Походження буддизму, його віровчення та культ

Буддизм — найдавніша світова релігія, що виникла в Індії у VI ст. до н. є. На початку І тис. н. є. буддизм поширився по всій території Азіатського материка, і наприкінці тисячоліття він уже розпросторився від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Далі буддизм поступово розчинявся у національних культурах, витіснявся ісламом і християнством. З XV ст. у степових народів складається буддистська церква — ламаїзм. У XIX ст. європейські сходознавці «відкрили» існування буддистської літератури, після чого інтерес до буддизму почав швидко зростати, з'явилися численні буддологічні школи в країнах Європи, Росії та США.
Наприкінці XIX ст. починається піднесення національно-визвольного руху в країнах Азії, що привело до відродження традиційних східних релігій, у тому числі буддизму. Російський індолог І. П. Минаєв зазначав, що відродження буддизму розпочалося тоді, коли ченці довідалися про вивчення священних буддійських текстів у Європі, про інтерес європейської демократичної громадськості до вчення Будди. Це спонукало їх вступити в полеміку з християнськими місіонерами, а успіхи буддійських ченців у диспутах прискорили процес ідеологізації вчення Будди і полі-тизації буддійської громади — сангхи.
До 60-х років XX ст. буддизм переживає своєрідний ренесанс здебільшого у країнах Азії, а буддійські громади, монастирі й центри виникли у багатьох країнах Європи, Америки та Австралії. Нині послідовників буддизму налічується близько 700 млн чоловік.
Історичні джерела свідчать, що про буддизм людям нібито возвістив Шак'ямуні (пустельник з племені шак'їв) і відбулося це понад 2,5 тис. років тому в Індії. За переказами, після незліченних перероджень Будда (що означає на санскриті просвітлений вищим знанням, осінений істиною) з'явився на землю, щоб виконати свою рятівну місію, вказати людству шлях, який допоможе позбутися страждань. Для свого останнього переродження спаситель обрав подобу царевича Сиддхартхи, що належав до знатного роду Готама (звідси його родове ім'я Гаутама).
Рід цей входив до племені шак'їв, яке жило за 500—600 років до н. є., у долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сиддхартхи —-дружина правителя Майя (або Махамайя) — побачила одного разу уві сні, що в її бік увійшов білий слон, через певний час вона народила немовля, яке з'явилося на світ також незвичним шляхом (вийшло з боку матері), одразу зробило кілька кроків і подало клич, який почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Думбіні, розташованому нині на території Непалу, в 10 км на північ від індійського кордону. Цариця прямувала зі своєї столиці Капілавасту в батьківський дім. Боги піднесли новонародженому дарунки. Через сім днів після пологів мати померла.
Довідавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого «прикмети величі», Асита розсміявся, а згодом заплакав. «Я сміюсь, — сказав він, — від радості, що спаситель з'явився на землю, і плачу від того, що мені не випаде щастя жити досить довго, щоб бачити звершення ним свого подвигу». Немовля назвали Сид-дхартхою, що означає «той, що виконав своє покликання».
Однак повелитель не хотів втрачати сина, що неминуче сталося б, коли б син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину розкішшю, ретельно приховуючи від неї всі непривабливі сторони життя. LLJe підлітком Сиддхартха вражав усіх своїми незвичайними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши зрілості, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї було сповнене радощів, принад, щастя.
Проїжджаючи колісницею під час прогулянки по місту в оточенні танцюючих і співаючих дівчат, Сиддхартха побачив вкритого виразками хворого чоловіка, згорбленого роками немічного діда, похоронну процесію і поглиненого в глибокі роздуми аскета. Ці «чотири зустрічі» все в ньому перевернули. Він довідався про властиві людині страждання. І тієї самої ночі крадькома залишив свій дім, щоб у пустельництві шукати шлях, який допоможе позбутися страждань.
Через раптове осяяння внаслідок довгого, глибокого споглядання Гаутама відкрив шлях до спасіння. Це було на березі річки
Напранджани в містечку Урувілья, в сучасній Бух Бодх-гайі. Сидячи під деревом, Сиддхартха пізнав «чотири благородні істини», тобто став Буддою.
