Культура Еллади класичного періоду
В V-IV ст. до н.е грецька культура стала однією з найбільш розвинених культурних систем стародавнього світу. Три найважливіших особливості надають її виключний характер : повнота , різноманітність і відома завершеність складових частин ( література , мистецтво , філософія ) , її гуманістична направленість ,великий вклад греків в світову культуру , творіння шедеврів , збагативши культурне творіння наступних поколінь
Одним з важливих умов великих культурних досягнень стародавніх греків є відсутність могутньої жрецької організації , яка в країнах стародавнього сходу монополізувала в значній степені процес духовного розвитку і направляла його в русло релігійної ідеології. Характер грецької релігії , простота культових обрядів , проведення головних релігійних церемоній вибірними магістратами виключали можливості утворення впливової жрецької корпорації , її монополії в культурній творчості.
Одним з головних умов формування грецької культури є особливості її природи . В цілому природні умови виявилися на цьому етапі історичного розвитку доволі благополучними для розвитку грецької культури.
Релігія була частиною грецької культури і дуже впливала на неї. Так як і в інших народів , грецька релігія виділяла основи світосприйняття , форми і напрями художньої творчості , різних проявів в літературі , архітектурі , скульптурі , живописі в філософії і науці. Багата грецька міфологія , яка склалася ще в архаїчний період , створила багато міфічних образів , які стали плацдармом для розробки художніх типів сильних людей , які виступали проти сліпих сил природи , проти самих богів , дали поштовх для створення грецької літератури V-IV ст. до н.е.[6,87]
Розуміння богів і героїв в образі красивих людей і стало основою для розробки скульптурного образу громадянина. Для створення всієї системи духовних цінностей стародавніх греків значення мало розуміння природи божества. Греки сприймали своїх богів , навіть найвищих , як могутніх , але не всесильних . Необхідною частиною релігійного культу в V – IV ст. до н.е. стало поклоніння головному богу полісу в формі жертвоприношення в його честь головним храмом. Серед святкових дійств обов’язковим був пир ( в жертву приносили лише внутрішні органи тварин ) , гімнастичні змагання молодих атлетів , показ сценок з життя богів і міщан.
В V ст. до н.е. в більшості грецьких полісів ( особливо явно це проявлялося в умовах розквіту афінської демократії ) святкування на честь головного божества – покровителя поліса – стало розглядатися , як демонстрація сили і багатства , досягнень і успіхів , як прояв монополії всього полісного колективу. Такі святкування , як Панафінеї в Афінах на честь богині – покровительниці Афін Афіни , Діонісії в честь бога виноградарства , вина і веселощів і веселощів Діоніса , Олімпійські святкування в Олімпії на честь верховного бога неба , грому і блискавки Зевса. Найбільш значними з них стали Олімпійські ігри , які проводилися раз на чотири роки. Популярність театральних вистав привела до того , що вони відділилися від релігійних церемоній і перетворилися в самостійний вид мистецтва , зайняли особливе місце в житті стародавніх греків.
Сама сценічна дія проходила на круглій площадці , яка була вимощена мраморними плитками і називалася орхестра. В центрі орхестри був жертовник Діонісу. На орхестрі виступали актори і хор. Позаду була палатка , де актори переодягались , звідки вони виходили на орхестру . Ця палатка називається скена[9,78].
Сценічне дійство розвивалось як діалог між одним актором і хором. В V ст. до н.е. були введені ще два актори , і сценічне дійство ускладнилося , центр тяжіння ігрового дійства змістився на акторів , а роль хору зменшилася. Актори виступали в масках . які покривали не тільки лице , а й голову взагалі. Маски зображували різні лиця , різного віку , різного соціального стану , навіть передавали душевний стан. Міняючи маски , один актор міг грати декілька різних ролей. Маска виключала міміку актора , робила лице нерухомим. Міфологічні герої або боги зображувалися значно більшими ніж звичайні люди , для цього актори надягали спеціальний одяг : черевики з високими підошвами – котурнами , носили високий головний убір і робили підкладки під одяг , щоб здаватися більшими. Застосовувалися навіть деякі механізми. Якщо потрібно було показати дійство всередині дому.
