Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (І та ІІ тис до до н.е.).

Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади.

Власне філософські погляди Древньої Індії найбільш повне відображення одержали в Упанішадах, але перші проблиски філософського підходу до дійсності просліджуються вже в збірниках ведичних гімнів.

За формою Упанішади звичайно являють собою діалог мудреця-вчителя з учнем, або ж з людиною, що знає істину і його учня, що таким стає. Пануюче місце в Упанішадах займають навчання, що пояснювали першопричину і першооснови буття духовний початок - Брахман, чи атман, рідше – Пуруша - образ світової космічної людини. З різних частин його тіла виник світ: з очей – Сонце, з душі – Місяць, з дихання –вітер. Повторюючи тим самим будову самого індійського суспільства.

Кастовість - варна. Верховна варна – брахмани (вища каста), виходять з уст Пуруші, кшатрії – з рук (воїни, слуги), Вайши – з бедер (опора державної власті), Шудра – ступні. Поза кастами чалдани – недоторкувані. Пуруша стає абсолютним ідеалом. Атман – особистий індивідуальний початок. Це є система об’єктивного ідеалізму.

Інший спосіб об’єктивного світогляду є матеріальний початок – прокріті. У філософському плані прокріті можна розуміти як першопричину світу об'єктів.

Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан (даршан — найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний терміну "філософія"), можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвакалокаята. При цьому слід зауважити, що ці школи характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед. Ті школи, які визнають авторитет Вед (санкх'я, н'яя, вайшешика, йога, міманса, веданта), називаються астіка. А ті, які не приймають авторитету Вед, називаються настіка (наприклад, чарвакалокаята, буддизм, джайнізм).

Характерною особливістю стародавнього-індійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно релігійного світогляду до філософії.

Х-ні риси ДрІ ф-ї:

- етична спрямованість ф-го знання. Воно розглядається як засіб праведного (освіченого) життя, (не пророблені питання онтології).

- першоосновою світу є універсальний принцип, безособове суще – Брахма.Брахма тотожна Атману(духовна сутність кожної людини).

- концепція круговороту життя (самсара) (зі спостережень за циклічністю природи), бо без такої ідеї Людина усвідомлювала свою духовну і фізичну конечність. Ця ідея легко вкладалася у свідомість людини ч-з с-му традицій та ритуалів, побудованих на циклах природи. Ця ідея набула сили природної споживи, і її потрібно було тільки здійснювати.

8. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.

Корiння перших фiлософських узагальнень сягає найдавнiших записiв мiфологiчних текстiв. В Китаї фiлософська думка також базувалась на міфології - "Пятикнижжя"("У-цзи").

Загальні риси МКФ:

1. політеїзм;

2. перехід до рабовласництва: перехід від політеїзму до монотеїзму.

Фiлософiя в Китаї iснувала i розвивалася в шести основних фiлософських школах:

1). Конфуцiанство; 2). Моiзм; 3). Школа закону; 4). Даосизм; 5). Школа "iнь-ян" (натурфiлософи); 6). Школа iмен.

В бiльшостi шкiл переважала практична фiлософiя, пов'язана з проблемами життєвої мудростi, моралi, управлiння.

ДАОСИЗМ (кит. дао цзя - школа дао), поряд з конфуціанством одна із двох осн. течій кит. філософії. Виникло в 2 ст. 1-го тис. до н.е. Классич. Д. являв собою філос. навчання наївно-матеріалістичного характеру, з задатками примітивної діалектики Віра в імператора – Ді, на цій базі сформувалось вчення про небо, якому підкоряється імператор.

Вихідною ідеєю філос. Д. є навчання про дао - шлях, споконвічний, природний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку і зникнення усього Всесвіту. Звідси випливає принцип проходження дао, тобто поводження, що підкоряється в мікрокосмосі з дао (природою) людини, а в макрокосмосі - з дао Всесвіту. При дотриманні цього принципу можлива бездіяльність (у вей - недіяння, одна з осн. ідей Д.), що приводить, однак, до повної волі, щастя, успіху і процвітанню. Усяка ж дія, що суперечить дао, означає порожню витрату сил і приведе до невдачі і загибелі. Всесвіт не можна упорядкувати мистецтв, для воцаріння його потрібно дати волю їх природженим якостям. Тому мудрий правитель наслідує дао, не роблячи нічого, щоб керувати країною, і тоді вона процвітає, перебуваючи в спокої і гармонії. Дао затемнюється люд. однобічністю, саме ж не має ніяких розмежувань: стебло і стовп, виродок і красуня, великодушність і віроломство - усе поєднується дао в єдине ціле. Усі речі рівні між собою, а мудрець вільний від пристрасті й упередженості, однаково дивиться на знатного і раба, з'єднується з вічністю і з Всесвітом і не задумується ні про життя, ні про смерть, розуміючи їхню природність і неминучість. Ідеї Д. дуже вплинули на розвиток кит. культури і філософії.