Прийнято вважати, що сутність буддизму, з ясована Гаутамою в день великого прозріння, була чітко викладена Буддою у першій виголошеній ним проповіді. В ній стисло подано вчення про «чотири благородні істини». Істини проголошують, що:


1) життя є страждання;
2) причина всіх страждань — бажання;
3) страждання можна припинити позбавленням від бажань,
«погашенням» останніх;
4) слід вести доброчинне життя за законами «правильної
поведінки» і «правильного знання».


Перша з «чотирьох благородних істин» формулюється так: «У чому полягає благородна істина про страждання? Народження — страждання, розлад здоров'я — страждання, смерть — страждання, скорбота — стогнання, горе, нещастя і відчай — страждання, союз з нелюбом — страждання, розлука з коханим — страждання, неотримання пристрасного жаданого — страждання, коротко кажучи, п'ять категорій існування, в яких виявляється прив'язаність (до земного) — страждання».
Хоча страждання зумовлюються передусім чинниками біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (скорбота, відчай тощо), буддизм не обминає чинники іншого порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: «Государі, які правлять царствами, володіють скарбами і багатствами, з пожадливістю позирають один на одного, потураючи своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють так невтомно, пливучи в потоці непостійності, ваблені зажерливістю та плотським жаданням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?»
Важливо зазначити, що буддизм возводить страждання в абсолют, у провідну властивість суттєвого буття в усіх його виявах, робить страждання сутністю буття. Будь-яке життя, існування завжди, всюди, в будь-якому його прояві є обов'язково, безумовно і неминуче стражданням, злом. Такою постановкою питання буддизм відрізняється від більшості релігій, які передували йому й виникли після нього.
Справді, в усіх релігіях світ земний та чуттєвий всіляко принижується, а протиставлений йому «світ небесний» підноситься, утверджується як «істинне надбуття». Отже, перебування у земному світі повинне бути використане для підготовки до «життя» в світі небесному. Природно, «вічне життя» дається як нагорода за перенесені страждання і біди під час земного існування.
Взявши за вихідний пункт свого вчення тотожність будь-якого існування зі стражданням, буддизм не міг припустити можливість іншого існування, крім повного страждання. Сама смерть, як страждання, не приносить порятунку від мук. Після неї починається нове, сповнене страждань існування. Вчення брахманізму про переродження залишилось у буддизмі непохитним. Звідси неминучий висновок про необхідність примирення зі стражданням.
Проте буддизм на цьому не зупиняється. Вимагаючи безпристрасного ставлення до всіх проявів чуттєвого буття (ця вимога становить найважливіший принцип буддійської моралі), а саму безпристрасність розглядаючи як головний чинник подолання страждань, буддизм не завершується безвихідним песимізмом. Він проголошує шлях до спасіння, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повному припиненні будь-якого «існування, у виході з коловороту буття», у досягненні абсолютного кінця, небуття, «нірвани».
Висновок про можливість спасіння сформульований у «третій благородній істині», яка проголошує: «Що ж є благородною істиною про припинення страждань? Це — повне загасання і припинення усіх бажань і пристрастей, їх відкидання і відмова від них, визволення та відокремлення від них».
Чуттєвий світ у буддизмі називається сансара, слово запозичене буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих в Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було особливої потреби. Це стверджували пануючі релігійні філософські традиції, цього зазнавали прості трудівники на життєвому шляху, коли руйнували вікові суспільні устрої, коли раніше незнаний податковий прес вичавлював з людей усі життєві соки, коли на кожному кроці людину підстерігала жахлива перспектива розорення, злиденності, рабства. За цих умов традиційно релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного, щасливого життя тому, хто відродиться раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником завдяки дотриманню релігійних настанов, обітниць і принесення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували саму можливість існування життя поза злом, поза стражданнями.
Демон зла, бог смерті Мара намагався залякати «Просвітленого» царевича страшними бурями. Він підсилав до царевича Гаутами своїх дочок — пристрасть, турботу і насолоду, з метою спокусити його й примусити відмовитися від провіщення людям шляху спасіння. Сім днів (за іншими версіями — чотири тижні) міркував Будда і все ж подолав сумніви: неподалік Бенареса в «Оленячому парку» (сучасний Сарнатх) він проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями й двома оленями свою першу проповідь. У ній він коротко сформулював основні положення нової релігії, як зазначають буддисти, «привів до руху колесо дхарми». Згодом ці положення набули системного вигляду — в канонічному збірнику буддизму «Трипітака» (санскр. «трипітака» — три корзини або три частини цього збірника). Впродовж 40 років оточений учнями Будда ходив містами та селами долини Гангу, творячи чудеса й проповідуючи своє вчення.
