Історичні та природничі умови існування суспільства

Суспільство не існує у вакуумі, воно завжди історичне, має час і місце свого буття. Існування суспільства робить можливим низка факторів. Доцільно говорити про умови і фактори життєдіяльності суспільства, розділивши їх на дві групи: історичні та природничі.

Існує якісна різниця в діях сил природи і суспільства. Перші ді-ють стихійно, в той час як людина, допускаючи елемент стихії, все ж творить свою історію свідомо, свідомо прагне задовольнити свої потреби, створюючи все нові способи для цього, модифікуючи, вдо-сконалюючи їх, керуючись цілями, настановами. Історичними, на від-міну від природничих, є фактори, створені самою людиною. Перший з них, і, на думку деяких мислителів, основний — фактор суспільного виробництва і праці, другий — знання, техніка, технології, третій — інституалізація суспільного життя.

Суспільне виробництво представляє процес взаємодії людини з іншими людьми та з природою за допомогою знарядь праці на основі розподілу праці в умовах історично визначених економічних відно-син, метою яких є створення матеріальних і духовних благ. Це необ-хідна умова і матеріальна форма життєдіяльності суспільства, по-рушення суспільно-виробничої діяльності спричиняють соціальні кризи, а припинення її загрожує існуванню суспільства. Суб’єкти суспільно-виробничої діяльності історично змінюються (первісні

— 224 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

мисливці, землероби, раби, робітники, управлінці, комп’ютерні сис-теми, роботи), але вони мають бути. Праця — це необхідна умова іс-нування суспільства, у процесі праці люди впливають на навколиш-ній світ з метою його перетворення і підкорення власним потребам та інтересам. Праця забезпечує своєрідний обмін речовин між приро-дою, людиною, суспільством. Доцільно згадати тезу про те, що писати вірші, насолоджуватися музикою, вивчати філософію і юриспруден-цію людина може, лише задовольнивши свої елементарні первинні потреби.

У процесі виробництва люди задовольняють свої первинні по-треби у їжі, помешканні, вдосконалюють засоби задоволення потреб, тим самим покращуючи і вдосконалюючи умови свого буття, розши-рюючи сферу потреб, ставлячи перед собою нові цілі. Таким чином, у процесі виробництва виробляються не тільки блага й форми спіл-кування, способи формування і задоволення потреб, тобто «виробля-ється» сама людина як соціальний продукт. Як суспільство виробляє людину як людину, так і людина виробляє суспільство. Людина по-стає не лише об’єктом, але і суб’єктом соціальної дії.

Маркс зводив трудову, виробничу діяльність людей до першо-основи розвитку суспільства, спрямованої на задоволення, в першу чергу, матеріальних потреб людини. Таку позицію можна назвати соціально-економічним детермінізмом.

Детермінізм означає, що всі події у світі відбуваються за певних умов, без яких вони відбутися не можуть, всі явища і події у світі обумовлені зв’язками і відношеннями, тому детермінізм не зводить-ся лише до причинно-наслідкових зв’язків. Причинний детермінізм призводить до викривленого уявлення про дійсність. У даному ви-падку соціально-економічний детермінізм абсолютизує, чи то над-мірно звеличує роль економічного виробничого фактору в існуванні і розвитку суспільства.

Вагомим історичним фактором суспільного розвитку виступа-ють знання, техніка і технології. Знання — це достовірна інформація про світ, що накопичується людством. Ще Бекон наголошував, що знання — це сила, яка здатна змінити світ. Знаряддям зміни світу і підкорення його потребам людини є техніка і нові технології. Техніка постає комплексом речей, створених людиною, які вона використо-вує збільшуючи свої виробничі можливості. Техніка опосередковує зв’язок природи і людини, підсилюючи міць останньої.

— 225 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Представники технологічного детермінізму фетишизують роль і місце науки і техніки в сучасному соціальному розвитку, забуваючи при цьому, що аморальне використання досягнень сучасної науки і техніки, незнання або ігнорування можливих наслідків застосуван-ня нових технологій можуть спричинити катастрофічні наслідки, які деструктивно та руйнівно впливають і на довкілля, і на суспільство.

