Діалектика (діалектичний підхід) та її роль в пізнанні державно-правових явищ

Серед загально-філософських методів особливе місце займає діалектичний метод. Діалектика (з грецьк. διαλεκτιυή – мистецтво вести бесіду, суперечка) це вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання і заснований на цьому навчанні універсальний метод мислення, а відтак і пізнання. Діалектичний метод в силу своєї універсальності використовується в усіх соціогуманітарних науках і правознавство не є винятком з цього правила.

Відповідно до вимог діалектики всі державно-правові явища мають розглядатися у взаємному зв’язку між собою й суспільним життям, у їх взаємодії та взаємовпливах. Вони вивчаються не в статиці, а в динаміці, на основі таких законів, як a) єдність і боротьба протилежностей; б) перехід кількісних змін у якісні; в) заперечення заперечення [67].

Закони діалектики

1.1.1. Закон єдності і боротьби протилежностей. Під діалектичними протилежностями розуміються такі сторони того чи іншого предмета (явища, процесу), які одночасно взаємовиключають і взаємоприпускають один одного. Цей закон займає провідне місце в складі діалектики, його не випадково називають її «ядром». Пояснюється це тим, що розкрити сутність загальних зв’язків і розвитку не можливо без виявлення джерела руху, розвитку. Суть цього закону полягає в тому, що вічна зміна, рух, розвиток являють собою процес взаємодії протилежних, взаємовиключних сторін, взаємодія яких, з одної сторони, характеризує ту чи іншу систему як таку, з її якісною визначеністю, а з другої зумовлює зміни, розвиток, перехід в інший стан, в іншу систему з новими якісними характеристиками.

Закон єдності і боротьби протилежностей розкриває джерело розвитку і руху. Найважливіші категорії, якими ми оперуємо, розглядаючи цей закон це: «тотожність», «відмінність», «протилежності», «суперечності». З точки зору діалектики в реальному житті немає абсолютної відмінності, як і немає абсолютної тотожності. Насправді тотожність і відмінність взаємопов’язані і переплітаються, тому в реальності кожна річ не тільки дорівнює, тобто тотожна самій собі а й різна одночасно. Будь-який об’єкт, зберігаючи до певного часу ряд своїх характеристик (у цьому відношенні він тотожний з самим собою), в той же час втрачає ряд інших характеристик і здобуває нові (в цьому виявляється його відмінність самому собі). Розвиток об’єктивної реальності та пізнання йде через роздвоєння єдиного на протилежні сторони, які взаємодіють один з одним і ця взаємодія рухає і розриває предмет [68].

Так цей закон має суттєве значення наприклад для кримінального процесу, де соціальне призначення останнього в пізнанні певної події і визначенні, чи є ця подія злочином або ні; чи винна особа у вчинені злочину або не винувата. Винність та невинуватість особи взаємовиключають одна одну, а взаємодія цих протилежностей утворює суперечність.

Якщо цей закон застосувати стосовно злочину то протиріччя виражається в протилежності поведінки особи вимогам норм кримінального права. Злочинна поведінка, яка або здатна заподіяти шкоду фізичним особам, організаціям, суспільству і державі, і встановлена державою кримінально-правова норма – це дві протилежності які борються і які перебувають у діалектичній єдності.

1.1.2. Закон переходу кількісних змін у якісні. Специфіка цього закону полягає у тому, що він розкриває загальний механізм процесу розвитку і відповідає на питання як?, у яких формах протікає рух і розвиток, як здійснюється перехід від одного якісного стану предметів, явищ до іншого. Він розкриває взаємозв’язок безперервності і переривчатості в поступальному русі, розвитку.

Щоб зрозуміти сутність цього закону й особливості його дії, необхідно насамперед з’ясувати зміст таких категорій як «якість», «кількість», «міра», «момент».

Якість це тотожна буттю визначеність, що сприймається органами почуття, або сукупність суттєвих властивостей речі, що сприймаються опосередковано через мислення, абстрагування. Кількість це філософська категорія, що відображає такі параметри, як число, обсяг, величина, температура, тощо. Всі якісні зміни здійснюються на основі кількісних. Іншого шляху до появи нового не існує.

Слід підкреслити, що кожний перехід кількісних змін у якісні одночасно означає і перехід якісних змін у нові кількісні зміни. Такий взаємозв’язок виявляється в понятті «міра». Міра це межа кількісних змін, в рамках якої предмет залишається тим, чим він є, не змінюючи своєї якості.

Ще однією важливою категорією в розумінні закону, що розглядається є «момент». Момент це коли стара якість перетворюється на нову відразу (раптово) або протягом певного періоду (поступово) .

Таким чином закон взаємного переходу кількісних змін у якісні конкретизується через ряд категорій і полягає в тому, що коли кількісні зміни виходять за межі певної міри, в цей момент з’являється предмет нової якості, який має нову кількісну характеристику і нову міру.

1.1.3. Закон запереченя заперечення. Якщо закон «єдності і боротьби протилежностей» розкриває джерело, причину змін, руху, розвитку, а закон «переходу кількісних змін у якісні» механізм розвитку явищ та перехід від однієї якості до іншої, то закон заперечення заперечення відповідає на запитання про спрямованість розвитку і про характер, спосіб внутрішнього взаємозв’язку його ступенів, етапів.

В основі цього закону лежить діалектичне заперечення як об’єктивний і суттєвий момент розвитку. Діалектичне заперечення це не просте заперечення чи механічне відкидання старої якості, а її подолання, зняття. Сутність цього закону полягає у відображенні спадкоємності, як характерної риси процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається позитивне, що було на попередній стадії розвитку. Водночас, кожний новий ступінь розвитку це не просто поєднання позитивного змісту попередніх стадій, а перехід у вищу фазу розвитку, ствердження якісно нового, більш багатшого змісту. Умовно процес розвитку можна зобразити у вигляді «спіралі» оскільки має місце повторюваність старого на вищій основі.

Всі вищезазначені закони нерозривні з логічними засобами пізнання, котрі в загальному ланцюгу пізнавального процесу спираються на вироблені діалектикою філософські категорії, що слугують інструментарієм проникнення в природу досліджуваного явища.