Перерахуємо філософів, представників ранньої та пізньої схоластика, які расповсюджували вчення Арістотеля

Олександр Галес (перша половина XIII століття) був першим філософом-схоластом, що вивчив всю філософію Арістотеля і частину коментарів арабських філософів. Він обернув все це на служіння християнської теології. У своєму трактаті «Summa theologiae» Олександр Галес обгрунтовує церковні догмати, для чого користується філософським вченнями Арістотеля. Його творіння – не перше із подібною назвою. Були і раніше Summae, але такі автори користувалися тільки логікою Арістотеля, а не всією його філософією.

Вільгельм Овернській, єпископ Паризький (перша половина XIII століття), захищав Платонівське вчення про ідеї і субстанціональність людської душі. Він проти Арістотеля і арабських арістотеліков. Сукупність ідей він ототожнював з другим обличчям Святої Трійці

Роберт, єпископ Лінкольнській (друга половина XIII століття), пов’язував платонівське вчення з арістотелівським.

Михайло Скотт відоміший більш як перекладач Арістотелівських творів, чим як самостійний письменник.

Вікентій із Бове (друга половина XIII століття) – відомий більш як енциклопедист, чим філософ.

Містик Бонавентура (друга половина XIII століття), учень Олександра Галеса, віддавав перевагу платонівському вченню перед арістотелівським, всю ж людську мудрість підпорядковував божественній освіті. Вище за народну моральність, на його думку, є виконання чернечих обітниць і особливо містичне споглядання, що дає передчуття майбутнього блаженства.

Альберт Больштедт (1193-1280 рр.), що був прозваний Великим (Albertus Magnus), або «doctor universalis» – перший схоласт, який відтворив всю Арістотелівську філософію в систематичному порядку, постійно беручи до уваги арабських коментаторів. Він розвинув арістотелівську філософію в сенсі церковної догми.

Хома Аквінській (1227-1274 рр.) довів схоластику до вищого розвитку повнісю пристосувавши Арістотелівську філософію до церковного вчення. Проте при цьому він розрізняв:

а) християнські положення які можуть бути захищені розумом тільки як вільні від протиріч і правдоподібні;

б) позитивно розумно обгрунтовувані вчення.

Окрім коментарів на Арістотелівські твори і деяких філософських і богословських монографій, Хомі належать три обширні твори: коментар на сентенції Петра Ломбарда, в якому дається пояснення суперечливих богословських питань; пізніше (1261 і 1264 рр.) п’ять книг «De veritate fidei catholicae contra gentiles» – раціональне обгрунтування теології; нарешті, систематичний аналіз християнського вчення (не доведене до кінця) – «Summa theologiae». Стоячи на позиції Арістотеля Хома в пізнанні і особливо в пізнанні Бога бачить вищу мету людського життя. З питання про загальні поняття Хома – помірний реаліст.

Іоанн Дунс Скотт в 1308 р. заснував, як супротивник вчення Хоми, або томізму філософсько-теологічну школу скоттистів.

Із сучасників Хоми Аквінського і Дунса Скотта заслуговують згадки:

· Генріх Гентській (1217-1293 рр.), що захищав проти арістотелізма Альберта і Хоми тісно примикаючий до августиновського платонізму образ думок;

· Річард із Міддельтоуна (друга половина XIII століття) – францісканець, який ближче стоїть до вчення скоттистів, чим томістов;

· Сигер Брабантський (друга половина XIII століття), від скоттистського образу думок що перейшов до томізму.

· Петро Іспанській (згодом Папа Іоанн XXI), значно вплинув на вивчення логіки в церковних школах своїми «Summulae logicales»;

· Роджер Бекон (1214-1294 рр.), по своєму прагненню до досліджень природи є попередником Бекона Веруламського.

· Раймунд Луллій (1234-1315 рр.) створив фантастичну теорію комбінації понять стосовно звертання невіруючих, що доставила йому велике число прихильників навіть в пізніший час, коли незадоволеність схоластикою і ваблення до нового сприяли подібним дивним дослідам.

В період процвітання схоластики ніколи не було недоліку в антицерковних філософемах, що спиралися на арістотелівську доктрину і аверроестичне її пояснення. Знайомство із філософією арабів і євреїв привело до думок про неістиність християнського вчення. Вплив філософії арабів та євреїв відобразився на яченні Симона Турнейського, який із однаковою легкістю доводив істинність і неістинність церковного вчення.