Безособистісні початки: два Дао: Ян - чоловічий початок (світле, активне), Інь - жіночий початок (темне, пасивне). Ян спрямовується в небо, Інь у землю (характер взаємодії – притягання, відштовхування, вчення про дао). Є ще один елемент - Цзи, що виконує роль початку, що склеює Ян і Інь. Дао розлито всюди - ідея пантеїстичного початку (божественний початок - скрізь розлитий, скрізь його можна знайти). Що треба, щоб пізнати? Принцип бездіяльності - Увей.

9. Етичний раціоналізм Сократа. Основні сократівські школи (кініки, кіренаїки).

Великий вплив на античну філософію справив Сократ. Все життя Сократа – це є втілення його вчення.

У центрі філософії Сократа – людина. Але вона розглядається як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Антропологія – вчення про природу і сутність людини, тобто вчення про внутрішній світ людини та її місце в природі. Його філософія народжувалась під двома основними девізами: “Пізнай самого себе” і “Я знаю, що нічого не знаю” (світ ми не можемо змінити, ми можемо змінити себе в цьому світі)

При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майєвтикою. Ціль майєвтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття, народження істини. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання (вірні, але не підкріплені доказами уявлення не є знаннями)

Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, справи, і в цьому основне завдання філософії.

Власних творів Сократ не залишив. Про філософські погляди можна судити лише з творів Платона і Ксенофонта. За своїм способом життя й філософування С. ближчий не до філософа в традиційному розумінні, а до народного мудреця. Основне своє завдання він вбачав не в розбудові власної філософської системи, а в залученні до філософської співтворчості, процесу продукування філософсько-етичних ідей співбесідників за допомогою маєвтичного, повивального мистецтва. Обговорюючи, в дискусіях і розмовах питання про зміст і співвідношення різноманітних, передусім етичних понять, таких як доброчинність, справедливість, чесність, С. шляхом цілеспрямованих і повторюваних з новими співбесідниками спроб поступово окреслює, зокрема й для себе, шлях сходження від плинних поодиноких речей, явищ і процесів реальності, через окремі уявлення до дедалі і дедалі загальніших понять методом бесіди, діалогу. Арістотель стверджує, що саме С. почав використовувати індуктивні докази та робити загальні визначення.

- віра у вічний моральний світопорядок, загальний закон воздаяния, який керує як природою, так і долею людини – Карма.З-н диктує постійне включення в круговорот перероджень, обумовлює майбутнє народж. як результат етичної д-ті людини.

Веданта - найстарiша школа - свiт складається з безособового духу "брахмана". Iндивiдуальна душа, хоч i безсмертна та недосконала. Лише коли людинi повнiстю вдасться вiдокремитись вiд повсякденних турбот тiльки тодi душа зiллється з брахманом.

Локаята - свiт в значенi "людина, громада"

Чарвака - школа чотирьох основних елементiв з яких складається свiт (вода, повiтря, вогонь, земля), людина – істота матеріальна, життя після смерті не буде, тому насолоджуйся життям.

Санкх'я - вчення про "пракритi" - первиннiсть душi до матерії.

Ньяя-вайшешика - свiт складається з дрiбних часток "ану" (засновник КАНАДА)

Мiманса i джайнiзм розробляли шляхи звiльнення душi вiд матерiального свiту.

Йога - вчення про фiзичнi засоби звiльнення душi вiд свiту.

Джайнізм: дуалізм - матеріальний та духовний світ: джива (живе) та аджива (не живе). Людина – це їх поєднання за доп. карми, яка супроводжує душу людини в процесі її перероджень. Звільнитись від страждань за доп. аскетичного, правильного образа життя. Бог – це людина, що звільнилась від карми та Сансари. Природа створена природним шляхом, а не богом.

Буддизм - свiт розглядається як потiк матерiальних i духовних елементiв "брахм". Остаточна мета людського життя "нiрвана"

Усяке життя - страждання. Причина страждань лежить у самому житті. Причина це ненаситна погоня людини за насолодами. Існує шлях рятування від страждань: правильно говорити, правильно поводитися, почувати, тобто людина повинна відмовитися від бажань. При дотриманні цього людина зрештою досягає нірвани. Hірвана - поступове вгасання бажань, зв'язаних з цим життям.

4 шляхетні істини:

1- істина про те, що є страждання, навіть задоволення – це страждання,

2- є причина страждання, детермінізм – у будь-якого явища є причина. Причина страждання – народження людини, її земне життя. Серед причин страждань назване і незнання істинного шляху, який веде до досконалості.

3- є припинення страждання.

