Ідеали середньовічної культури

В основі культури середньовіччя – нова релігійна ідеологія, прямо протилежна античній, але яка виникла в античному світі. Ця ідеологія –християнство. Духовна культура християнства виникла в результаті взаємопроникнення двох цілісних і протилежних культур древнього світу – античної (греко-римської) та іудейської (біблійної). Місце раціоналізму займає ірраціоналізм, місце логіки й фізики – етика. Нове навчання протиставляє витонченій античній культурі зовсім “прості” цінності: людина вища цінність у цьому світі, тому що Бог приносить себе в жертву заради її спасіння; всі люди рівні перед Богом, незалежно від соціального стану, інтелектуального рівня, національності; любов до людини є основним принципом морального життя. Єдиний засіб бути щасливим у цьому житті полягає в тому, щоб не боятися бути нещасним, бути доброчесним, не уникати проблем. Уся мудрість людська полягає в одному: пізнавати й почитати Бога. У цьому – істина, яку шукали всі грецькі філософи, але не могли знайти. Слова Христа прості й зрозумілі всім, і мудрість є мудрістю тільки в поєднанні з простотою. Бог реально принизив себе до самих глибин людської гріховності, тому що реально прийняв гріховну плоть, гріховне тіло, втілився, й цим підніс матерію й плоть.

Філософія християнства має два полюси: Бога й людину. Між ними розгорнутий увесь світ, з усіма його протиріччями. Бог і людина – єдині в Ісусові Христі, тому абсолютні крайності піднесеного і приниженого незбагненним чином поєднує Він у собі. Божественне й людське, Дух і матерія вступили тепер у новий союз, завдяки чому відкрилися нові перспективи розвитку людства. Світові жадібності й аморальності, зла й насильства раннє християнство протиставляє принципи абсолютного добра, глобальної гуманності.

Так в історії культури настав момент, коли людина почала усвідомлювати, що вона повинна бути людяною. Людяність – це основне надбання людини. В основі відчуття людяності лежало нове християнське розуміння любові. Любов – почуття духовного споріднення, симпатії, яка не містить гніву і зла. Це любов тиха, серцева, вдячна й безмовна. Це не пристрасть, але це приязнь і лагідність. Любов безтілесна й односпрямована до Бога, а через нього й на інших людей. Це – духовний ланцюг, яким пов’язані всі віруючі. Концепція християнської любові найяскравіше виражена в такому євангельському тексті, як “Перше послання Апостола Павла до коринфян”.Цитуємо перші вісім віршів цього знаменитого тексту:

1. Если я говорю языками человеческими и ангельскими, а любви не имею, то я – медь звенящая, или кимвал звучащий.

2. Если имею дар пророчества, и знаю все тайны, и имею всякое познание и всю веру, так что могу и горы переставлять, а не имею любви, – то я ничто.

3. И если я раздам всё имение моё и отдам тело моё на сожжение, а любви не имею, – нет мне в том никакой пользы.

4. Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится,

5. Не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла,

6. Не радуется неправде, но сорадуется истине;

7. Всё покрывает, всему верит, всего надеется, всё переносит.

8. Любовь никогда не перестаёт, хотя и пророчества прекратятся, и языки умолкнут, и знание упразднится.

Наслідування Бога полягає не в тому, щоб мати владу над іншими людьми, відновити або виявляти силу стосовно слабкого, або прагнути до багатства. Сьогодні наслідує Бога тільки той, хто приймає на себе труднощі ближнього свого, хто допомагає іншим і роздає нужденний весь свій статок і, таким чином, стає, ніби Богом. Гуманність, милосердя, жаль, любов до людей – нові почуття, відкриті християнством і поставлені ним в основу побудови культури.

Література:

1. Жития византийских святых / Пер. с нем. – СПб.: Издательство “Terra fantastica” Издательского Дома “Корвус”, 1995. – 358 с.

2. Хоружий С. С. К феноменологии аскезы. – М.: Издательство гуманитарной литературы, 1998. – 240 с.

3. Лосский Н. О. Бог и мировое зло. – М.: ТЕРРА-Книжный клуб; Республика, 1999. – 189 с.

ТЕМА №12.