Улюбленішим заняттям філософів стало розрізнення філософської істини і теологічної. Це розрізнення мало свою корисну сторону. Францісканець Петро Орсонь, домініканець Дюран Вільгельм і особливо францісканець Уїльям Оккам відновили в XIV столітті номіналізм. Філософський напрям, створений Оккамом, був майже індиферентний по відношенню до церковного вчення.

Між схоластами пізнішого часу, коли відновлений номіналізм досягав панування, виділився Іоанн Бурідан, учень Оккама. Він відомий своїми дослідженнями про свободу волі і логічними творами. Питання про те, чи може воля за однакових умов зважитися за або проти чого-небудь, він вважав нерозв’язним, оскільки всіке рішення цього питання веде до суперечностей.

Марсилій Інгенській захищав номіналістичний напрям, примикаючи до Дюрану і Оккаму.

Петро д’Альі (1350-1425 рр.), номіналіст, захищав церковне вчення. Він віддавав перевагу Біблії перед Папою. У філософії Петро д’Альі хотів йти середнім шляхом між скептицизмом і догматизмом.

Раймунд Сабундській (перша половина XV століття), іспанський лікар і теолог, вчитель теології в Тулузі, відособився від духу часу. Він прагнув довести, що християнське вчення не є одкровення Богаі і представити його раціонально, хоч і з відтінком містицизму, прагнув розкрити гармонію між книгою природи і Біблією.

Як висновок, відзначимо, що головною метою схоластичної філософії була побудова всеосяжної системи раціонального знання, що включає знання про Бога, свыт і людину. Постановка такого завдання стала можливою завдяки наявності деяких передумов теологічного, філософського і логічного характеру, що розділялися більшістю мислителів того часу, і що піддалися значному перегляду в ході подальшого культурно-історичного розвитку. У області теології це було допущення, згідно якому Бог – Творець всього сущого – містить в собі прообрази всіх речей. Кожна створена річ, в її головних, суттєвих властивостях, відображає, копіює зразок, який вічно існує в божественному мисленні, і несе на собі відбиток божественної досконалості.

Слідуючи Платону, середньовіччя трактує відношення, яке зв’язує Першооснову, що творить і світ створених речей, як відношення уподібнення: річ уподібнюється і своєму зразку, знаходячи відповідну форму, і всій сфері божественного буття, одержуючи належну міру досконалості. Річ подібна ідеї-зразку по своїй структурі, і це уподібнення пояснює наявність в світі речей, що відрізняються одна від одної по вигляду через причетність їх різним зразкам. Виділення ознаки дозволяє віднести річ до того або іншого виду і тим самим підвести її під деяке поняття – найважливіша розумова операція, перший крок в процесі концептуального осмислення світу, початковий пункт і основа раціонального пізнання. Механізм уподібнення (причетності) в схоластиці, як і в платонівській філософії, використовується, перш за все, для пояснення існування в самих речах концептуально зрозумілих властивостей, що робить можливим раціональне знання про них. За допомогою механізму уподібнення виділяється в чистому вигляді і одержує самостійне буття в світі ідей суттєва властивість речі, яку в самій речі неможливо відокремити від випадкових ознак.

Підкреслимо той факт, що номіналізм із розділенням областей віри і знання знищує передумову, яка була життєвим принципом схоластики. Вважаючи релігійні істини незбагненними, номіналізм визнає нерозв’язним поставлене схоластикою завдання – дати змісту християнської віри наукову систему. Але цим визнанням номіналізм відкриває для світських наук вільний шлях і на цьому шляху указує їм певний напрям. Завдяки цьому, номіналізм, замикаючи середньовічний період філософії, є початковою ланкою в розвитку нової філософії. Звичайно, разом з цим схоластична філософія не зникла назавжди. Але там, де вона знову з’являється в подальші сторіччя, вона знаходиться не в з’єднанні із номіналізмом, а в протистоянні до нього. Основою пізніших реставраційних спроб служить звичайно система Хоми Аквінського, вона донині має значення офіційно визнаної ортодоксальної філософії католицької церкви.