Філософія т. гоббса і дж. локка

ЛЕКЦІЯ 3.

Тема: Філософія Нового часу. Філософія Просвітництва. НКФ.

План

1. Емпіризм Ф. Бекона. Філософія Т. Гоббса і Дж. Локка.

2. Раціоналізм Р. Декарта і Б. Спінози.

3. "Розум" і "серце" у філософії Б. Паскаля. Монадологія Г. В. Лейбніца.

4. Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і Д. Юма.

5. Філософські погляди мислителів епохи Просвітництва.

6. Інтелектуальні витоки німецької класичної філософії .

7. Філософська система І. Канта, Й.Г. Фіхте, Ф. В. Шеллінга, Г. В. Ф. Гегеля.

8. Філософське вчення Л. Феєрбаха, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, З. Фрейда, А. Бергсона.

Тип заняття: лекція.

Мета лекції: розкрити основні положення теми, досягнення філософії, з’ясувати що таке емпіризм, раціоналізм, монадологія, які історичні витоки німецької класичної філософії, узагальнити філософську систему І. Канта, Й.Г. Фіхте, Ф. В. Шеллінга, Г. В. Ф. Гегеля, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Завдання лекції: дати загальну характеристику поняттю "емпіризм», та «раціоналізм», визначити основні погляди мислителів епохи просвітництва та охарактеризувати їх; проаналізувати питання, що пов'язані філософським вченням Л. Феєрбаха, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, З. Фрейда, А. Бергсона.

Ключові слова: механіцизм, метафізика, емпіризм, раціоналізм, сенсуалізм, пантеїзм, метод, індукція, дедукція, монада, фаталізм, клерикалізм, антиномія, апріоризм, агностицизм, трансцендентний, ноумен, категоричний імператив, абсолютний дух, антропологічний матеріалізм, рефлексія, уявлення, волюнтаризм, романтизм, суб'єктивізм, ірраціоналізм, лібідо, сублімація, архетипи, несвідоме, інтуїтивізм, психоаналіз, «надлюдина».

Емпіризм Ф. Бекона

Біля колиски нового бачення наукових проблем стояв знаменитий англійський політичний діяч і філософ Френсіс Бекон (1561-1626 pp.). У своїй праці «Новий Органон» Бекон обґрунтував погляди на мету і при­значення науки, розробив основні принципи індуктивного методу дослі­дження. Афоризм Бекона «Знання — сила» донині є символом науки.

Життя Ф. Бекона - це шлях боротьби і слави. Він навчався в Кембриджі та Парижі, студіював право, проходив підготовку до державної служби. При королеві Єлизаветі він був радником з надзвичайних справ, а при королі. Якові І зробив блискучу кар'єру, посідаючи найвищі державні посади: у 1617 р. -лорд-охоронник королівської печатки, у 1619 р. - великий канцлер. У 1620 р. Бекон здобув титул барона Веруламського, віконта Сент-Алабамського. Та дворові інтриги, заздрощі, наклепи призвели його до краху. Його було ув'яз­нено в Тауері, а кінець життя він провів у власному маєтку. Помер від засту­ди, яку дістав під час дослідів із заморожування продуктів харчування.

Аналізуючи сучасний йому стан науки, Бекон характеризував її як мертву, непорушну, як статую, порівнюючи її зі Сціллою, яка мала обличчя діви і тіло, що переходить у звірине. Отже, за загальними положеннями нау­ки, яка начебто має гарний, привабливий вигляд, криються порожні слова. Наука займається зіставленням давно відкритих положень, а не пошуком шляхів до нових відкриттів. Адже кінцева мета науки - винаходи і відкрит­тя, задоволення потреб і поліпшення життя, а не людська користь. Оскіль­ки сучасна наука не здатна вирішувати позитивні завдання, її слід перебу­дувати. Для цього варто здійснити роботу двох видів: критичну і позитивну.

Критичну, руйнівну частину філософської системи Бекона спрямовано на виявлення причин помилок людей і вироблення рекомендацій для їх подолання. В його творчості виділяють два основних напрями: вчення про «ідолів» (або привидів) і критика схоластичного методу пізнання.

