Основні історичні форми світогляду та їх специфіка: міфологічний, релігійний, філософський

Філософія і всітогляд. Структура світогляду.

Філософія являється однією з давніх форм людського знання, духовної культури. Вона нараховує біля 25 століть своєї історії. Філософія з'явилась у країнах Стародавнього Сходу, найвищого розвитку набула у Греції. Із джерел відомо, що серед вчених першим назвав себе філософом Піфагор. В якості назви особливої науки термін "філософія" вжив першим Платон. Дослівно слово "філософія" перекладається з грецької як любов до мудрості, (філо - любов, софія -мудрість).

Філософія як любов до істини і мудрості стала синонімом теоретичної думки, яка тільки народжувалась. По своєму змісту вона становить собою нерозчленоване знання і поєднувала в собі усю сукупність знань про світ і людину: початок математики, історії, етики, механіки, медицини, психології, астрономії, естетики і т.д. Кореневими філософськими питаннями завжди були питання світогляду.

Світогляд це – сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, які визначають відношення людини до світу в цілому і виступають в якості орієнтирів і регуляторів її поведінки. Світогляд – це одна з форм свідомості людини, невід’ємний атрибут життєдіяльності людей. Це досить складне утворення людської свідомості, яке складається зі знань, вірувань, оцінок, ідеалів, переконань, уявлень, почуттів, в яких виражається відношення людини до світу. Знання – це певний узагальнений образ світу.

Рівні знань: світоглядний – (навіщо?), теоретичний – (чому?), емпіричний – (що?), технологічний – (як?).

Світогляд не є лише сукупністю знань і уявлень про світ, це своєрідний синтез видів знань і уявлень про світ, це внутрішня робота і самоздобуття.

Термін „світогляд" запровадив Кант. Він стверджував що світогляд - інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки.

За способ існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний. Структура світогляду за Фроловим: за ступенем самосвідомості та характером формування поділяється на (рівні) життєво-практичний (буденний-базується на досвіді, включає навики, традиції, досвід кожної людини) і теоретичний (різновидом якого є ф-фія).

Виділяють 2 сторони світогляду: 1) інтелектуально-пізнавальна, 2)емоційно-психологічна.

Елементи С.: 1)світорозуміння (буденне і теоретичне), 2)світовідчуття, світосприйняття.

Життєво-практичний рівень включає лише буденне світорозуміння. Щоб вийти на теоретичний рівень світорозуміння, необхідно знати ф-ю. Ф-я - це теоретично сформульований С., вона вивчає не частину дійсності, а весь світ в цілому.

Будь-який світогляд об’єднує наявність переконань. Це ядро, смисл світогляду, оскільки переконання втілюють ідею в практичну діяльність. Ф-фія є способом теоретичного вирішення світоглядної проблематики.

Основні історичні форми світогляду та їх специфіка: міфологічний, релігійний, філософський.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три історичні типи: міфологічний, релігійний, філософський.

Міф– рання форма духовної культури людства, яка поєднувала в собі зародки знань про природу, релігійні вірування, політичні, економічні і філософські погляди, різні види мистецтв. Людство в формі міфів намагалось дати відповідь на питання про виникнення і влаштування світу, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей.

Міфологічній формі притаманні:

1. Синкретизм – немає чітких відмінностей між матеріальним і духовним явищами.

2. Антропоморфізм – ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Це олюднення природи є наслідком того, що не було розмежування буття на суб’єкт та об’єкт.

3. Політеїзм (багатобожжя) – кожне природне явище має свою причину – це Бог. Богам притаманні людські риси, пороки, але вони безсмертні.

В період панування міфологічного мислення ще не виникала потреба в отриманні спеціальних знань.

Міфологія грала велику роль в житті людей на ранніх стадіях їх розвитку. Міфи затверджували прийняту у даному суспільстві систему цінностей, підтримували норми поведінки, зумовлювали цілісність роду як соціальної спільноти ( якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання, за тогочасними переконаннями, випадало не обов’язково йому, а будь-кому з роду).

Релігія – більш пізня і зріла форма світогляду, в ній освоєння світу відбувається через його подвоєння на потусторонній (божественний) і на посюсторонній (світ земний, природний). В релігійній свідомості чітко розділяється суб’єкт і об’єкт, а отже долається характерна для міфу неподільність людини і природи. Ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. У релігії виникає зовсім інший світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об’єкти надприродного світу треба вірити (міфологічні персонажі живуть у реальному світі). Віра у релігії виступає головним способом осягнення буття.

Об’єднує міф та релігію: чуттєвість.

Принциповою відмінністю релігії від міфології є те, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв’язку з цим змінилися способи контролю та впливу на особистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії – віра і мораль.

Якщо для міфу головним є обґрунтування зв’язку індивіда з родом, то для релігії – досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.