Теми для написання рефератів. 1. Соціально-економічні умови та причини виникнення і розви-тку етнічних релігій

1. Соціально-економічні умови та причини виникнення і розви-тку етнічних релігій.

2. Релігії Давнього Єгипту і Месопотамії.

3. Релігії Давньої Греції та Давнього Риму.

4. Скандинавські боги.

5. Загальна характеристика давніх релігій (хетська, фригійська, фінікійська, халдейська, кельтська, слов’янська, майя, ацте-ків, інків).

— 334 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

6. Загальна характеристика народно-національних (етнічних) релігій (іудаїзм, індуїзм, даосизм, конфуціанство, синтоїзм, сикхізм, зороастризм, джайнізм).

7. Вплив язичництва на формування та самоідентифікацію українців.

8. Сучасний стан і розповсюдження основних народно-націо-нальних релігій.

Література

1. Академічне релігієзнавство. Підручник: За науковою редакцією про-фесора А. М. Колодного. — К., 2000.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. — К., 2000.

3. Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для высших учебных заведений. — Х., 2002.

4. Людство в пошуках Бога. International Bible Students Association. — Brooklyn, New York, USA, 2001.

5. Немировский А. И. Мифы и легенды Древнего Востока. — М., 1994.

6. Радугин А. А. Введение в религиоведение: теория, история и современные религии: Курс лекций. — М., 1996.

7. Релігієзнавство: Навчальний посібник. За редакцією С. А. Бублика. — К., 2001.

8. Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігієзнавство: Підручник

для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Х., 2004.

9. Токарев С. В. Религия в истории народов мира. — М., 1976.

10. Филипович Л. І. Етнологія релігії. — К., 2000.

— 335 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

Тема 4.

БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Людина, яка слідує Дхармі, схожа на людину, що ввійшла з вогнем в темну кімнату.

Темрява перед нею розступилася, та її оточить світло.

З наставлень Будди

План

Поняття світової релігії.

Буддійське віровчення та культ. Розповсюдження буддиз-му. Основні напрямки в буддизмі.

Поняття світової релігії

Світовими є релігії, які долають етнонаціональні обмеженості й постають доступними для сприйняття будь-якої людини. До них відносяться: буддизм (виник у VI ст. до н.е., нараховує до 400 млн віруючих), християнство (виникло у І ст. н.е., нараховує близько 1,7 млрд. віруючих) та іслам (виник у VII ст. н.е., нараховує 935 млн віруючих). Але це приблизна кількість, тому як з кожним роком мо-жуть бути різні дані.

У світових релігіях у більш повному та закінченому вигляді при-сутній монотеїзм, уявлення про єдиного Бога як творця світу й за-конодавця людей. Автономна община як домінуюча форма релігійної організації на етапі національно-державних релігій змінюється більш централізованою організацією — церквою, яка складається з мирян і священослужителів. Але головна особливiсть світових релігій по-лягає в їхньому наднаціональному характері. Люди об’єднуються в релігійну організацію як єдиновірці, незалежно від національної, дер-жавної, мовної або соціальної приналежностей. Ця характерна риса світових релігій тісно пов’язана з їх особливiстю: віра в єдиного Бога має на увазi саме те, що Він є Богом для всіх людей.

Релігійна статистика стверджує, що на рубежі ХХ–ХХІ ст. до числа послідовників світових релігій відносять себе більше полови-ни населення планети: кожна третя людина земної кулі є христия-нином, кожна шоста — мусульманином, а вісімнадцята — буддистом.

— 336 —

МОДУЛЬ ІV. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА

Останні 1,3 млрд. людей, або атеїсти, або люди, що сповідують різні форми первісних і національно-державних релігій.

Самою ранньою зі світових релігій є буддизм. Тому з нього й треба починати розгляд феномену світових релігій. Основна зона розповсюдження буддизму — країни Південної та Південно-Східної Азії. Більше всього буддистів у таких азіатських країнах, як Китай, Тайланд, Японія, Бірма, В’єтнам, Корея, Шрі-Ланка, Камбоджа, Тибет як автономна область Китаю, Лаос, Монголія та Бутан.

Буддизм — це найстаріша зі світових релігій, що виникла в VI ст. до н.е. в стародавній Індії (точніше, в долині Ганги — однієї з най-більш економічно розвинутої частини країни). Колишні індійські вірування (брахманізм, племенні культи) не могли в достатній мірі задовольнити потребу в розраді. Культова практика брахманізму полягала в основному з жертвоприношень багаточисленним богам і складних ритуалів, що супроводжують практично кожну подію. Суспільство поділялось на варни (верстви): брахманів (вища верства духовних наставників і жреців), кшатрієв (воїнів), вайшиєв (торгов-ців) і шудр (що обслуговують усі інші верстви). Буддизм з моменту свого виникнення заперечував дію жертвоприношення та не приймав розподіл на варни, розглядаючи суспільство як таке, що складається з двох категорій: вищої, куди входили брахмани, кшатрії та гахапати (домохозяєва — люди, що володіють земельною та іншою власністю), та нижчої — вона включала людей, що обслуговують панівні слої.

Привабливість буддизму в країні зі специфічною кастовою структурою була в тому, що він оголосив життя будь-якої людини неминучим нещастям, і в такий спосіб зрівняв усіх людей. Для буд-дизму в людині важливими були тільки власні заслуги. Так, словом «брахман» Будда називає кожну благородну та мудру людину неза-лежно від її походження. Ось що говориться з цього приводу в одно-му з класичних творів раннього буддизму — «Дхаммападі»:

«Я не називаю людину брахманом тільки за її народження або за її матір. Я називаю брахманом того, хто вільний від прив’язаностей та усунений від благ. Я називаю брахманом того, хто вiдрiкся від світу й скинув тягар, хто навiть в цьому світі знає знищення свого страж-дання. Я називаю брахманом того, хто серед схвильованих залиша-ється несхвильованим, серед тих, хто пiднiмає палку — спокійним, серед прив’язаних до світу — вільним від прив’язаностей. Я називаю брахманом того, хто говорить правдиву річ, повчальну, без різкостей,

— 337 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

що нікого не скривдить. Я називаю брахманом того, хто знає своє по-переднє існування та бачить небо й преісподню; хто, будучи мудре-цом, досягнув знищення народження; хто здiйснив усе, що можливо здiйснити». Принцип загальної рівності — характерна риса буддизму, що ріднить його з іншими світовими релігіями.