Спочатку це вчення мало назву дхарма, що в цьому разі слід розуміти як закон життя. Згідно з буддійським вченням, усе в світі є наслідком нескінченного руху дхарм, які бачаться у вигляді духовних нематеріальних частинок. Різні комбінації рухомих дхарм утворюють предмети, тварин, людину. Розпад такої комбінації дхарм призводить до смерті. Проте дхарми не зникають, а об'єднуються в нові комплекси, внаслідок чого відбувається переродження. Від позитивних і негативних діянь людини залежить краще чи гірше переродження.
Форму нового переродження визначає карма, або закон, згідно з яким усі вчинки людини мають наслідки для її «майбутнього життя» після смерті. Якщо людина бідна, нещасна, хвора, то у попередніх переродженнях вона вела неправедний спосіб життя. При цьому людина може перевтілюватись у нещасливця, тварину, комаху, рослину. Завдяки хорошій кармі можна стати ангелом, багатою та щасливою людиною.
Кінцевою метою доброчесного життя, згідно з буддизмом, є злиття з Буддою, тобто занурення у нірвану.
Сам Будда помер за переказами у 80-річному віці в Кушина-гарі (як вважають, відповідає нинішній Каспі). Будда ліг під деревом у позі лева, звернувся до ченців і мирян, які зібралися довкола нього, з такою промовою: «Тепер, ченці, мені нічого більше сказати вам, окрім того, що все створене приречене на зруйнування! Прагніть усіма силами до спасіння». Відхід Будди від життя віруючі називають досягненням великої нірвани. Згідно з канонами, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують так само, як дату народження і прозріння, тому її називають «тричі святим днем».
Дотримання «четвертої благородної істини» має важливе значення у буденному житті кожного буддиста. «Правильна поведінка» означає життя відповідно до таких моральних принципів: не вбий і не чини нікому шкоди (принцип ахімси), не вкради, не бреши, не чини перелюбу, не вживай алкогольних напоїв і наркотиків. Для чернецтва головним у поведінці повинен бути аскетизм, тому буддійським ченцям заборонено бути присутніми при розвагах, спати у зручному ліжку, користуватися натираннями, парфумами, мати золото та срібло, а також їсти після полудня.
«Правильне знання» передбачає самозаглиблення й внутрішнє споглядання — медитацію. «Правильна поведінка» і «правильне знання» дають змогу людині поступово вирватися з безкінечного ланцюга перероджень, досягти нірвани. Етичне вчення буддизму вимагає від його прихильників цнотливості, поваги до чужої власності, чистоти в думках і справах, щедрості й благодійництва, воно забороняє вбивати живі істоти. Спасіння людини релігія буддизму шукає у внутрішньому вдосконаленні. Ідеал абсолютної відчуженості від навколишнього світу приводить прихильників цієї релігії до відмови від необхідності такого вдосконалення. Важливо зазначити, що більшість груп буддистів не залишається осторонь гострих проблем сучасності та бере активну участь у суспільно-політичному житті своїх країн.
Особливості культу буддизму легко зрозуміти, аналізуючи за їх вченням світобудову. В космічному тілі час від часу матеріалізуються Будди, кожний з яких створює свій простір, у просторі конкретного Будди виникає буддійська громада — сангха, що іменується «незрівнянним полем заслуги в цьому світі». У свою чергу, поле сангхи складається з безлічі локальних буддійських громад, які перебувають найчастіше в монастирях.
Отже, зазначені світоглядні уявлення нібито розподіляються на інформативні блоки, символічно уречевлені в культових об'єктах. Наприклад, космологічні блоки інформації у ступах й аман-далах; космографічні — в плануванні монастирів і храмових комплексів; медитативні — в діаграмах та янтрах, в статуях і зображеннях Будд, Бодхісагв, міфічних істот. Сукупність таких об'єктів формує культову систему буддизму. Буддійському культові не властиві жертвопринесення та інші релігійні вимоги. Культ відправляється ченцями; миряни в організації богослужіння участі не беруть.

Наши рекомендации