Мораль: теорії походження, поняття, ознаки

Етика як наука: поняття, предмет, структура

Етика — це наука про мораль (моральність).

Етика— це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її виникнення, розвитку і функціонування, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства.

Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія.

Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків.

1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує вдачу, звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.

2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, структуру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя тощо.

3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.

4. теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.

5. Професійна етика, яка покликана описати й обгрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності.

6. Історія етичної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підходи до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і функціонування.

Етика як наука: мета і функції. Основні завдання етики у сучасних умовах

Метою етикиє раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.

Етика як наука виконує низку функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних знань, які реалізуються в єдності, а їх розмежування має умовний характер.

Основні завдання етики у сучасних умовах

Завдання етики в сучасному суспільстві полягають в адаптації людини протягом її життя до швидких і кардинальних змін цивілізації, що виражається у трьох напрямках:

1. звільнити свідомість від лишніх забобонів, пережитків і непотрібних обмежень;

2. виокремити, обґрунтувати і закріпити моральні цінності необхідні для нормального існування і розвитку людства.

3. створити шляхи впровадження в життя вищезазначених цінностей.

Мораль: теорії походження, поняття, ознаки

Мораль— це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб'єктів, до інших людей і до самої себе з позицій добра чи зла.

Мораль — це явище, якому притаманні наступні ознаки:

1. суспільний характер (виникає тільки в суспільстві);

2. джерелом моралі є потреба людини жити в суспільстві, в погодженні форм життєдіяльності і цілей, у взаємній підтримці;

3. мораль — об’єктивне явище, не залежне від волі людини, оскільки створення моралі — тривалий історичний процес, підготовлений природними і соціальними чинниками, а зміст реальних вимог, приписів визначається конкретно-історичними соціальними умовами, матеріальними і духовними чинниками.

4. мораль виражає інтереси суспільства, пануючих у ньому соціальних груп (верств, каст, класів).

5. мораль — специфічний тип регулювання відносин людей, поряд з звичаями, правом тощо.

6. мораль є одним із способів погодження (гармонізації) індивідуальних і суспільних інтересів.

7. нормативний характер. Мораль — це система соціальних норм.

8. імперативність викладу моральних норм. Мораль визначає як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе тощо.

9. специфіка механізму регулювання поведінки людини: здійснюється шляхом вироблення духовних цінностей (уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові тощо), які сприймаються моральною свідомістю людини, перетворюються в її ціннісні орієнтації, переконання, й реалізуються у вчинках, лінії поведінки особистості.

10. специфіка санкції (совість і громадський осуд).

11. призначення моралі полягає у підтриманні та захисті єдності й цілісності спільноти.

Головні соціальні функції моралі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармонізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світоглядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Питання про природу, сутність і розвиток моралі розглядається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

Урелігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер — тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися.

Натуралістичнаетика, провідні ідеї якої найвідчутніші у творах Ч. Дарвіна, В. Ефроїмсона, П. Кропоткіна, П. Симонова, Г. Спенсера, 3. Фрейда, К. Юнга та ін., витоки моралі шукає у природному світі, у біологічній природі людини. Сутність моралі тут вбачається, врешті решт, в інстинктах самозбереження та продовження роду (виду).

соціально-історичний підхід до виникнення людини й моралі. Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін. обґрунтовували соціальну природу моралі, її витоки шукали у розвитку суспільного життя. мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства, її виникнення пов'язується з необхідністю підтримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з потребами координації, узгодження індивідуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживання людини за суворих умов життя первісних спільнот.