Грецькі театри були розраховані на все населення міста. Театр Діоніса в Афінах мав 17 тис. місць , театр в Епідаврі мав – 20 тис. місць . Грандіозними були театри в Мегалополі – 40 тис. місць , а а театр в Ефесі – навіть 60 тис. місць. Театральні вистави стали органічною частиною повсякденного життя. В Афінах був створений спеціальний державний фонд , який призначався для роздачі бідним громадянам грошей , щоб вони могли купити театральні квитки. І цей фонд не чіпали навіть при найбільш значних фінансових труднощах , навіть в випадку військових дій.
Батьком грецької трагедії вважається Есхіл ( 525 – 456 рр. до н.е. ) . Есхіл був учасником найбільш масових битв війни з Персами ( при Марафоні та ін.). Есхілу приписують створення 90 трагедій , з яких збереглося сім. Найбільш відомі з них «Перси» ( 472 р. до н.е. ) , «Прикований Прометей» ( 470 р. до н.е. ) і трилогія «Орестейя» ( 458 р. до н.е. ) , яка складається з 3 трагедій : «Агамемнон» , «Хоефери» і «Евменіди» . Трагедія «Орестейя» пронизана філософськими роздумами про сенс людського існування , відносинах людей і богів. Творчість Есхіла прославляла політичні і ідейні традиції грецького полісу[4,145].
Подальше поглиблення важливих питань буття можна побачити в творчості Софокла із Афін ( 496 – 406 рр. до н.е. ) . Софокл написав більше 120 трагедій , із яких до нас дійшло тільки 7. Серед них найбільш знаменитими стали дві : «Царь Едіп» (429 – 425 рр. до н.е. ) і « Антігона» (442 р. до н.е. ). В них Софокл ставив важливу проблему : місце людини в суспільстві і світі. Що таке людина – маріонетка в руках всесильних богів чи творець своєї долі? В образах фіванського царя Едіпа і його дочки Антігони Софокл намічає своє рішення цієї проблеми. Поставлена Софоклом проблема місця людини в світі і суспільстві стане вічною темою світового мистецтва. В творчості Еврипіда з Саламіна ( 480 – 406 рр. до н.е. ) грецька драма збагатилася новими досягненнями . Найбільш прославленою п’єсою Еврипіда , в якій виявилося його новаторство є знаменита «Медея» , зіграна в 431 р. до н.е. В цій п’єсі Еврипід винаходить декілька принципіально нових в порівнянні з Есхілом і Софоклом художніх положень. В цілому творчість афінських трагіків V ст. до н.е. стало чудовим художнім відкриттям стародавнього світу , яка направила подальший розвиток світової літератури[12,87].
Великої популярності набув і жанр комедії. Комедія зародилася з карнавальних пісень і танців в час сільських свят на честь бога Діоніса. Найбільш благополучні умови комедій були в демократичних Афінах , де допускалася велика свобода критики як окремих людей , так і законів. Політичні комедії досягли найбільшого розвитку в творчості великого афінського драматурга Аристофана ( 450 – 388 рр. до н.е. ). Збереглося 11 комедій , в яких він дає опис різних прошарків суспільства , піднімає багато проблем афінського суспільства : відношення до союзників , питання війни й миру , корупція. Він висміює філософа Сократа.
Трагедія і комедія належить до поетичних жанрів літератури. Прозаїчні твори створювалися істориками , авторами монументальних історичних розповідей. Сама історія в старовину , на відміну від сучасного розуміння її , як наукової дисципліни , була як художня розповідь. Чудовими зразками грецької прози V – IV ст. до н.е. стали історичні твори Геродота , Фукідіда , Ксенофонта. Художня проза представлена також виступами афінських авторів, особливо Демосфена , філософськими роботами Платона і Арістотеля , які надавали велике значення літературній обробці своїх творів.
V – IV ст. до н.е. були часом розквіту грецької архітектури і скульптури , створення шедеврів , які збагатили світову культуру. Розвиток архітектури був тісно пов'язаний з станом теорії і практики містобудування , заснуванням нових міст.