4- є шлях, що веде до припинення страждання – праведне життя: людина не повинна впадати в крайності – не прагнути до суцільних задоволень, але і не бути аскетом. Головна задача – не нанести шкоду нічому живому. Оскільки усе у світі плинне, рухоме, приречене на загибель, то шлях припинення страждань – це шлях покори: ні до чого не прагнути, перемогти себе, зректися усього, досягти повної байдужості та незворушності. Вищим проявом такого стану є нірвана – згасання.

Людина повинна прагнути до злиття почуттєвого і раціонального з доп. йоги і медитації. Медитація – міркування над чим-небудь – злиття обєкту і субєкту, злиття Атмана з Брахмою.

В Китаї найвпливовiшим було вчення Кун Фудзи (Конфуцiя) - конфуцiанство. Основна праця "Лунь-юй". Основна думка "жень" - гуманнiсть, розподiл на соцiальнi стани. Моцзи виступив проти соцiального подiлу визначивши загальний принцип "цзянь-ань" - загальної любовi. Повага до старших, кожна людина – чийсь син. До батька слід ставитись відповідно (застосував даний принцип до суспільства).

Філософські концепції навчання Конфуція. 1. Концепція жень ("гуманність", "людинолюбство") і лі ("правила", "етикет"). Лі проголошувалося вищим проявом жень. Ці два компоненти відбивали погляди Конфуція на державний устрій і соціальну організацію суспільства. 2. Суть другої концепції - "бути відданим, (чесним) сановником, почитати правителів". Вона охоплювала цілий комплекс проблем, зв'язаних із системою керування і насамперед з нормами взаємини глави держави і чиновництва. 3. Третя концепція відома як "проходження середнім шляхом" (чжун юн) або "навчання про середину", яким Конфуцій застерігає від захоплення крайностями. 4. Міркуючи про проблему влади, Конфуцій вважав, що всі справи повинні вирішуватися на основі принципу справедливості, тобто, власне кажучи він з'єднав воєдино такі віддалені поняття, як "влада" і "справедливість". 5. П'ята концепція стосується відносин людини до тієї віри, що він сповідає, змушуючи людину повністю віддатись їй. 6. До цього часу сформувалися його початкові уявлення про Волю Неба, поки що ще непослідовно виразили його критичне відношення до розповсюдженої тоді віри в духів. Конфуцій не бачить державу окремо від суспільства й одиничної людини.

Конфуцій реалізував на практиці ряд принципів поводження: людинолюбство (жень), справедливість (інь), знання (джи), церемонії (лі), повага до батьків (сяо), принцип шанування старшого брата (ді, усе успадковував старший брат), принцип шанування пана. Усе керується державою на основі сакральних норм. Юридична норма начебто б не потрібна. Цю систему розвили: учні Менцзи (природа людина-природа добра), Сюньцзи (створив концепцію - природа людини - природа зла). Виправити зло можна навчанням і вихованням.

Конфуцій казав:

1. слід розставити усіх по своїх місцях

2. називати речі своїми іменами

3. на добро слід відповідати добром, а на зло – по справедливості.

Етичний раціоналізм С. полягає в тому, що він ототожнював доброчинність (мораль) із знанням. Хто знає що є добро, не може чинити зла. Всі доброчинники – це різновиди знання (справедливість - це знання як вести себе по відношенню із законом, сміливість - це знання як вести себе в небезпечній ситуації). Розум головна риса людини яка дає це знання. Етичне пізнання орієнтоване на з’ясування поняття добра.

Соціально-політичні погляди – це неприйняття будь-яких форм правління якщо вони не засновані на справедливості. Без держави не обійтися, проте ґрунтуватися вона має на справедливих засадах, при визначенні яких думка одного, але найбільш гідного, може бути набагато вагомішою, ніж гадки некерованої й морально неповноцінної юрби. С. критикуючи недоліки влади був переконаний у можливості їх подолання і приведення існуючого державного устрою у відповідність до кращих його зразків, вже набутих в ході історичного поступу.

С. запровадив діалог як один з основних методів пошуку істини, передусім окреслив і чималою мірою розбудував спосіб формування діалектичного мислення, одним з перших почав застосовувати його до розгляду смисложиттєвих проблем людського життя.

Основні сократівські школи: кінічна та кіренська.

Школа кініків: людина повинна звільнити себе від залежності, яка пов’язана із задоволенням (звільнення від усіх умовностей, уподобань і потреб). Загального не існує. Немає загальних норм і законів природи. Кожний сам по собі (організатор Діоген Синопський)

Школа кіренаїків: благо людини-це її насолода. В цьому і смисл і ціль життя. Реальне тільки теперішнє, цінне лише те, що ти отримуєш в даний момент. Основоположник: Гедоніп – людина повинна властвовать над насолодженями. Послідовник Федор „ ради насладжения все средства хороши”.