Звуконаслідувальні теорії походження мови
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ І
Діденко Ірина Андріївна
( група 2332-1А )
КУРСОВА РОБОТА
СТРУКТУРНО – СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОДИНИЦЬ ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ
Напрям підготовки: 6.020303 – Філологія
Професійне спрямування:
Мова та література (англійська)
Науковий керівник –
к.ф.н., доц. Козлова Т.О.
Нормоконтролер ___________________________________________________________
(посада) (підпис і дата) (П.І.П.)
Запоріжжя – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЛОГІЧНІ ЗАХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВУКО-НАСЛІДУВАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ……………………………………
1.1Звуконаслідувальні теорії походження мови…………………………………
1.2 Звуконаслідування , як різновид звуко зображення………………………...
1.3 Підходи до вивчення звукових одиниць…………………………………….
РОЗДІЛ ІІ СТРУКТУРНО – СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЗВУКО-НАСЛІДУВАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ
2.1 Семантична класифікація звуконаслідувальних слів………………….
2.2 Структура звуконаслідувальних слів та її вплив на значення семантичних одиниць................................................................................................ 2.3Стилістичне вживання звуконаслідувальних слів...........................................
ВИСНОВОК…………………………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………
ВСТУП
Англійська мова – одна з найдавніших мов світу, вона має свою власну історію, багата на словниковий запас, який відображає характер, менталітет і діяльність людей, які є її носіями.
Англійська мова – одна з найважливіших мов у сучасному світі. Понад один мільйон людей можуть розмовляти цією мовою чи розуміти її. Це офіційна мова таких країн як Сполучені Штати Америки, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка, Індія та багатьох африканських держав. Це одна з п’яти офіційних мов Організації Об’єднаних Націй. Це мова великої англійської літератури й науки.
Мова складається зі слів. Слово є одночасно семантичною, граматичною й фонологічною одиницею мови. Як і в будь-якій іншій мові, в англійській постійно виникають нові слова. Вони утворюються по-різному. Звуконаслідування – один із способів творення нових слів.
Природа виникнення нових слів цікава і тому для наукового дослідження обрали тему «Структурно-семантичні особливості одиниць звуконаслідувального походження»
Метанашого дослідження – з’ясувати особливості цього способу творення нових слів та їх стилістичного значення. Щоб досягти мети, нам потрібно розв’язати таке завдання:
- визначити особливості словотворення за допомогою звуконаслідування;
- дати семантичну класифікацію звуконаслідувальних слів;
- проаналізувати їх структуру ;
- дослідити специфіку стилістичного вживання звуконаслідувальних слів.
Об’єктомдослідження є процес утворення слів за допомогою звуконаслідування
Предмет дослідження – особливості функціонування звуконаслідувальних слів у сучасній англійській мові, їх походження, стилістичне забарвлення й семантичні аспекти.
Матеріал дослідження включає слова, утворені за допомогою звуконаслідування
Джерела дослідження – словники.
Дослідження складається з двох розділів. У першому розділі представлено загальну характеристику звуконаслідувальних слів, проаналізовано звуконаслідувальні теорії походження мови, звукозображання та підходи до його вивчення. У другому розділі конкретизовано загальну класифікацію звуконаслідувальних слів, проаналізовано звуконаслідувальні слова.
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЛОГІЧНІ ЗАХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВУКО-НАСЛІДУВАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ
Звуконаслідувальні теорії походження мови
У XVII-XIX ст. з’явилося кілька гіпотез походження мови – звуконаслідувальна, звукосимволічна, вигукова, соціального договору, трудових вигуків, жестів та ін.
Звуконаслідувальна гіпотеза. Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів, наприклад, му, гав-гав, дзінь-дзінь, бац, кап тощо, від яких потім утворилися похідні типу гавкати, гавкання, гавкіт; капати, капання, капля тощо. Інколи подібні за звучанням звуконаслідувальні слова властиві декільком мовам: зозуля по-чеськи звучить кукачка, по-французьки куку, по-іспанськи куко, по-румунськи кук, по-болгарськи кукавіна, по-словацьки кукавіца, по-польськи кукулка, по-російськи кукушка.
Проте зазвичай звуконаслідувальні слова в різних мовах не збігаються.