Головною перепоною на шляху пізнання природи є засміченість свідо­мості так званими «ідолами» - спотвореними образами дійсності, хибними уявленнями і поняттями. Людина помиляється через тупість, недостатність знань, обмеженість. Розрізняють чотири види «ідолів»: «ідоли» роду, «ідоли» печери, «ідоли» ринку, «ідоли» театру (теорій).

• «Ідоли» роду — це хибні уявлення про світ, притаманні всьому людсь­кому родові, які є результатом обмеженості людського розуму й органів чут­тя. Ця обмеженість проявляється насамперед в антропоморфізації речей, тобто в наділенні природних явищ людськими характеристиками; прийма­ються до уваги лише ті інстанції в природі, які служать для ствердження потрібної думки. Наприклад, люди пам'ятають ті сни, які збулись, але за­бувають ті, які не підтвердилися. Для зменшення шкоди, завданої пізнанню «ідолами» роду, людям слід зіставляти показання органів чуттів з пред­метами навколишнього світу і тим самим перевіряти їх правильність.

• «Ідоли» печери (особистого світогляду) — це спотворені уявлення про дійсність, пов'язані з суб'єктивністю сприйняття довкілля. У кожної людини є своя печера, тобто свій суб'єктивний внутрішній світ, що накладає відбиток на всі судження про речі та процеси дійсності. Нездатність лю­дини вийти за межі своєї суб'єктивності і є причиною таких помилок.

• «Ідоли» ринку - це забобони суспільних відносин, які є наслідком розмов - випадкового і неправильного вживання слів, промов тощо. Люди в одні й ті ж слова вкладають різний зміст, що викликає пусті та безпід­ставні суперечки, відволікає від вивчення природи і правильного її розумін­ня. Цим самим Бекон критикує схоластичне словоблуддя, наприклад, «Чи зможе Бог створити камінь, який не зможе підняти?», яке, як правило, можна спостерігати в місцях скупчення людей - на ринках, площах

• «Ідоли» театру (теорій) — це різні догми попередніх теорій і філосо­фій, які виникають внаслідок некритичного запозичення їх ідей. Згідно з Беко­ном, кожна філософська система - це зіграна перед людьми драма чи коме­дія. Скільки в історії існувало філософських систем, стільки було поставлено драм і комедій із зображенням вигаданих, штучних світів. Але люди сприйма­ють ці вистави як істинні, керуються їх ідеями як основними у своєму житті

«Ідоли» роду і печери є природними властивостями індивіда, подолати їх можна шляхом самоосвіти і самовиховання.

«Ідоли» ринку і театру набуті розумом, завдяки пануванню над люди­ною минулого досвіду, авторитету церкви, мислителів тощо. Подолати їх можна через зміну суспільної свідомості.

У зв'язку з цим Бекон велику увагу приділяє критиці схоластичної філософії, яка є найбільшою перешкодою на шляху вивчення природи.

Головний недолік схоластики Бекон вбачає в її абстрактності, у зосере­дженості всієї розумової діяльності на силогізмах, на виведенні часткових висновків із загальних положень. Схоластичній теорії силогізму Бекон про­тиставив індуктивний метод.

Критикуючи споглядальний стиль філософствування, Бекон прагне до максимального поєднання філософії з результатами діяльності. «Що в діяльності найкорисніше, те і в знанні найбільш істинне». Немає знання без науки, а діяльності без експерименту.

Успіх науки залежить від до­свіду, але без певного методу він є лише блуканням у темряві. Як рука без знарядь здатна зробити небагато, так і розум потребує знаряддя, методу, яким є індук­ція, і від неї залежить порятунок наук. Істинна індукція через чуттєве і окреме поступово піднімається до усвідомлення загальних положень, завдяки чому наука стає плідною. З дослідів та експериментів індукція виводить загальні положення, а потім з цих загальних положень чи принципів - нові досліди і експерименти.

Як родоначальник емпіризму, Бекон базує свій метод на визнанні ваго­мої ролі досвіду в пізнанні. Пізнання — ніщо інше, як відображення зовніш­нього світу в свідомості людини. Воно починається з чуттєвих показників, зі сприйняття зовнішнього світу, але останні, в свою чергу, потребують екс­периментальної перевірки, підтвердження та доповнення. Така позиція на­зивається емпіризмом (від гр. empeiria - досвід).

