Сучасна (пост-академічна) наука і науковий етос Зімана (PLACE)

З другої половини ХХ століття в науці відбулися глибокі зміни, що ознаменували її перехід до пост-неокласичної фази (В.С. Степін) або пост-академічної науки (Дж. Зіман). У метологіі наукового пізнання ці зміни були відображені в концепціях зростання наукового знання, які отримали назву «модус-2» (Х. Новотни) і «потрійна спіраль» (Г. Іцкович та Л. Ледейсдорф). Про них ми будемо говорити в розділі 8.3. В соціології науки ті ж зміни були осмислені Дж. Зіманом в його теорії пост-академічної науки. На цих роботах й зупинимося зараз.

За словами Дж.Зімана [^[12], p.84] «те, що можна було б назвати пост-академічною наукою, відрізняється від більш раннього стереотипу класичної науки, підміняючи ринкову конкуренцію концептуальних популяцій і наукових шкіл - їх носіїв командно-адміністративним управлінням. Дослідницькі групи працюють, виконуючи команди, подібно до маленьких фірм, що виробляють конкурентоспроможний товар для ринку. Комерційна підприємливість і особиста мобільність заміщає професійну відповідальність і стабільність кар'єри, як принципи організації науково-дослідницької діяльності». Відбувається перехід від класичної дисциплінарно організованої до постакадемічної науки, когерентної трансформації техногенної цивілізації у фазу інформаційної культури, а ринкової економіки - в економіку знань [^[13], с.329]. Він супроводжується появою в семантичному коді наукового співтовариства термінів-брендів, раніше тут невідомих, запозичених ззовні - з культури громадянського суспільства, сформованої на Заході в останні кілька століть (менеджмент, контракт, адміністрування і контроль, відповідальність, навчання, зайнятість). Дж. Зіман небезпідставно вважає їх ознакою прогресуючої (додамо - перманентної) «бюрократизації» і заявляє, що виживання фундаментальної науки в новому соціальному контексті вельми «дивовижно».

Трансформація науки в постакадемичну форму відбувалося паралельно заміщенню етоса класичної науки (етоса Мертона) так званим етосом Зімана (етос постакадемичної науки), тобто радикальною зміною вартісних пріоритетів наукового співтовариства. Акронімом цього етосу став PLACE. Згідно етосу у сучасній науці діють таки імперативи [Лазар, c.51]:

· Proprietary (патентоздатність): на наукове знання поширюється право інтелектуальної власності, патенту, замість загального володіння цим науковим знанням;

· Local Authoritarism (локальний авторитаризм): тематика і цілі наукового дослідження визначаються авторитарно, адміністративним шляхом, а не волею дослідника; соціальна автономія наукового співтовариства і окремого вченого de facto більше не діє;

· Commissioned («на замовлення») - метою наукового дослідження є не отримання нового знання у відповідності з внутрішніми потребами розвитку науки, а вирішення практичних (соціальних, економічних та/або політичних) проблем, тобто «соціальне замовлення» (у широкому сенсі слова);

· Expert Work (експертна оцінка) – суб'єктом наукового дослідження є не наукове співтовариство, а нечисленна група експертів; результати дослідження оцінюються у відповідності із здатністю вирішити за допомогою дослідження поставлену практичну задачу.

У реальному науковому співтоваристві встановлюється певний паритет між двома этосами – етосом Мертона, характерним для співтовариства вчених, орієнтованих на традиційні цілі та цінності чистої науки, і етосом Зімана, тобто цінностями і нормативами спільноти, орієнтованої на завдання прикладного дослідження.

В цьому аспекті мова йде не про селекції найбільш валідних (відповідних) теорій та гіпотез, і про критерії такої селекції, тобто про засади та конкурентні процедури верифікації наукового знання. Мова йде про "соціокультурну мотивацію" науково-пізнавальної діяльності як такої.

Тут у центрі уваги філософів науки виявляється набір соціальних і культурних уявлень про цілі наукового пізнання, які в своїй сукупності фіксують суспільний статус науково-пізнавальної діяльності та обумовлюють суб'єктивно-особистісну зацікавленість у ній, тобто спонукають людей до цієї діяльності, наділяючи її соціокультурними аспектами в очах суспільства в цілому і кожного вченого зокрема» [^[14], c.109]. В цьому сенсі науковий етос – вбудована в науку програма, що забезпечує самовідтворення цього соціального інституту і його основних форм. Заміна етосу Мертона етосом Зімана рівнозначна макрокультурній мутації, що обумовила ідеологічні і світоглядні засади техногенної цивілізації – її переходу у фазу суспільства ризику та інформаційної цивілізації. Як було вказано нами раніше, «спусковим гачком» цієї трансформації стали технологічні схеми керованої людиною еволюції.

Тема 4. СОЦІОКУЛЬТУРНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ НАУКОВОГО ТА ТЕХНОГІЧНОГО ЗНАННЯ (економічні науки)

