальних пристроїв та технології їх використання, систем одиниць та еталонів, прийомів обробки результатів вимірювань;

3. Модельно-проектне знання - теоретичні моделі майбутніх артефактів, математичні розрахунки їх функціональності, надійності, безпеки та ефективності;

4. Емпіричне знання - опис даних спостережень і експерименту над випробувальними зразками артефактів і спостережуваних закономірностей функціонування прототипів і макетів;

5. Теоретичне знання - опис властивостей, відносин та законів ідеальних об'єктів - репрезентантів артефактів, формулювання законів їх функціонування і змін, методи обґрунтування та перевірки теоретичних тверджень;

6. Повсякденне знання - сукупність інструкцій та приписів щодо використання артефактів і технологічних процесів, система правил техніки безпеки;

7. Метатеоретичне знання - фундаментальне знання з соціально-гуманітарних наук та природничих математичних наук, філософські принципи і підстави, етичні, економічні та екологічні регулятиви і обмеження, оцінки соціального і практичного характеру. В сукупності цей вид знання визначає соціальні та індивідуальні потреби та способи їх задоволення, забезпечувані за допомогою конкретних наукових розробок. Виявлення та розробка норм, правил, методів і прийомів, що ре­гулюють цілеспрямовану діяльність щодо формування та розвитку знання, складає предмет логіки та методології наукового пізнання.

Наши рекомендации