Ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний), громадянська (філософська) лірика

Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

До Основ’яненка – рання творчість - романтизм

Б’ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив…

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

«Де-то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»

Чайка скиглить літаючи,

Мов за дітьми плаче;

Сонце гріє, вітер віє

На степу козачім.

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

«Де наші панують?

Де панують, бенкетують?

Де ви забарились?

Вернітеся! Дивітеся –

Жита похилились,

Де паслися ваші коні,

Де тирса шуміла,

Де кров ляха, татарина

Морем червоніла…

Вернітеся!» – «Не вернуться! –

Заграло, сказало

Синє море. – Не вернуться,

Навіки пропали!»

Правда, море, правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля.

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить…

Тілько ворог, що сміється…

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине –

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Чи так, батьку отамане?

Чи правду співаю?

Ex, якби-то!.. Та що й казать?

Кебети не маю.

А до того – Московщина,

Кругом чужі люде…

«Не потурай», – може, скажеш,

Та що з того буде?

Насміються на псалом той,

Що виллю сльозами;

Насміються… Тяжко, батьку,

Жити з ворогами!

Поборовся б і я, може,

Якби малось сили;

Заспівав би – був голосок,

Та позички з’їли.

Отаке-то лихо тяжке,

Батьку ти мій, друже!

Блужу в снігах та сам собі:

«Ой не шуми, луже!»

Не втну більше. А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш,

Тебе люде поважають,

Добрий голос маєш;

Співай же їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли яку насипали,

Кого положили.

Про старину, про те диво,

Що було, минуло…

Утни, батьку, щоб нехотя

На весь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Утни, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу,

Нехай ще раз послухаю,

Як те море грає,

Як дівчина під вербою

Гриця заспіває.

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю

В чужій домовині

Жанр:послання; громадянська лірика.

Провідні мотиви: захоплення героїчним минулим України; роль уроків історії для вирішення проблем сучасності; віра в безсмертя рідного народу.

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Громадянська лірика. Мотив: заклик до повалення пригноблюючого ладу й побудови нового вільного суспільства.

Із циклу «В Казематі»

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу -
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: – Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. -
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Громадянська (медитативна лірика). Мотив: патріотичні почуття відповідальності за батьківщину.

ІВАН ФРАНКО - реалізм

Гімн

Вічний революцйонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськiї тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?