Історичним фактором, який забезпечує відносну стійкість суспіль-ства, є інституціалізація суспільного життя. Будучи членом суспільства кожна людина співвідносить себе із певною структурою соціальних і моральних цінностей, правил, норм для оцінки своїх і чужих дій. Це дає їй можливість орієнтуватися у соціальному середовищі, визначи-ти, за що вона буде схвалена, а за що — засуджена, а, може, і покарана. Суто соціальними утвореннями, які унормовують суспільство, є соці-альні інститути. Інститут (від лат. Institutum — устрій) виступає низ-кою регламентованих стандартів поведінки у різних сферах соціально-го життя, заохочуючи до певних дій чи утримуючи від них, контролює і впорядковує поведінку людей. Соціальні інститути різноманітні. До структури економічних інститутів входить система норм і морально-етичних стандартів, які регламентують сферу економіки (власність, прибуток, обмін). Політичні інститути забезпечують реалізацію по-літичної влади через функціонування держави, партій, армії, уряду тощо. Інститут сім’ї визначає відносини між чоловіками і жінками, між батьками і дітьми, методи виховання. Не менш значущим є функціо-нування у суспільстві таких соціально-культурних інститутів, як релі-гія, наука, система освіти, правова система, система охорони здоров’я. Соціальні інститути є своєрідним соціальним каркасом суспільства.

Природничими умовами, відсутність яких унеможливлює існу-вання суспільства є, по-перше, географічне середовище, по-друге, на-родонаселення. Територія, клімат, рельєф місцевості, гори, ріки і моря, рослинний і тваринний світ, атмосфера представляють географічне середовище. Воно постачає суспільству ресурси забезпечуючи вироб-ництво та потреби людей, створює матеріальні умови господарюван-ня. Людина є істотою природною і суспільною одночасно. Ставлення суспільства до природи на різних етапах еволюції людства було різ-ним. На різних етапах воно було злите з природою і залежне від неї. Перші мисливці і землероби освоювали тваринний і рослинний світи, родючі землі. З часом предметом освоєння стають земні надра, гли-бини морів та океанів, людина намагається освоїти атом, розщепив-

— 226 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

ши його і поставити собі на службу. Людина починає усвідомлювати себе не часткою, а володарем природи, створюючи нову природу на основі методів секреції генної інженерії, змінює ландшафти, будуючи мегаполіси і рукотворні моря. Не слід забувати і про те, що приро-да, яка завжди була способом естетичного та емоційного задоволення людини, надихала митців на створення шедеврів. Для сучасної люди-ни недоторкана природа, справжня, нештучна є розкішшю. На жаль, унаслідок вдосконалення технології, зростання виробництва, волюн-таристичних дій людини природа потерпає від порушення екологіч-ної рівноваги, ставить людство на межу екологічної катастрофи.

Деякі дослідники абсолютизують роль природного фактору в розвитку суспільства, на їхню думку, особливості географічного се-редовища обумовлюють характер взаємодії людини з природним се-редовищем, впливають на тип господарювання і на нерівномірність економічного і технічного розвитку суспільств, визначають навіть ментальні особливості людей різних регіонів. Ця позиція отримала назву географічного детермінізму.

Ще одним природничим фактором життєдіяльності суспільства є народонаселення. Кількість населення, його склад, народжуваність, смертність, міграційні процеси вивчає демографія. Теорії, які визна-ють чисельність і якість населення, відтворення населення домінан-тою суспільного розвитку, отримали назву демографічного детермі-нізму. Вони порушують питання про необхідність збалансованого зростання народонаселення і матеріальних ресурсів суспільства, за-стерігаючи від демографічних криз як у формі «демографічних вибу-хів» (значне перенаселення), так і у формі «демографічних ям» (зна-чне зниження чисельності народонаселення, «старіння» суспільства).

Про якісний стан народонаселення свідчить стан його здоров’я, освіта, кваліфікація. Кількісна характеристика народонаселення визначається його чисельністю, на яку впливає низка факторів: со-ціальні (в період соціальних потрясінь народжуваність зменшуєть-ся), екологічні (стан економічного хаосу не сприяє народжуваності), морально-психологічні (рівень готовності людей до батьківства), ме-дичні (стан здоров’я чоловіків і жінок) та інші.

Говорити про домінування лише одного з вищеназваних факто-рів недоцільно. Лише їх збалансованість і свідоме дбайливе та відпо-відальне ставлення людини до довкілля, до самої себе, до інших буде запорукою соціального блага.

— 227 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС