Аврелій Августин (Блаженний). Сповідь (вчення про створіння Всесвіту, поняття часу та основні ознаки його вимірювання)

Сповідь – це лірична автобіографія, яка описує внутрішній розвиток Августина, від немовляти до зрілості. Він зумів показати протиріччя становлення особистості, від констатації темних куточків душі А. приходить до висновку про необхідність божественної благодаті, яка виводить особистість від гріховної інерції і тим самим спасає.

Августин розвиває вже наміченне християнською теологією вчення про творіння природи богом з нічого актом своєї волі, своєї вільної волі. Зовсім вільно, а точніше говорячи, довільно, не побуждаємий до того ніякою необхідністю та ніякою потребою, бог позачасовим актом творення створює речовину (матерію), простір та час.

Таким чином, генетичний початок всього сущого – бог. Але він же й і субстанційний початок. У Фалеса – вода, у

У 1 розділі говориться, що прекрасним є не прекрасна дівчина, не прекрасна Ліра i інше, тому що вони виключають можливість бути прекрасними для всіх предметів. E особого роду загальна ідея, все, що приєднане до неї стає прекрасним.

У 2 розділі. Прекрасне не e щось корисне чи при-годне, тому що воно безвідносне. Пригодне може бути i для дурного, а це не прекрасне. Корисне для хорошої мети не може вважатись прекрасним. Прекрасне - це не зорові i слухові задоволення.

Висновок. Переконавшись в тому, що ці суперечності мало що дають, Гiппiй оголошує їх пустослів’ям. Збитий з усіх позицій Гiппiй вважає виголошувати гарні речі в суді, Раді, перед владою, щоб більше заробити грошей. Сократ, постійний шукач істини, завжди страждає i від безсовісних акторiв-софiстiв, які вважали його заняття дрібними i дурними речами, i від самого себе, коли називає речі прекрасними, а сам ще не знає i тільки шукає, що таке прекрасне само собою.

Визначення прекрасного нема в діалозі. Але у формальному відношенні це прекрасне тут точно визначено. Воно e "сутність" i "ідея", які через свій специфічний смисл i роблять всі прекрасні предмети прекрасними.

характеризують 4 основних елементи: вогонь - тепле і сухе, вода - холодне і вологе і т. д. Ці 4 елем. – основа усіх речей, але допускається заміна од. ел. ін., оскільки всі вони є модифікацією першоматерії. Форма утворює із потенціального буття ( першоматерії та 4х осн. елементів) дійсне, реальне буття.

У вченні про буття А виступив як діалектик, наголошуючи, що воно перебуває в стані постійних змін, руху.

Розуміння руху. Рух тісно пов’язаний з конкретними формами буття, він не існує окремо від речей. Рух вічний. А. вважає, що з однієї сторони, рух х-ний самим речам і є саморухом – його джерелом є співвідношення матерії і форми, а, з другої сторони, можливе пояснення чинника руху за допомогою нерухомого першодвигуна. Цей першодвигун (бог) є зовнішньою причиною всякого руху, йому ж рух не передається нізвідки. Розрізняє 6 видів руху: виникнення, загибель, збільшення, зменшення, зміна і переміна місця. Рух – це реалізація, здійснення всього.

Аристотель доводить, що немає пустоти в часі чи в просторі, що поза світом нема простору і не було часу. Світ вічний, рух був завжди і є завжди; він безперервний і вічний. Круговий рух це досконале, безначальне і безкінечне, те, що повертається до себе – первинна форма руху.

В описі світобудови Аристотель признає відмінності між підлунним та надлунним світом. Незмінна правильність руху небесних тіл складає відмінну рису верхніх сфер. Матерія цих сфер - ефір, нездатен до будь-яких змін, крім переміщєння, і притому кругового: тому там - вічне, незмінне, божественне життя, а внизу царює закон вічних змін, виникнення та знищення; сам вид цих двох областей говорить про їх відмінності друг від друга.

В середині світобудови знаходиться нерухома земля, навколо якої розташовані три інші матеріальні стихії: вода, повітря і вогонь. Навколо землі обертаються сфери, до яких прикреплені сонце, луна і п’ять планет. За ними слідує крайня сфера - небо нерухомих зірок, наповнене ефіром і приводиться в рух верховним божеством. Планети мають самостійний рух, який не залежить від руху неба, який здійснюється на по кругам, а по еліпсисам. Вони мають свої двигуни, своїх богів, що зумовлює різницю їх рухів (політеїстична риса). Для пояснення еліптичної форми руху планет Аристотель приписував кожній з них декілька сфер, що залежать друг від друга.

Земля є областю змін, виникнення та знищення, вічний круговорот яких залежить від нерівномірного руху планет.

Геракліта – космос. Бог не тільки створив природу з нічого, але й постійно підтримує її в існуванні, безперервно відтворюючи світ шляхом безперервного творення, відтворення природи. Без цього перманентного творення, креаціонізма, природа тут же провалиться в небуття, з якого вона колись була витягнута.

У Августина історія подібна стрілі, що летить, а не собаці, яка ловить хвіст (кругообіг). Історія людства має початок, має зміст та має кінець, завершення. Зміст історії в перемозі християнства у всесвітньому масштабі, в християнізації всього людства. Її початок – творення першолюдей. В основу періодизації історії людства Августин поклав “Біблію”. Він поділив історію на 6 періодів. П’ять періодів у нього пов’язані з старим завітом. Шостий період почався з першого пришестя Ісуса Христа. Він закінчиться “другим пришестям”, страшним судом, відділенням грішників від праведників.