Структура та функції свідомості 4 страница
14.3. Суспільство як система: основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок. Духовне життя суспільства.
Розгляд історії як процесу передбачає виділення у ньому як мінливих (динамічних), так і сталих (статичних) елементів. Адже без фіксації в історії сталих моментів ми навряд чи змогли б зафіксувати її рух. Окрім того, важливо також знати, що перебуває в історичному русі. Реальна історія людства — це рух у часі, який здійснює певна суспільна одиниця або структура. В історії виникали та зникали різні форми організації суспільного життя. Але сьогодні ми можемо сказати: розвинене суспільство має певну, більш-менш усталену, структуру. У її основі лежить необхідність забезпечення основних життєвих потреб та виявлень людини (що ще раз засвідчує: не людина існує для суспільства, а форми суспільної організації — для людини). Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймні наступних основних елементів: сфера матеріально-виробничої діяльності; сфера економічної діяльності; сфера побуту та сімейних стосунків; сфера соціальних відносин, органів та інституцій (у тому числі – органів управління різного рівня); сфера духовного життя суспільства.
Названа сукупність елементів суспільного життя:
• забезпечує задоволення усіх основних життєвих потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих та духовних);
* утворює цілість суспільного “організма”;
• створює умови для історичного процесування суспільства;
• дає змогу з’ясувати, що саме та з якими особливостями змінюється у суспільній історії.
Які із зазначених елементів суспільного життя можна було б вважати основними, базовими для суспільного життя? У відповідь на це питання слід підкреслити: оскільки йдеться саме про системний характер суспільного життя, то в системі не можна якісь окремі елементи розглядати як провідні, а інші — як другорядні. Системна якість характеризується тим, що, впливаючи на будь-який елемент, ми впливаємо на всю систему загалом. Тому слід говорити про те, що всі названі елементи повинні бути в оптимальних відносинах, що кожен із них повинен виконувати свою функцію у межах системи, не підміняючи, не применшуючи і не гальмуючи всі інші. Якщо ж у будь-якому з цих елементів суспільної системи починають відбуватися руйнівні, кризові процеси, то це неодмінно позначиться на якості та функціонуванні всіх інших. Інколи стверджують, що без успіхів економіки або без розумної політики не може бути нормального суспільного життя. Це слушно, але так само не може його бути без стабільної сім’ї, без нормального функціонування культури, без законності та моралі.
Водночас відзначимо, що за певних умов на перший план у гармонізації суспільства можуть виходити проблеми певних окремих сфер життя (скажімо, економіки, державної політики та ін.). Але при їх вирішенні не можна не враховувати саме системний характер організації суспільного життя, інакше в суспільстві виникнуть небажані деформації. Наприклад, коли сьогодні чуємо судження про те, що розв’язання проблеми економіки автоматично розв’яже питання політичного життя, розвитку науки та культури, то можемо погодитися з тим лише частково. Справді, вихід з економічної кризи необхідний хоча б тому, що вона блокує нормальний розвиток процесів в деяких інших сферах суспільства, наприклад, розвиток освіти, погіршує моральний стан суспільства та ін. Досить очевидним є те, що без законодавчої бази, без політичної волі не може бути нормального економічного життя. Своєю чергою, без зусиль, спрямованих на розвиток культури й освіти, марно сподіватися на їх процвітання за умов економічного благополуччя. Попри все те можна стверджувати, що економіка становить загальну умову, вихідний грунт суспільного розвитку, культура й освіта — його інтелектуальний чинник, а політика та законодавство – активно-дійовий. Економіці потрібні простір, обрії руху; культурі та освіті — увага; політиці та законодавству — здоровий глузд, чіткі і ясні програми. Того вимагає системний характер суспільного життя.
Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою виявляється духовне життя суспільства. Воно не підлягає чітким окресленням, однозначним фіксаціям та виправданому і прогнозованому регулюванню. По сьогоднішній день залишається під великим знаком запитання проблема стимулювання духовних процесів суспільства: як, наприклад, можна сприяти збільшенню кількості геніальних творців та творів? Яку систему освіти і виховання можна вважати оптимальною щодо збагачення духовного потенціалу суспільства? Не викликає сумніву те, що жорстока регламентація інтелектуальної діяльності приводить до її збіднення і виродження, проте і вседозволеність, нічим необмежена сваволя в цій сфері не йде їй на користь. Не можна робити відкриття “за планом”, тим більше – геніальні, але навряд чи можна вважати виправданою політику пасивного очікування стихійних “проривів” в духовному житті, особливо, наприклад, у науковому пізнанні. Отже, всіляке “занадто” тут не підходить. Духовне життя суспільства функціонує як складна саморегульована система із її внутрішніми тенденціями та чинниками.
