Самопізнання

У 1940 році, коли між Германією та Францією, в якій жив М. О. Бердяєв, уже йшла війна і гітлерівські війська зайняли Париж, 66-річний мислитель написав книгу «Самопізнання. Досвід філософської автобіографії». Заголовок символічний. Для М. О. Бердяєва ще більше, ніж для Сократа, філософствувати – означало пізнавати самого себе. У цій книзі він намагався підвести підсумок своєї філософської діяльності. Глава IX – «Моя остаточна філософія» – присвячена конспективному викладу поглядів, до яких він прийшов у кінці свого творчого шляху.

М. О. Бердяєв пише про те, що роки його життя в Парижі були для нього епохою посиленої філософської творчості. Він написав низку філософських книг, які вважав для себе найбільш значними. У цей період ним написані наступні твори:

· «Філософія вільного духу»

· «Про призначення людини»

· «Я і світ об’єктів»

· «Дух і реальність»

· «Основи боголюдської духовності»

· «Про рабство і свободу людини»

· «Досвід персоналістичної філософії»

· «Досвід есхатологічної метафізики»

· «Екзистенціальна діалектика Божественного і людського».

Філософія М. О. Бердяєва вказаного періоду – це філософія духу, в якій є свобода, творчий акт, особистість, спілкування, любов. М. О. Бердяєв стверджує первинність свободи над буттям. Буття вторинне, воно детерміноване, є необхідністю.

Оцінюючи філософію М. О. Бердяєва, слід мати на увазі, що він прагне вирватися за межі світу об’єктів, в якому панує необхідність. Його філософствування складається з безперестанних спроб підійти до того, що є трансцендентне. Він віддає перевагу вільному розсуду, хід його думки більше захоплює, чим переконує. Його описи не мають доказової сили. Вони суб’єктивні і не претендують на об’єктивність.

Мислення М. О. Бердяєва не лише афористичне, а й проблематичне. Воно відводить думку за межі раціонально доказової побудови. Але воно підводить до питань, які зачіпають людину більше, ніж доказове науково. М. О. Бердяєв написав багато книг. Його творчість знайшла дуже багато прихильників, яких він виводить із кола раціональної логіки, що об’єктивувалася, і підводить до порогу металогічної та трансцендентальної глибини буття, до того, що лежить поза закономірностями розуму.

В якості висновку слід зазначити, що в центрі уваги М. О. Бердяєва не буття, а суще, не об’єкт, а суб’єкт, не творіння, а творча особистість. Справжнє життя або, як він говорить, «першожиття», для нього не в творінні, а в Творцеві, не в статичному бутті створеного, а в динамічному становленні творчого акту. Філософія М. О. Бердяєва послідовно суб’єктивна. Вона не наукова, власне як і мистецтво, яке знаходиться поза наукою. Мислитель не створив школи, в нього не залишилося ні учнів, ні послідовників. Але вплив його ідей значний, остаточно не вивчений і, очевидно, ще зростатиме у світовій філософії.