Ця гіпотеза була започаткована ще Демокрітом (460 до н.е. – ?) і Платоном (427-347 p. до н.е.). У XIX ст. її підтримував Вільям Уїтні (1827-1894). Прийняти таку гіпотезу неможливо, бо згідно з нею мова виникла випадково, а не за необхідністю, тому існування суспільства для її виникнення не є обов’язковим. Слів, утворених шляхом звуконаслідування, дуже мало, причому в розвинених мовах їх значно більше, ніж у нерозвинених. І звучать вони в різних мовах, як було зазначено, неоднаково. Так, скажімо, українцям чується, що качка кричить кря-кря, англійцям – квак-квак (“крякати”), французам – кан-кан, данцям – рап-рап. А от найуживаніші слова (вода, земля, небо, голова, рука, нога, очі, жити, їсти, пити, ходити тощо) не мають нічого спільного зі звуконаслідуванням. До того ж, щоб наслідувати звуки природи, потрібно мати дуже гнучке мовлення, що передбачає тривалий попередній розвиток. Отже, серйозно сприймати цю гіпотезу немає підстав. Тому М. Мюллер жартівливо назвав її “теорією гав-гав”.
Теорія звуконаслідування (ономатопоетична теорія) пояснює походження мови тим, що людина імітує звукові (і незвукові) ознаки об’єктів, які називає. Прибічники цієї теорії, як правило, розуміють звуконаслідування широко – і як наслідування звуком звуку, тобто відображення в звучанні слова звукової ознаки об’єкта-денотата, тобто як власне звуконаслідування (“бах”, “ква-ква”, “мяу”); і як наслідування звуком не – звуку, тобто відображення у звучанні слова якоїсь певної незвукової ознаки об’єкта-денотата, тобто як звукосимволізм (наприклад, “бублик”, “губа” — з губними звуками, характерними для позначення чогось круглого, вип’яченого; lieben [нім.] (любити) звучать м’яко, приємно). Теорія звуконаслідування була розроблена стоїками (тобто представниками Стої – філософської школи епохи еллінізму. Серед їхніх праць слід особливо відмітити праці Діогена Лаертського, Варрона, трактат богослова Блаженного Августина “Про діалектику”, праці Секста Емпірика, Аммонія та інших. Не завжди можна зрозуміти кому конкретно із стоїків належать ті чи інші ідеї. Такий підхід до праць стоїків сформувався ще в античності і свідчить про близькість поглядів учених цієї школи. Пізніше теорія звуконаслідування знайшла відображення у працях Ґ.В.Лейбніца, І.Ґ.Ґердера, В. Гумбольдта та інших. Усі вони визнавали існування зв’язку між звуком і значеннями і визнавали цей зв’язок природним. Противники теорії звуконаслідування критикували цих учених за те, що вони недооцінювали роль соціальних умов виникнення мови, за абсолютизацію принципу звуконаслідування. Проте дослідження другої половини ХХ ст. доводять, що звуконаслідування і звукосимволізм поряд з жестами відігравали важливу роль при виникненні мови.
Звукосимволічна гіпотеза. Вона є близькою до звуконаслідувальної. Деякі вчені навіть ототожнюють їх. Але оскільки в основу цієї гіпотези покладено не звуконаслідування, а звукосимволізм, що, безумовно, є іншим явищем, то цілком виправдано цю гіпотезу виокремлювати.
Згідно зі звукосимволічною гіпотезою між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв’язок. Звуками людина передає свої враження про навколишній світ. Ще давній мислитель Аврелій Августин (354-430) говорив, що слово mell “мед” приємне для слуху, а асеr “гострий” – неприємне. Підтримували цю гіпотезу німецькі вчені Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646-1716), В. Гумбольдт, Якоб Грімм (1735-1868), Гейман Штейн таль (1823-1899), український мовознавець Олександр Потебня (1835-1891), швейцарський мовознавець Шарль Баллі (1865-1947).
Лейбніц, зокрема, вважав, що звук [1] виражає щось м’яке і вказує на швидкість: нім. leben “жити”, lieben “любити”, Lauf “біг”, Lowe “лев”, Luchs “рись”. За спостереженнями В.Гумбольдта, звукосполучення передає уявлення про те, що ніби ллється (Lied “пісня”, Licht “світло”), а звук [w] асоціюється із неспокоєм, невідомістю (wehen “віяти”, Wind “вітер”, Wolke “хмара”, Wunsch “бажання”).
Що стосується міри вияву звукосимволізму в мові, то Лейбніц зазначав, що з розвитком мови сфера його дії стає все обмеженішою. Критики цієї гіпотези як контраргумент наводять приклади, де ці “приємні звуки” служать для вираження не завжди приємних понять: лай, балда, дилда тощо. Однак дослідження 80-х років XX ст. свідчать на користь того, що власне звукосимволізм відіграв велику роль у виникненні мови [1, 39-41с].