Абсолютний ідеалізм філософіїГегеля пов'язанийз йогопрагненнямохопити весь універсум, весь природний і духовний світ єдиним поняттям,що назив «Абсолютна ідея».

Перше і основне визначення «Абсолютної ідеї», по Гегелю, є розум, мислення. У Гегеля «Абсолютна ідея» є субстанція, яка складає суть і першооснову всіх речей.

Універсальна схема творчої діяльності «світового духу» розкривається у Гегеля на основі процесу саморозвитку «Абсолютної ідеї». Вона існує вічно і містить в прихованому, «згорнутому» вигляді всі можливі визначення природних, суспільних і духовних явищ

Першим етапом саморозкриття «Абсолютної ідеї» є логіка. Логіка, по Гегелю, — це науково-теоретичне усвідомлення «Абсолютної ідеї». Через логіку «Абсолютна ідея» розкривається в її загальному змісті у вигляді системи категорій, починаючи від самих загальних — буття, небуття, наявного буття, якості, кількості і т. д., і закінчуючи конкретними, багатообразно визначуваними поняттями — хімізму, біологізму, пізнання і т.д. Як чисті думки і ступені розвитку ідеї вони, самі по собі, змістовні і тому складають суть речей.

Наступний етап саморозвитку — природа — найбільш слабка частина його системи. Гегель погано знав природознавство і тому у філософії природи можна зустріти багато неточностей, помилок. Гегель дуже низько оцінює природу. Природа, по Гегелю, це необхідний в процесі розвитку «Абсолютної ідеї», але все таки допоміжний засіб. Створюючи природу, або, точніше, перетворюючись на природу, «Абсолютна ідея» опредмечує себе, і, тим самим, відчужується від своєї дійсної суті і стає у вигляді кінцевих плотських, тілесних одиничностей.

По Гегелю, Бог створює природу з тією метою, щоб з природи виникла людина і разом з нею людський дух.Першою стадією розвитку людського духу є суб'єктивний дух. Суб'єктивний дух розглядається Гегелем на трьох рівнях: антропології, феноменології і психології. Антропологія розкриває душу як субстанцію, що відчуває, феноменологія досліджує перетворення душі на свідомість по ступенях: свідомість — самосвідомість — розум, психологія показує теоретичні і практичні здібності духу.

Другою стадією розвитку людського духу є об'єктивний дух. Об'єктивний дух охоплює у Гегеля сферу соціального життя і розуміється як надіндивідуальна цілісність, що підноситься над окремими людьми і виявляється через їх різні зв'язки і відносини. Об'єктивний дух розгортається в праві, моралі, моральності, державі, релігії, мистецтві.

Вищою формою самореалізації Абсолютної ідеї є Абсолютний дух. Під Абсолютним духом Гегель розуміє сукупну духовну діяльність людства впродовж тисячоліть розвитку всесвітньої історії. Таким чином, Абсолютний дух — це та ж Абсолютна ідея, що приховано працює в людських цілях і справах, в діяльності всіх людських поколінь, це їх внутрішня ідеальна суть, прихована причина всіх діянь і пізнань.

У Гегеля поняття Абсолютна ідея і Абсолютний дух нерідко уживаються в одному і тому ж значенні. «Дух є завжди ідея», — пише Гегель. Але не слід упускати і відмінності у цих понять. Ідея — це субстанція, чиста загальність. Дух — та ж ідея, але в її реальному виразі у вигляді різних форм інтелектуальної діяльності людей, починаючи від нижчих, плотських форм і кінчаючи абсолютним знанням. У Абсолютному дусі здійснюється повний збіг ідеї мислення і буття. Ідея пізнає буття у всьому різноманітті його визначень. Так Гегель вирішує поставлену Кантом проблему узгодження суб'єкта і об'єкту, мислення і буття.