Великого значення Бекон надає розгляду науки, яка повинна приносити користь людському життю, збагачувати його новими винаходами і благами. Панування людини над природою залежить тільки від науки. Адже сила людини рівноцінна її знанню. Наука, як і сонце, освітлює все. Проти­ставляючи науку суєтності буття, Бекон стверджує, що люди науки не прагнуть добра для себе, тоді як натовп політиків, для яких мо­ральні настанови не існують, вважає себе центром світу і навіть при загальних нестатках думає лише про себе і врятування свого достатку. Чим є земна велич для того, кому наука дає можливість спо­глядати Всесвіт? Цим запитанням Бекон певною мірою повторює Демокріта. Наука знижує, зменшує страх перед смертю чи нещастям, робить дух людини гнучким і рухомим.

Бекон проводить класифікацію наук згідно з трьома властивостями ро­зумної душі і виділяє: історію, поезію, філософію. Історія спирається на пам'ять, поезія — на фантазію, філософія — на розум. У свою чергу, фі­лософія, оскільки її об'єктами є Бог і людина, поділяється на філософію природи та пізнання людини. До філософії про людину належать усі науки, які вивчають душу, тіло, пам'ять тощо. На противагу цьому предметом теології є ві­ра, а не розум. Бекон іронізує, що ми повинні вірити слову Божому, незважаючи на опір нашого розуму; тим більше ми ушановуємо Бога.

• Знання філософської теорії

Бекона полягає у відкиданні спекулятивного споглядального підходу до світу, характерного для пізньої середньовічної філософії. Це зумовило формування філософських поглядів Нового часу.

Філософія Т. Гоббса і Дж. Локка

• Одним з видатних представників англійської філософії, який сприйняв нове природознавче мислення, був Томас Гоббс (1588-1679 pp.). Його філо­софська думка формувалася під впливом політичних подій, зокрема Анг­лійської революції, очевидцем якої він був. Знайомство та дружба з Ф. Бе­коном, а також з Г. Галілеєм, Р. Декартом, вивчення їхніх поглядів сприя­ли запереченню ним схоластичних доктрин.

• Об'єктом філософії Гоббс вважає будь-яке тіло, яке можна уявити і порівняти з іншим Філософія не займається теологією, яка є вченням про те, що належить не до тіла. Звідси математичний (геометричний) метод пізнання.

• В онтології мислитель акцентував увагу на матерії як єдиній суб­станції, а всі явища, предмети, речі, процеси вважав формами вияву цієї субстанції. Матерія — вічна, а тіла та явища — тимчасові, вони вини­кають і зникають. Матерія є суб'єктом усіх змін, хоча виступає як щось якісно однорідне, безколірне, як система якісних величин. Рух розуміється тільки механічно.

Все, що ми знаємо, виходить з наших чуттєвих уявлень, образів. Наше знання і розум - рух духу, зумовлений тиском зовнішніх об'єктів на наші органи чуття. Філософія — це досягнуте правильним мисленням пі­знання дій чи явищ, їх причин і можливих наслідків. її мета - приносити користь і давати перевагу людині. Вона поділяється на дві головні частини: філософію природи і філософію держави. Найбільшу увагу Гоббс приділяє другій частині філософії - суспільно-політичній теорії.

Передусім Гоббс проголошує, що від природи всі люди рівні і мають право на все. Але в природному стані, без держави панує «війна всіх проти всіх», усе дозволено, немає ні правого, ні винного. Звідси - необхідність влади, підкорення окремих воль одній, зведення всіх воль до єдиної, до володаря, завдяки чому натовп перетворюється на одну особистість і вини­кає держава, той великий Левіафан чи мертвий Бог, якому ми зобов'язані миром і всіляким захистом

Щоб визначити поняття про державу, слід розрізняти народ і натовп. Народ керує кожною державою, навіть монархією, як сам цього хоче. На­товп складається з громадян, підданих При демократії курія є народ, а натовп - громадяни. При монархії всі піддані - натовп, а король - народ

Виділяючи три форми держави — демократію, аристократію, монар­хію, найкращою Гоббс вважає монархію. Він прихильник сильної абсолю­тистської державної влади, оскіль­ки тільки вона здатна усунути всі суперечки і безладдя. Це відпові­дало інтересам буржуазії, яка тіль­ки почала формуватися За своїми поглядами на державу і суспільст­во Гоббс належить до представни­ків теорії договору. Від його тео­рії договору і виникнення держа­ви — один крок до «нового суспіль­ного договору» Ж.-Ж. Руссо.

