Абсолютний ідеалізм Г. В. Ф. Гегеля

Г. В. Ф. Гегель (1770–1831рр.) – видатний представник німецької класичної філософії, називав свою філософську систему «Абсолютний ідеалізм». Абсолютний ідеалізм Гегеля пов'язаний з його прагненням охопити весь універсум, весь духовний і природний світ єдиним поняттям. Таким вихідним поняттям у Гегеля є «Абсолютна ідея». «Абсолютна ідея» – це розум, мислення, розумне мислення, є першооснова або субстанція всього існуючого. Критикуючи Канта за протиставлення їм «речі в собі», «речі для нас», за протилежність суб'єкта і об'єкта в процесі пізнання, Гегель виходить з принципу тотожності суб'єкту й об'єкту.

На думку Гегеля, реальний світ, природа, людина, суспільство являють собою інобуття абсолютної ідеї, абсолютного духу. Предмет, явище в такій мері мають буття, у такій мері дійсні, у який вони втілюють у собі ідею. «Буттям має лише те, що являє собою ідею» [1].

У своїй філософській концепції Гегель повторює погляди Платона з його світом ідей і реальним миром, як тінню світу ідей. Відмінність між Гегелем і Платоном – у розумінні самого світу ідей і абсолютного духу. У Платона світ ідей вічний, незмінний, доконаний. У Гегеля абсолютна ідея, абсолютний дух сама змінюється, розбудовується.

У своєму розвитку Абсолютна ідея проходить три етапи:

1. Перший етап (логіка) – розвиток « Абсолютної ідеї» у своєму власному лоні, у сфері чистого, надлюдського мислення. Через логіку розкривається у вигляді системи категорій (буття, небуття, якості, кількості і т.д.).

2. Другий етап (природа) – відчуження абсолютної ідеї в природі, де ідея виступає «у формі інобуття». Перетворюючись у природу, «Абсолютна ідея» розпредмечує себе й, тим самим, відчужується від своєї дійсної сутності і з'являється у вигляді кінцевих почуттєвих, тілесних субстанцій.

3. Третій етап (суб'єктивний дух, об'єктивний дух) – відчуження ідей себе в суспільстві, людській історії, де «Абсолютна ідея» усвідомлює саму через людину й тим самим вертається до себе.

Студент при підготовці по даному питанню може скористатися джерелами [2; 5; 8].

Діалектика Гегеля

В «Науці логіки» Гегель не тільки створює систему взаємозалежних категорій, але й розкриває сам механізм розвитку, формує три основні закони діалектики, де кожний з них виконує свою функцію:

1. Перший закон: закон єдності і боротьби протилежностей, розкриває нам причину всього розвитку. Гегель при характеристиці цього закону оперує категоріями: тотожність, відмінність, протилежність, протиріччя. Саме в цьому законі проявляється знаменита гегелівська тріада: буття (теза) – ніщо (антитезис) – становлення (синтез). Таким чином, Абсолютний дух, розгортає себе в системі категорій, кожна з яких як би породжується попередньою і служить для виникнення наступних, а причина розвитку існування протиріччя.

2. Другий закон: закон переходу кількісних змін у якісні, пояснює нам перехід від одного якості до іншого. Гегель при характеристиці цього закону оперує категоріями: якість, кількість, властивість, захід, стрибок. Процес розвитку виступає, як єдність кількісних і якісних змін, єдність поступовості, безперервності й переривчастості, стрибка.

3. Третій закон: закон заперечення заперечення, розкриває взаємозв'язок старого та нового, а також показує загальну спрямованість розвитку. Це діалектична природа являє собою єдність трьох основних моментів: подолання старого; наступність і розвиток; твердження нового. При цьому розвиток іде не по прямій і не по замкненому колу, а по спіралі, коли в результаті другого заперечення відбувається як би повернення до початкового стану, але на якісно новій основі.

Підводячи підсумок, можна відзначити, що Діалектика «є взагалі принципом усякого руху, усякої енергії й усякої дійсності» [5; 9].

Студент при підготовці по даному питанню може скористатися літературою [2; 6; 8].

Система й метод Гегеля

У Гегеля Рух Абсолютної ідеї, а отже, і всього предметного світу, має свій початок і кінець, замкнуто в певне коло. У Гегеля виходить, що вищою формою і кінцем розвитку Абсолютної ідеї, де вона усвідомлює саму себе та весь пройдений нею шлях і стає Абсолютним духом, є філософська система самого Гегеля. Відтепер висхідний рух Абсолютної ідеї припиняється і подальший процес руху, може бути, мислимо, як замкнене (метафізичне) коло, простим повторенням ідеєю пройденого шляху.

У певному протиріччі із системою перебуває діалектичний метод Гегеля. Діалектичний метод припускає розгляд усіх явищ і процесів у загальному взаємозв'язку, взаємозумовленості й розвитку. Цей метод у філософії зустрічався і до Гегеля, однак тільки Гегель додав діалектиці найбільш розвинену і досконалу форму. За словами В. І. Леніна, «Діалектика Гегеля – це алгебра будь-якої революції».

Для кращого засвоєння вищевикладеного матеріалу студент може використовувати джерела [3; 4].

Література

1. Гегель, Г. В. Ф. Наука логики : в 3 т. / Г. В. Ф. Гегель. – М. : Мысль, 1971. – Т. 3. – 760 с.

2. История философии в кратком изложении. – М. : Мысль, 1994. – 510 с.

3. История философии : учебник для вузов / под ред. В. П. Кохановского, В. П. Яковлева. – Ростов н/Д. : Феникс, 2001. – С. 39-43.

4. Канке, В. А. Философия. Исторический и систематический курс : учебник для вузов / В. А. Канке. – М. : Логос, 2000. – С. 113–117.

5. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск : ДГМА, 2009. – С. 59–63.

6. Миголатьев, А. А. Философия : учебник для вузов / А. А. Миголатьев. – М. : Юнити–Дана, 2001. – С. 136–143, 147–158.

7. Невлева, И. М. Философия : учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М. : РДЛ, 2002. – С. 129–133.

8. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М., 2001. – С. 494–508.

9. Тиме, Г. Пессимизм духа и оптимизм абсолюта (Гегель) / Г. Тиме // Вопросы философии. – 2000. – № 7. – С. 91–104.

Філософська думка України

ПЛАН

2.5.1 Єдність джерел російської і української філософії.

2.5.2 Класичний період української філософії Г. С. Сковороди.

2.5.3 Соціально-політичні погляди Кирило-Мефодіївського суспільства.

2.5.4 Філософська думка в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Основні філософські категорії: християнство, християнський антропоцентризм, «три світи», «дві натури», кардіоцентризм, ідея «спорідненої праці» Григорія Сковороди, поняття «Горнєй Республіки» Сковороди, Кирило – Мефодіївське товариство, «філософія серця» П. Юркевича.