15. Механістичний матеріалізм 17-18 ст.ст. Антропологічний матеріалізм діалектичний і історичний матеріалізм

Механістичний матеріалізм 17-18 ст.ст. Досягнення механіки найбільше сприяли утвердженню матеріалізму як філософського напрямку. Матеріалістична онтологія зумовлена розвитком науки і природничо - наукового мислення. Матерію ототожнювали з речовиною та її структурою. Це стало підґрунтям матеріалізму XVIII ст.

Утвердження матеріалізму як філософського напрямку відбулося насамперед завдяки французьким філософам Жюльєну Ламетрі (1709-1751), Дені Дідро (1713-1784), Клоду Гельвецію (1715-1771), Полю Гольбаху (1723-1789). Вони продовжили традиції раціоналізму, спираючись на принципи розумності людини і розумності самої природи. Перший принцип означає, що людина може і повинна слідувати природі, природному порядку. В цьому якраз полягає людська мудрість і вона цілком досяжна. Принцип розумності природи зовсім не означав її одухотворення. У природи немає ні розуму, ні мети, але вона породжує розумних людей. Віра релігії, наголошував Д. Дідро, несумісна з раціональністю природи. Вона раціональна в тому сенсі, що людина, слідуючи законам природи, може і повинна стати щасливою. Адже її бажання щастя собі відповідає законам природи. Природа була б абсурдною, якби її творіння були приречені лише на муки, та це не так. Вона "розумна", бо розум людей визнає її закони, рано чи пізно наслідуючи їх.

На думку філософів-матеріалістів, усе, що ми називаємо дійсністю, світом - це сукупність атомів та їхніх сполук - молекул. Атоми, як і молекули, є дрібними частинками речовини. Завдяки руху атомів та взаємодії молекул виникають нові тіла. Тому природа не потребує жодної істоти, яка би стояла над нею.

За П. Гольбахом, немає і не може бути нічого поза природою. Вона існує сама собою та діє згідно з власного енергією. Природа була, є і буде тією силою, яка творить і руйнує, породжує і знищує речі, слідуючи законам, що випливають із її необхідного існування.

Матеріалістична позиція Д. Дідро мала свою особливість. Зокрема, у праці "Філософські принципи матерії і руху" (1770) він подав перше визначення категорії "матерія". Під матерією філософ розумів як конкретну фізичну реальність, так і філософське поняття для позначення цієї реальності. Матеріальна субстанція протяжна та містить у собі джерело руху.

Вся природа, за Д. Дідро, - це єдиний дієвий світ, вона постійно перебуває "за роботою". Річ у тім, що матерії притаманний постійний нурт. Він зумовлений трьома видами сил: тяжінням, "внутрішньою силою" молекул і молекулярними взаємодіями. Молекула сама в собі є активною силою, здатною впливати та взаємодіяти з іншими молекулами. Кожна із них має свій спосіб ухиляння від попереднього положення. Внутрішня сила молекул володіє невичерпним розмаїттям завдяки індивідуальній специфіці кожної молекули та її властивостей. Всі молекули гетерогенні, переконаний Д. Дідро, позаяк із гомогенної матерії не може постати все розмаїття світу речей.

Оскільки серед природничих наук у XVIII ст. найрозвиненішою була механіка, то під її впливом матеріалізм набуває механістичних ознак. Зокрема, спостерігаємо редукцію всіх явищ природи і всіх природних сил до механічних форм руху матеріальних частин. Принцип редукціонізму став засадним у книзі П. Гольбаха "Система природи". Підсумовуючи в ній розвиток природознавства, філософ вивів загальні закони руху природи:

1) закон притягування (притягування молекул = виникають тіла)й відштовхування, а шляхом відштовхування - тіла руйнуються;

2) закон інерції, згідно з яким кожне тіло прагне зберегти свій наявний спосіб буття;

3) закон необхідності, згідно з яким немає наслідку без причини.

П. Гольбах теж розумів душу як властивість особливо організованої матерії, що зазнає тих самих змін, що й тіло. На його думку, функції душі - це функції людського мозку і нервової системи.

