Ніщо так не сприяє душевному спокою, як повна відсутність власної точки зору. Георг Крістоф Ліхтеберг

У моральній самосвідомості особливе місце посідає екологічний аспект совісти, який характеризує здатність людини переживати і хви­люватися під час зустрічі з природою, тваринним світом і захищати цей світ від технократичної бездуховної цивілізації та людської без­культурности.

Східна мудрість стверджує, що слова нездатні передати всю глибину внутрішнього світу людини. Ця невимовна глибина духа і є совість.

Важливою категорією етики, яка знаходить свої витоки і опору в моральній самосвідомості особистості, є сором. На відміну від совісті, сором є не самооцінкою вчинків, а їх емпатійною оцінкою, тобто з точки зору того, як вони могли бути сприйняті оточуючими.

Сором категорія етики для означення морального почуття осуду людиною своїх дій, мотивів і моральних рис. Проти­лежним сорому почуттям є гордість. Сором виникає внаслідок або само­визначення людиною вчинку аморальним, або під впливом громадського осуду.

Гегель визначав сором як почуття, близьке до гніву. На його думку, сором є реакцією людини на протилежність її реальних проявів тому, чим вона повинна і бажає бути, отже, захисною реакцією внутрішньої сутности проти непристойного її прояву назовні.

Почуття сорому відокремлює людину від своєї власної природи. Соромлячись природних функцій власного організму, людина тим самим демонструє, що вона є не лише біологічною істотою, а надприродним одухотвореним створінням. Сором є проявом морального ставлення людини до власної природи і автономії людського духа. Він еволюційно передує совісти.

Людина соромиться панування матеріальної природи над собою, вона прагне ствердити в собі верховенство духовного, яке не дозволяє людині бути у сліпому підпорядкуванні у власних інстинктів і суто біологічних потреб. Безсоромність означає худобоподібність, повернення до тваринного стану. Почутгя соромумайже неможливо контролювати чи придушити вольовими зусиллями. Воно захоплює людину зненацька і нестримно.

Важливою рисою сорому є те, що це почутгя охороняє інтимні сфе­ри людськихстосунків, робить ці стосунки духовно витонченими, утаємниченими, унікальними і надає їм особливої цінності. Первинні прояви сорому пов'язані зі статевим життям. Безсоромність, прилюдна демонстрація інтимних почуттів позбавляє їх одухотвореної інтимности і перетворює в свою протилежність — непристойний панфізіологізм. Реакцією на докори совісті і почуття сорому є покаяння.

Покаяння — це визнання людиною власної провини і засудження власних вчинків. Воно проявляється або у публічному визнанні своїх помилок і провини та готовності понести за них покарання, або у внутрішньому почутті жалю за вже скоєні аморальні вчинки чи за наміри їх скоїти.

Християнська етика розглядає каяття як першу сходинку грішника на шляху духовного «народження згори». Поняття покаяння походить від грецького слова «метанойя» і буквально перекладається, як «рух у зворотному напрямі». Покаятися — означає радикально змінити погляди, схаменутися, відмовитися від попередніх грішних вчинків і думок. Це, насамперед, внутрішній процес переосмислення й переоцінки попередньої діяльности і способу життя в цілому. Покаяння є вольовим актом прийняття особистого добровільного рішення. Надзвичайна важ­ливість цього акту в християнстві акцентована тим, що Христос свою місію на Землі почав з проповіді покаяння: «Ісус прийшов у Галілею і проповідував там Божу Євангелію, кажучи: «...Покайтеся і вірте в Євангелію» (Марк 1:14-15).

Каяття завжди розглядається моральною свідомістю як необхідна час­тина спокути, оскільки без нього неможливе подальше виправлення лю­дини. Покаяння, коли воно щире, виконує роль самокритики людиною своїх вчинків і змінює образ мислення і діяльности в позитивний бік. Воно не принижує гідности людини, а навпаки, відроджує її та роз­кріпачує людину. Покаяння — специфічно моральний акт. Проте воно відіграє певну роль і в судочинстві, де розкаяння звинуваченого пом'як­шує міру покарання.

Моральна самосвідомість є цариною санкціонування ціннісних стандартів особистости, до яких належать, насамперед, честь і гідність.