Право і моральність у трактуванні в. с. соловйова

З характеристикою справедливості, а разом з тим і рівності, пов’язано і властиве позиції В. С. Соловйова єдність права і моральності, розуміння права як морального явища. Мислитель говорить про корінний внутрішній зв’язок між правом і моральністю і вважає, що в термінах «правда» і «закон» однаково втілюється істотна єдність юридичного й етичного начал. У той же час він визнає і суттєву відмінність між ними, яка зводиться їм до трьох наступних пунктів. По-перше, моральна вимога (вимога морального закону) по суті є необмеженою, вона передбачає моральну досконалість або, принаймні, безумовне прагнення до моральної досконалості. Навпаки, юридичний закон по суті обмежений і замість досконалості вимагає нижчого, мінімального ступеня морального стану, закон вимагає лише фактичної затримки відомих крайніх проявів злої волі. Тому в співвідношенні з моральністю право (те, що вимагається юридичним законом) є крайньою межею або деяким обов’язковим для всіх мінімумом моральності.

Така характеристика міститься і в «Виправданні добра»: «право є крайньою межею або певним мінімумом моральності». В. С. Соловйов при цьому підкреслює, що між моральним і юридичним законом немає протиріччя; навпаки, друге передбачається першим: без виконання меншого не можна виконати більшого. З іншого боку, хоча юридичний закон і не вимагає вищої моральної досконалості, проте він і не заперечує її. По-друге, відмінність моральності від права полягає в тому, що вищі моральні вимоги не пропонують заздалегідь ніяких зовнішніх певних дій, а надають найідеальнішому настрою виразитися у відповідних діях стосовно цього положення, причому «ці дії самі по собі моральної ціни не мають» і ніяк не вичерпують нескінченної моральної вимоги. Навпаки, юридичний закон має своїм предметом певні реальні зовнішні дії, здійсненням або не здійсненням яких вичерпується дотримання вимог цього закону.

З юридичної точки зору, як зауважує В. С. Соловйов, важливий саме об’єктивний вираз нашої волі в здійсненні або недопущенні відомих діянь. Це є іншою суттєвою ознакою права, і якщо воно спочатку визначалося як деякий мінімум моральності, то, доповнюючи це визначення, ми можемо сказати, що право є вимогою реалізації цього мінімуму. Право – здійснення певного мінімального добра або дійсного усунення відомого зла, тоді як інтерес власне моральний відноситься безпосередньо не до зовнішньої реалізації добра, а до його внутрішнього існування в серці людському. В. С. Соловйов підкреслює, що немає протиріччя між моральним та юридичним законом. Вимога морального настрою не лише не виключає зовнішніх вчинків, але навіть і передбачає їх як свій доказ і виправдання. У свою чергу, припис юридичним законом певних дій аніскільки не заперечує внутрішніх станів, що відповідають їм, хоча і не вимагає їх неодмінно. По-третє, відмінність між моральністю і правом полягає в наступному. Моральний закон передбачає вільне та добровільне виконання моральних вимог, і всякий примус (фізичний і психологічний) тут небажаний і неможливий. Навпаки, зовнішнє здійснення вимог юридичного закону передбачає прямий або непрямий примус, так що примусовий характер такого закону є необхідністю. Загальний висновок В. С. Соловйов формулює так: з’єднавши разом вказані три ознаки, ми отримаємо наступне визначення права в його відношенні до моральності: право – примусова вимога реалізації певного мінімального добра або ладу, що не припускає відомих проявів зла. Таким чином, право – це вираз примусової моральної справедливості.