В цій складній системі прийнято виділяти її основні елементи, рівні та стани. До основних елементів духовного життя відносять усю ту сукупність думок, норм, ідей та принципів, які, як звичайно, пов’язані із функціонуванням найважливіших сфер суспільного життя. Тут фігурують: економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво (ширше – естетична свідомість), релігійна свідомість, архетипи колективного несвідомого (див. розд. 9). В духовному житті розрізняють також такі його рівні: рівень масової свідомості та рівень суспільної ідеології; при цьому перераховані раніше елементи суспільного духовного життя можуть функціонувати на обох цих рівнях. Рівень масової свідомості – це рівень переважно стихійного формування та функціонування у суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки, типових прийомів розуміння та осмислення. Інколи цей рівень називають суспільною психологією; він досліджується спеціально соціальною психологією. Доведено, наприклад, що психологічний стан людського натовпу не можна розкласти на суму психологічних станів людських одиниць, що включилися у цей натовп: тут діють стихійні сили та стимули. Велику роль у масовій свідомості відіграють масові уявлення про соціальний престиж, моду, життєвий успіх. Важливим регулятором процесів масової свідомості постає явище “соціальних ролей”, яке передбачає існування сталих образів типового виконання людиною певних соціальних функцій; наприклад, “якщо я батько, то я повинен…” І т. ін. Суспільна ідеологія являє собою рівень продукування соціальних ідей, принципів, теорій та концепцій. Ясно, що цей рівень формується та функціонує із значно більшим, ніж суспільна психологія, елементом свідомих, цілеспрямованих дій. Суспільні ідеї, як звичайно, виробляються мислителями, інтелектуалами або ж спеціальними соціальними відомствами (наприклад, військовими). Ясно, що суспільна ідеологія не може бути вільною від впливів суспільної психології, проте вона є більш чіткою, деталізованою, внутрішньо пов’язаною, аргументованою, а тому і більш дійовою. В історії суспільства спостерігається суперечливе відношення до суспільної ідеології: час від часу з’являються аргументи щодо упередженості, заангажованості, а тому – навіть шкідливості ідеології як для окремої людини, так і для суспільства в цілому, оскільки, як доводиться, ідеологія ніколи не буває об’єктивною; вона нав’язує людям якийсь частковий інтерес як загальний. Проте так само виникають і поширюються думки про корисність і необхідність ідеології задля злагодженості в суспільстві. Як звичайно, опозиційні владі люди чи соціальні сили виступають проти пропаганди якоїсь ідеології як загальної. Але коли вони самі приходять до влади, їх ставлення до ідеології змінюється на прямо протилежне: свою ідеологію вони тепер намагаються видавати за найкращу та найпотрібнішу всьому суспільству. Звідси можна зробити висновок про те, що суспільна ідеологія постає засобом цілеспрямованих впливів певних соціальних сил на масову свідомість та стан суспільства в цілому; це є певна програма соціальної діяльності. Тому ідеологія, як звичайно, подається у вигляді закликів, програм, гасел, стереотипних догматів та ін. В зв’язку із цим в суспільних науках інколи проводять розрізняння між соціальною ідеологією та теоретичним рівнем духовного життя суспільства: ідеологію розглядають як зацікавлену та цілеспрямовану суспільну думку, а теоретичну свідомість як таку, що прагне до зваженого, об’єктивного вивчення та осмислення дійсності. Звідси стає зрозумілою виправданість заклику звільнити гуманітарні та соціальні науки від ідеологічних акцентів, залишити ідеологію політичним діячам, партіям та соціальним силам, не плутаючи їх із наукою, в тому числі – із науками суспільними та гуманітарними. Проте було би необачним зрозуміти це так, що суспільству потрібна або лише наука, або лише ідеологія; насправді реальні суперечності між наукою та ідеологією постають одним із стимулів розвитку духовного життя суспільства.
Окрім цього окремо виділяють та досліджують стани духовного життя суспільства, де можуть фігурувати: активний стан (зумовлений, наприклад, бажанням більшості суспільства включитися у виконання якихось соціальних програм), акцентований стан (наприклад, масового патріотизму або військової агресивності), пасивний стан (суспільної апатії або скепсису) та збалансований стан (що передбачає наявність моментів усіх можливих станів без очевидного переважання якогось окремого). Між всіма названими структурними одиницями духовного життя спостерігаються взаємні впливи та взаємні кореляції: так, наприклад, успіхи науки або великі досягнення мистецтва можуть привести до змін у станах духовного життя, а останні, у свою чергу, можуть стимулювати розвиток певних напрямів духовних процесів; зміни, що відбуваються у галузі суспільної ідеології можуть певним чином змінити масову свідомість та громадську думку, а останні також можуть суттєво вплинути на те, які саме ідеї пропагуються, висуваються на перший план у суспільних процесах.
