Розмежування понять приказка і прислів'я

У наведеному визначенні поняття приказка, що зроблене з формального боку, акцент зроблено са́ме на розмежуванні від понятття прислів'я, яке на відміну від приказки, є хоча й коротким, але твором узагальнюючого характеру, тобто завершеним повним судженням, нерідко з двочленною структурою.

Унаочнити розмежування жанрів легко, навівши прикади українських приказок і прислів'їв:

Приказка	Прислів'я
Рідна мова — не полова	Рідна мова — не полова: її за вітром не розвієш
Собака на сіні / І сам не гам, і нікому не дам	Собака на сіні — і сам не гам, і нікому не дам
В своєму оці й сучка недобачає	В чужому оці порошинку бачить, а в своєму й сучка недобачає

Особливсітю приказок є те, що вона звичайно додається до сказаного як афористична ілюстрація. Натомість прислів’я є певним узагальненням. Часто приказка є скороченним прислів’ям. У західних областях України прислів’я та приказки об’єднуються в одне поняття - "приповідки".

· АНЕКДОТИ

Анекдо́т (грец. ανεχδοτος — невиданий) — коротке усне гумористичне або сатиричне оповідання про якусь подію, випадок із дотепним, часто несподіваним чи парадоксальним фіналом.

В античних літературах анекдотом називали старі твори, які в свій час не були відомі. Вперше цей термін вжив Прокопій Кесарійський («Таємна історія», 6 ст.). Свого часу до анекдоту відносили фабліо та фацеції і польські фрашки. Як жанр фольклору анекдот близький до народної новели (Дж. Бокаччо, А. Чехов, Остап Вишня). Серед безлічі анекдотів зустрічається чимало чисто розважальних, але основна маса їх має соціальну спрямованість. Сюжети анекдоту постійно використовував у своїх співомовках

· ДУМИ

Ду́ма — лірико-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIIІ століть.

Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.

· ІСТОРИЧНІ ПІСНІ

Історичні пісні — це фольклорні твори, присвячені певній історичній події, чи відомій історичній постаті. У цих піснях висловлюється ставлення народу до історичних подій чи героїв.

В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у ХV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум.

Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь.

Тематичні групи українських історичних пісень:

• про боротьбу з турецько-татарськими нападниками;

• про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького;

• про стихійні селянські повстання та їх героїв.

Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.

· БАЛАДИ

Балада (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.

Історія балади

Балада зазнала посутніх змін від початків свого існування (12-13 ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю(вперше ввів Пон Шаптен), поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема в доробку Данте Аліґ'єрі, під впливом канцони втратила свій таночний рефрен. У французькій поезії 14 століття балада набула канонічних ознак, мала постійні три строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов'язковий рефрен та звертання до певної особи; зазнала розквіту в творчості Ф. Війона (1431—1463).

Балади бувають:

Ø Історичні

Ø Міфологічні

Ø Ліричні

Ø Трагедійні

Ø Розбійницькі

Ø Сімейно-побутові