Філософія епохи Просвітництва

Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст.. Його основу становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя, віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства. Як ідеологія, Просвітництво виражало інтереси молодої буржуазії. Оскільки релігія на той час була духовним виразником інтересів аристократії, то діалектика ідейної боротьби змусила ідеологів буржуазії зайняти протилежні — матеріалістичні та атеїстичні — позиції.

Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройняте вірою в щасливе майбутнє людства. Ця віра ґрунтувалася на переконанні, що наука і технічний прогрес створять рай на землі. Його представники не передбачили, що прогрес принесе свої проблеми, а «земний рай» весь час буде маритися на горизонті й відступатиме в міру наближення до нього. Просвітники багато в чому схожі на софістів Давньої Греції. І ті й інші є ідеологами демократії, які в боротьбі з аристократією піддали критиці традиційні вірування, виходячи з розуму як єдиної опори. Теоретичною передумовою Просвітництва можна вважати філософію XVII ст., зокрема Декарта з його настановою на розум і механістичним світоглядом, ідеї Локка .

Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Франції. Найвідоміші французькі просвітники — філософи-деїсти Франсуа Вольтер, Шарль-Луї Монтеск'є, Жан-Жак Руссо і представники матеріалізму Дені Дідро, Поль Гольбах та ін. В Англії ідеї Просвітництва проповідували Джон Толанд, Джон Коллінз. У Німеччині представниками Просвітництва були Християн Вольф, Готгольд Лессінг та ін.

Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття, просвітники мислили як знаряддя перетворення буття. У просвітників розум сприймає буття в перспективі його перетворення. Опора на факти, чуттєві дані є необхідною передумовою розуму. Так, Даламбер стверджував, що філософія повинна опиратись на факти, інакше вона перетворюється на химеру.

Поєднання ідей емпіризму і раціоналізму — віри в розум і вимоги опори на чуттєві факти — просвітники здійснювали декларативно, поверхово. Для Просвітництва характерне скептичне, а часто й зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких його представників переростає в атеїзм.

Небезпроблемною виявилась і спроба перебудови суспільства на засадах розуму. Буржуазна демократія, яка сформувалась на ідеалах Просвітництва, є далеко не земним раєм. А спроба досягти його через соціалістичну революцію і планове господарство завершилась крахом.

11.Основні ідеї німецької класичної філософії ( Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах)

У об’єм поняття «класична німецька філософія» входять філософські системи Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля і Фейєрбаха. Створені за порівняно короткий історичний період, ці системи мають деякі спільні ознаки. Так до них відносять, по-перше, розвиток діалектики не тільки як способу критики «чистого розуму» (Кант) , але і як способу цілісної системи логічних категорій. Принцип тотожності діалектики, логіки і теорії пізнання найбільш широке твердження у філософії Гегеля. По-друге, застосування діалектичного методу до історичного процесу, спроби сформулювати закони суспільного розвитку, на базі об’єктивного ідеалізму. По-третє, віра в історичний прогрес, у продуктивність наукового, у тому числі філософського пізнання. І, нарешті, гуманізм, глибока повага до людини, котра виступає як ціль, а не засіб і як універсальний предмет філософії (антропологічний матеріалізм Фейєрбаха).

Класична німецька філософія поклала знайомий відбиток на майбутній хід розвитку світової філософської думки. Вона послугувала теоретичним джерелом формування філософських поглядів Маркса та Енгельса, Герцена та Чернишевського. На її базі виникли філософські школи неокантіанства та неогегельянства, розквіт діяльності котрих припадає на останню третину ХІХ і першу третину ХХ ст.