Тематичний аналіз науки

Наука є частиною людської культури й розвивається у загальнокультурному процесi. Це проявляється через вплив фiлософських, метафiзичних, свiтоглядних, естетичних та iнших культурних впливiв на розвиток наукового знання. Розвиток науки неможливо зрозумiти поза такими впливами. Наприклад, умогляднiсть античної науки була глибоко укорiнена в усiй античнiй культурi, з її масовими видовищами й орiєнтацiєю на зовнiшнiй свiт. Антична культура, як зазначав О. Шпенглер, бачила насамперед свiт тiлесних форм i нiчого – поза ними. Схiдна культура була iншою. Iндiйська постiйно схилялася до думки про iлюзорнiсть усього наявного свiту, що цей свiт є iлюзією, пiдпорядкованою закону карми. Треба тiльки прокинутися вiд сну, позбутись iлюзiї. Цiй метi й була пiдпорядкована iндiйська наука. Відповiдно досягнення її знаходяться в сферi трансформацiї душi, а не зовнiшнього свiту. Це такi досягнення, як йога, медитативнi технiки тощо. Давнi китайцi бачили свiт у виглядi єдиного гiгантського органiзму, в якому все гармонiйно пристосоване одне до iншого. Всi проблеми – вiд порушення першопочаткової гармонiї. Вiдповiдно завдання науки полягало в пошуцi шляхiв досягення гармонiї, внутрiшньої й зовнiшньої. Звiдси такi здобутки китайської науки, як геомантiя, цигун, фен-шуй тощо. Європейська наука тiсно пов'язана з трьома культурними складовими. Це грецька рацiональнiсть, римське право та iудео-християнська релiгiя. Вiд християнства сучасна європейська наука успадкувала тверду вiру в реальнiсть матерiального свiту, якої не було, примiром, у Давнiй Iндiї, де нiкому й на думку не спало б дослiджувати зовнiшнiй iлюзорний свiт. Римське право, також через призму християнства, дало уявлення про закони природи, а грецька рацiональнiсть заклала методологiчну основу європейської науки.

Наука ґрунтується на метафiзицi, i не тiльки в планi своєї свiтоглядної основи. Вiдомо багато випадкiв з iсторiї науки, коли тi чи iншi досягнення були чи не напряму зумовленi фiлософськими поглядами своїх авторiв. Так, Альберт Ейнштейн у молодостi перебував пiд сильним впливом емпiрiокритицизму Маха, який вiн, щоправда, переiнтерпретував по-своєму, однак цей вплив є безсумнівним, зокрема, в запереченнi об'єктивної одночасностi, що послужило основою для всiєї теорiї вiдносностi. Один iз фундаторiв квантової механiки, а також авторiв сьогочасної моделi атома Н. Бор перебував пiд значним впливом фiлософiї С. К'єкегора, в якого вiн запозичив iдею дiалектичних стрибкiв, використану в так званій борiвськiй моделi атома. Загальновизнаним є також вплив iдей Мальтуса на еволюцiйну теорiю Ч. Дарвiна з її тезами про боротьбу видiв за iснування та природний вiдбiр [25, с. 185]. У своїй теорiї Дарвiн багато в чому спирався на досягнення селекцiонерiв свого часу. Тобто бiльшiсть явищ, з якими вiн мав справу, належали до областi штучного, а не природного вiдбору. Селекцiонери в своїй дiяльностi виходили з потреб ринку й ринкової конкурентної боротьби. Дарвiн просто перенiс цi засади на дику природу. В ролi селекцiонера, який керується потребою найбiльшої пристосованостi виду, вiдбраковуючи все негiдне увiчнення в часi, у Дарвiна виступає Бог. Прямо про це нiде не сказано анi слова, але така неявна його присутнiсть вгадується чи не всюди. Без даної метафори (чи метафiзичної засади) вся дарвiновська теорiя зависає в повiтрi [25, с. 187 – 192].

Про вплив культурних факторiв на розвиток наукового знання можна говорити дуже багато. Наведемо тут одну з концепцiй такого впливу, а саме iдею тематичного аналiзу науки Дж. Холтона. Його висхiдним поняттям є поняття теми, в якому видiляються три аспекти: 1) тематичне поняття; 2) методологiчна тема; 3) тематичне твердження [50, с. 26]. Тематичний аналiз не слiд плутати з iншими дещо схожими на нього конструкцiями на кшталт юнгiвських архетипiв, метафiзичних концепцiй, парадигм чи свiтоглядiв [50, 41]. Теми носять суто iндивiдуальний характер. Прикладами тем можуть служити тема математичної гармонiї Всесвiту Кеплера, ейнштейнiвська модель побудови наукової теорiї, уявлення про доповняльнiсть Н. Бора, методи органiзацiї дослiдження Е. Фермi тощо. Тема безпосередньо пов'язана з культурою вченого, з його свiтоглядом та фiлософiєю, яку вiн роздiляє, однак не спiвпадає з ними. Так, темою Й. Кеплера (тематичним поняттям) була математична гармонiя, яку вiн намагався знайти. Джерелом цiєї теми був його пiфагоріїзм, який полягав у вiрi в те, що Бог побудував Всесвiт на кшталт велетенської машини, за математичними принципами. Цi принципи Кеплер i намагався вiднайти. Успiх чи неуспiх наукової дiяльностi визначається темою, наскiльки вона придатна для опрацювання. Так, Енрiко Фермi виходив з того, що природа не допускає надмiрностей i влаштована вельми економно. Цей самий принцип вiн i поклав в основу своєї дiяльностi. Вiн ставив перед собою лише такi завдання, які можна було розв'язати [50, с. 302]. Для цього вiн створив сильну, добре органiзовану команду вчених, якi працювали пiд його керiвництвом, старанно коригуючи сфери їх iнтересiв (так, щоб не виникало анi сильного перетину, анi розчленування єдиного дослiдження), а також використовував усi наявнi полiтичнi й економiчнi можливостi, що могли б сприяти його науковiй роботi. Центральна iдея Холтона полягає в тому, що неформальнi мiркування в науцi залежать вiд таких фундаментальних (тематичних) передумов, що надихають i направляють дiяльнiсть вченого. Вони можуть приводити до хибних висновкiв, але разом з тим дозволяють iгнорувати несприятливi свiдчення в пошуках того, що може виявитися правильною iнтерпретацiєю. Холтон не робить гучних висновкiв, вiн тiльки прояснює деякi механiзми розвитку наукового знання в загально культурному процесi.