Процес пізнання людиною навколишнього світу.

Сутність та проблему пізнання не можна осмислювати ізольовано від предметно-практичної діяльності, тому істотне місце в теорії пізнання займають поняття “суб’єкт” і “об’єкт”. Суб’єктом може виступати як окрема особистість, так і соціальна група чи людство в цілому. Індивід може виступати в статусі суб’єкта практичної діяльності і пізнання лише постільки, оскільки він оволодів створеним людством світом культури - знаряддям предметно - практичної діяльності, засобами мови, логічними критеріями, нормами моралі й естетичних оцінок тощо, тобто коли став особистістю. Гносеологія як наука визначає особливий тип відношень між суб’єктом і об’єктом - пізнавальний, який у певному розумінні є похідним від предметно - практичного. Пізнання - це специфічна взаємодія суб’єкта і об’єкта кінцевою метою якого є адекватне осягнення дійсності. Пізнавальне відношення включає в себе: суб’єкт, об’єкт і зміст пізнання тобто знання.

Суб’єкт - це те, що протистоїть об’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. Його не слід ототожнювати зі світом у цілому. ”Об’єкт пізнання - це лише та частина об’єктивної реальності, яка перебуває у взаємодії з суб’єктом. При цьому саме виділення об’єкта пізнання здійснюється з допомогою форм практичної і пізнавальної діяльності, вироблених суспільством із врахуванням властивостей об’єктивної реальності.

Аналіз характеру взаємодії суб’єкта і об’єкта пізнання передбачає з’ясування ряду питань, насамперед того, як зовнішні стосовно свідомості речі стають надбанням людського розуму та як співвідносяться речі об’єктивного світу і відповідні мисленні образи. Наукова філософія при розв’язанні цих та подібних питань спирається на такі гносеологічні принципи:

- принцип об’єктивності;

- принцип пізнаваності світу;

- принцип визначальної ролі практики в процесі пізнання;

- принцип відображення:

- принцип творчої активності суб’єкта пізнання.

Структура пізнання.

Теорія пізнання визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння дійсності, проникнення людського розуму в сутність речей. Розрізняють два ступені єдиного нерозривного процесу пізнання — чуттєвий (нижчий) і раціональний (вищий).

Причому вони перебувають у тісному діалектичному взаємозв’язку: Будь-який акт чуттєвого пізнання включає в себе й раціональне начало, а будь-яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві образи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у „знятому” вигляді містяться результати мисленого пізнання. Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.

Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття її уявлення.

Відчуття відображення зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку.

Відчуття— вихідний пункт пізнання, найпростіший його елемент. Воно є об’єктивним за змістом і суб’єктивним за формою, оскільки на його характер певним чином впливають специфічний склад і стан людської психіки, а опосередкованої суспільні умови, в яких перебуває людина.

Більшу частину інформації людина одержує через органи зору, тому деякі спеціальності пов’язані з особливими вимогами стосовно зору людини. Так у космічних частинах з метою адаптації органів зору, слуху, зниження порогів їх відчуття часто проводяться спеціальні тренування, зокрема, операторів РЛС.

Сприйняття — відображення зовнішності предметів об’єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйнятій дає інформацію про об’єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об’єкта на органи чуття. Об’єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивостей об’єкта, існуючого незалежно від свідомості людини.

Цілісний образ предметів, процесів, ситуацій формується у свідомості людини внаслідок складної синтезуючої діяльності кори головного мозку. Тому люди, які покликані діяти в екстремальних умовах (військові, особливо офіцери космічних частин; пожежники; альпіністи тощо), змушені спеціально тренуватися, щоб досягти відповідної майстерності. Так, нетренованому молодому фахівцю космічних частин для сприйняття показників численних приладів потрібно у 8-10 разів більше часу, ніж досвідченому.

Уявлення — це відтворенний у пам’яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі момент узагальнення, то їх розглядають як перехідну лапку від чуттєвого раціонального пізнання.

Відчуття, сприйняття й уявлення піддаються мисленній обробці завдяки таким методам, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення тощо, то дає можливість продукувати теоретичне знання, завдяки якому вдається проникати в сутність речей, розкривати закони об’єктивного світу. Так відбувається якісний перехід від нижчого (чуттєвого) до вищого (раціонального) ступеня пізнання, тобто пізнання загальних, суттєвих, внутрішніх, необхідних властивостей речей, властивостей, недоступних для органів чуття.