Антропологічний

У контексті своїх роздумів Фейєрбах прагнув створити нову філософію - філософію людини (антропологію)

Він вважав, що ця філософія повинна вивчати людину, дати розуміння людини і служити справі її звільнення від релігійних заблуджень.

Вирішення цих завдань бачиться ним у площині усвідомлення й розуміння того, що людина не творіння Бога, а частина світу природи.

Таким чином, складається і формується фейєрбахівська концепція антропологічного матеріалізму.

Мислитель відходить від механіцизму XVIII ст.

Об'єктивну і суб'єктивну реальність не зводить до механічного руху, а природу розглядає скоріше не як механізм, а організм, тобто як біологічний рух. У центрі уваги Фейєрбаха не абстрактне поняття матерії, а людина як єдність психічного й фізіологічного, душі і тіла.

В дусіматеріалізму мислитель стверджує, що тіло у його цілісності і складає сутність людського "Я". Духовне начало в людини не може бути відділеним від тілесного, дух і тіло - дві сторони тієї реальності, котра називається людським організмом. Логічно, що людська природа тлумачиться ним переважно біологічно, а окремий індивід не як суспільна (історично-духовна) істота, а як окрема ланка в розвитку людського роду.

Тлумачачи людину як природно-біологічну істоту, Фейєрбах не помічає соціально-історичного, а відтак - ролі практики в житті людини і суспільства та в процесі пізнання. Не розуміє того, що суспільне життя людей, по своїй суті, є практичним. Звідси логічно випливає незадоволення й недовіра до абстрактного мислення та апеляція до чуттєвого (живого) споглядання.

У теорії пізнання Фейєрбах виступав як сенсуаліст, вважаючи, що відчуття складають єдине джерело нашого пізнання. Мислитель стверджує: тільки те, що дане нам в органах чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик) - володіє дійсною реальністю. За допомогою органів чуття ми пізнаємо як фізичні об'єкти, так і психічні стани людей. Фейєрбах не визнає існування надчуттєвої (надприродної) реальності, відкидає можливість суто спекулятивного (абстрактного) пізнання за допомогою розуму, вважаючи його витвором ідеалістичної, зокрема, гегелівської філософії.

Антропологічний принцип дав змогу Фейєрбаху по-новому тлумачити об'єкт пізнання. Згідно з його філософією поняття об'єкта першочергово формується у досвіді людського спілкування. Звідси ~~ першим об'єктом для будь-якої людини є друга людина, тобто "Ти". Таким чином, любов до іншої людини - це шлях до визнання її об'єктивного існування, а там самим і до визнання існування зовнішніх речей. На почуттях любові ґрунтується внутрішній, для Фейєрбаха, суспільний зв'язок між людьми, виникає безкорисна мораль. Мислитель переконаний, що мораль повинна замінити ілюзорний зв'язок "Я" з Богом. Любов до Бога, згідно з Фейєрбахом, є лише відчуженою, хибною формою любові - любові до інших людей.

Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха - це реакція на ідеалізм. Фейєрбах не сприйняв ні об'єктивного, ні суб'єктивного ідеалізму, але й не побудував послідовного матеріалізму. Проблеми, порушені класичними німецькими філософами-ідеалістами, у філософії Фейєрбаха вирішуються яскраво, хоча Й багато в чому слабкіше, ніж це мало місце у його попередників. Тому й правий Ф. Енгельс, який писав, що його матеріалізм був більш дотепним, аніж глибоким. По суті, Фейєрбахом завершується класична німецька філософія.

Діалектичний. Синтез матеріалістичного вчення Л. Фойєрбаха з діалектичним методом Ґ. Гегеля, який здійснили К. Маркс і Ф. Енгельс, отримав назву діалектичний матеріалізм. У цьому вченні гегелівська ідеалістична діалектика була перенесена в площину матеріального буття.