При розгляді процесів духовного життя в науці також фігурує поняття духовної (або інтелектуальної) атмосфери суспільства; як звичайно при цьому йдеться про стан духовного життя та можливі тенденції його зміни. Така атмосфера передбачає, що певні події, гасла, ідеї можуть мати цілком визначені результати. Або ж вона постає як така, що сприяє виникненню та поширенню цілком певних поглядів, настроїв та ідей.
Досвід суспільної історії на сьогоднішній день засвідчує: найбільш сприятливими для духовного життя постають демократичний лад суспільного життя та політика лібералізму (сприяння розвитку людської активності у різних сферах життя), поєднані із постійною увагою з боку управлінських суспільних інститутів до процесів духовного життя, експертних оцінок її станів та певних заходів стимулювання розвитку її окремих ділянок. Найважливішою умовою таких заходів постає визнання та дотримання свободи думки, слова та інформації; виконання такої умови дозволяє характеризувати певне суспільство як “відкрите”.
Висновки
Історія як реальність людини та її виявлень виглядає різнорідним, складним і парадоксальним процесом. Філософія історії покликана дати людині загальні орієнтації в історії, допомогти їй оцінити можливості та умови свого соціально-історичного життєвого самоутвердження.
Як особливий напрям філософських досліджень філософія історії виникла у XVIII—XIX ст. Але її проблематика пронизує собою усі основні етапи розвитку історії філософії.
Серед найважливіших проблем філософії історії на першому плані є: визначення особливої якості соціально-історичного процесу, його спрямованості, характеру здійснення, вирішення питання про скінченність або нескінченність історії.
Переконливим варіантом розв'язання проблеми суб'єкта історії постає окреслення його як людської особи, що концентрує у собі унікальні якості індивіда та характеристики соціальних відносин. Через віднесення до особи як самодіяльної активної одиниці історичного процесу вихідних умов та чинників людської діяльності можна окреслити зміст найболючіших питань у дослідженні історії.
Дослідження основних елементів суспільства як єдиної цілісної системи дає змогу бачити суспільну історію у двох її провідних виявах: динамічному і статичному.
Резюме.
1. Для людського орієнтування в світі важливе значення має розуміння суті та особливостей розвитку людської історії, оскільки людина живе і діє саме в історично визначеному суспільстві; але усвідомлення особливостей історії, її відмінності від процесів природи пройшло складний історичний шлях, що врешті вилився у виникнення філософії історії; остання намагається окреслити та прояснити цілу низку найзагальніших питань історичного розвитку та буття людини.
2. Все, що відбувається в історії, постає результатом людських дій та вчинків, але так само, як не можна стихійно стати людиною, не можна автоматично вважати людину суб’єктом історії; історія розвивається як переведення потенцій природи та природних потенцій людини у здобутки та зміст людської діяльності, тому суб’єктом історії постає особа; в філософії також фігурує поняття колективної особи історії.
3. Умови, чинники та фактори історії визначаються в залежності від того, як вони діють на розвиток діяльності та прояви людської особи.
4. Основні елементи суспільства як системи фіксують різні сторони та прояви людини і постають сталими складовими історії; серед цих елементів найважливіше значення має духовне життя суспільства, розгляд якого дозволяє зрозуміти особливості впливів свідомості на суспільні процеси.
Питання для обговорення на семінарському занятті.
1. Філософія історії як особлива філософська дисципліна: проблеми та завдання.
2. Основні концепції сутності історичного процесу та спрямування історії; їх оцінка.
3. Поняття суб’єкту історії. Умови, чинники та фактори історичного процесу. Рушійні сили історії.
4. Суспільство як система. Характеристики духовного життя суспільства.
Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт.
1. Якісні відмінності суспільної історії від природних процесів.
2. Предмет та проблеми філософії історії.
3. Філософія історії про засади історичних процесів.
4. Поняття суб’єкту історії. Умови, чинники та фактори історичних дій.
5. Рушійні сили історії.
6. Суспільство як система; основні елементи суспільного життя.
7. Духовне життя суспільства: структура, стани, рівні.
Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми.
Завдання 1. Окресліть коло питань, що входять у дослідження філософії історії.
Завдання 2. Поясніть основні тлумачення спрямованості історичного процесу.
Завдання 3. Поясніть, як співвідносяться між собою суб'єкт історії та її рушійні сили.
Завдання 4. Дайте критичну оцінку концепцій, які вважають природні умови вирішальним чинником історії.
Завдання 5. Дайте перелік основних сфер суспільного життя та охарактеризуйте їх взаємозв'язок.
Завдання 6.Розкрийте структуру духовного життя суспільства та поясніть її основні складові.
Завдання 7. Спробуйте сформулювати ти обгрунтувати своє розуміння співвідношення людини та історії. Чи можна вважати історію реальною дійовою особою?