• Згідно з настановами Гоббса, в основі людської моралі лежить воля. Як наполегливе прагнення, воля випереджає розум У суспільстві немає свободи, вільної від необхідності, адже все, чого ми бажаємо, є добром, чого уникаємо - злом Але абстракт­ного добра немає, воно відносне, оскільки добре лише для декого, залежно від особистості, часу, місця, обставин, умов. Найвище благо (блаженство), як і кінцева мета, - недосяжні в цьому житті, бо з досягненням кінцевої мети будь-яке прагнення закінчується; втрачається здатність відчувати, отже, добро як таке пропадає, адже не відчувати - означає не жити. Найвище доб­ро полягає в тому, щоб без перешкод переходити від однієї мети до іншої.

Мотиви свободи, волі, мети життя, добра тощо, зароджуючись, роз­виваються майбутніми філософськими теоріями, зокрема екзистенціа­лізмом, «філософією життя». Отже, у філософії Нового часу намічається розрив не тільки зі схоластичною, а й з натурфілософською традицією.

• Традиції емпіричної філософії продовжив Джон Локк (1632-1704 pp.), який навчався в Оксфорді, де зацікавився філософією Бекона і Декарта. Незважаючи на участь у політичному житті (був секретарем англійського посла при Бранденбурзькому дворі, секретарем лорда-канцлера Ешлі), він виявляв постійний інтерес до філософії і природознавства. Головна його праця — «Дослідження про людський розум».

Джон Локк на перший план виносить проблематику пізнання, вважа­ючи, що все багатство знань людина отримує через почуття, завдяки досві­ду, в яких подано об'єктивну природу. Відчуття — єдиний пов'язаний зі світом канал одержання знань, інших шляхів немає. Така позиція отрима­ла назву сенсуалізму (від лат. sensus — відчуття).

Сенсуалізм у галузі теорії пізнання у Локка тісно стикається з методо­логічним емпіризмом. Критикуючи Декарта, Локк вказує, що немає вро­джених ідей і принципів - ні теоретичних, ні практичних (моральних), у тому числі ідеї Бога, а все людське знан­ня виходить з досвіду - зовніш­нього (відчуття) і внутрішньо­го (рефлексії). Людська думка (душа) — це чистий аркуш паперу ( «табула раса»). Лише досвід (за­вдяки чуттєвому пізнанню) запов­нює цей чистий аркуш літерами.

В основі знання лежать прос­ті ідеї, осягнуті розумом завдяки різним якостям тіл: первинним, з якими ці ідеї схожі (протяжність, фігура, рух); або вторинним, з якими ці ідеї несхожі (колір, звук, запах, смак). Завдяки поєднанню, зіставленню і абстрагуванню ро­зум з простих ідей створює складні та загальні ідеї (модуси, субстанції, відношення тощо).

Дж. Локк - представник ма­теріалістичного сенсуалізму, то­му для нього пізнання істинне лише настільки, наскільки ідеї відповідають дійсності. Воно буває трьох видів: інтуїтивне - розуміння самоочевидних істин, нашого власного існування; демонстративне - розуміння положень математики, етики, буття Бога; сенситивне — розуміння існування речей, воно найменш ясне і достовірне.

У сфері суспільно-політичних уявлень Локк захищає конституційну монархію. Його вихідними положеннями є природний стан суспільства, але це не «війна всіх проти всіх», як у Гоббса, а рівність, свобода, проте не сваволя. Свобода не абсолютна, а обмежена природним законом, так само, як і влада правителя, одержана ним на основі «договору». Цими по­глядами Локк виражає інтереси буржуа, які проголошують особисту сво­боду, свободу підприємництва Частину роздумів Локка про впорядкуван­ня суспільства становлять ідеї про розподіл влади на законодавчу, вико­навчу і федеративну.

• Сенсуалізм і емпіризм Локка вплинули на розвиток французького механістичного матеріалізму XVIII ст., а його соціально-політичні ідеї ста­ли провідними в часи французького Просвітництва.