Якщо місто було на морському березі , то прибережна частина була портом з доками і складами. В регулярному місті підводилась вода по спеціальному водопроводі , від основного каналу вода росприділяласяпо трубам в різні райони міста до спеціальних колодязів , звідки жителі брали воду. Нечистоти виводилися за допомогою каналізації[5,250].
Парадним і релігійним центром міста був акрополь , тут розташовувався храм головного бога – покровителя міста , сюди вела дорога священних процесій під час великих свят , тут відбувалися жертвоприношення.
Великих художніх досягнень греки досягли в архітектурі. Грецьке зодчество класичного часу розвивалося на основі ордерної системи. Ордерна система , що зародилася ще в архаїчний період , досягла повноти і закінченості в своєму розвитку в V – IV ст. до н.е. Два основні типи орденів : дорічний і іонічний сформувалися ще в VII – VI ст. до н.е. , але в V – VI ст. з*явився ще більш красивий корінфський ордер. В той же час грецькі зодчества починають змішувати різні ордери в одній будівлі , вносячи елементи легкості і пишності іонічному ордену.
Основою розвитку грецького зодчества був храм. Розроблялися різні типи храмових будівель , від скромних геронів в честь героїв до величних громадських храмів в честь головних богів. Храмові будівлі в залежності від кількості колон поділялися на декілька типів: храм в Антах ( дві колони перед головним входом ) , простиль ( чотири колони перед головним входом ) , амфіпростиль ( колони піддержують портик з колонами , розміщувався з іншої сторони), периптер ( колони оточували храмове приміщення зі всіх чотирьох сторін ) і найбільш складний тип грецького храму був подвійний периптер , коли портик кругом всіх чотирьох сторін будівлі піддержувався подвійним рядом колон. В великому храмі внутрішні апартаменти складалися з головного залу , де знаходилася статуя головного бога міста другого приміщення , де зберігалися храмові і міські скарби. Антаблемент над колонами , верхня частинна стін , фронтони прикрашалися скульптурними групами і рельєфами , що надавали храму нарядності.
Чудовий природно – архітектурний ансамбль був створений в священному окрузі Олімпія , де проводилися Олімпійські ігри. Багато споруд спортивного значення : гімназії і палестри для тренування і виступів атлетів , стадіон , басейни. Органічною частиною ансамблю були споруди для членів ради – булевтерія і гостей – пританея , численні будівлі для зберігання дарів. Священний круг був у підніжжя невисокої гори Кроноса , з Заходу і Півдня його загороджувала річка Алфей і її приток Кладей і це давало відчуття спокою у всіх хто вступав в Олімпійський круг[2,120].
Великі досягнення еллінських майстрів в області скульптури. Греки прикрашали будівлі , особливо храми , різною скульптурою. Навіть дах деяких храмів прикрашався. Статуї стояли на міських площах , ставилися на могилах. Значення скульптур було найрізноманітніше : релігійне , естетичне , ідеологічне. Найбільш популярними були образи богів , воїна – атлета. В IV ст. до н.е. проходить олюднення образу бога. Скульптури богів і богинь в IVст. до н.е. скоріше нагадують смертних людей[9,350].
Грецькими майстрами були створені шедеври , які стали родзинками світового мистецтва. Статуї Мирона «Дискобол» ,скульптура Зевса , виконана Фідієм для храму Зевса в Олімпії і вона являється одним із чудес світу , його статуї Афіни – Діви для афінського Парфенона , його 160 – метровий панафінейський фриз на зовнішній стороні стіни Парфенона.
Одним з кращих портретистів IV ст. до н.е. був Лісіп , який прославися портретами Олександра Македонського і статуї Апоксіомена ( атлета , який рахує пісок після тренування). Еллінські скульптори створювали і прославляли ідеал громадянина , який реалістично виражав політичні і соціальні відносини середніх прошарків громадянства в більшості грецьких міст – держав.
Також значного розвитку в цей час набула розвитку філософія. Наука про найбільш загальні закони розвитку природи , людського суспільства , і мислення , зароджується коли суспільство досягає зрілості. На перших етапах свого розвитку філософія тісно пов’язана з релігійним світоглядом. В VII – VI ст. до н.е. грецька філософія представляла собою комплексну дисципліну , яка об*єднала вся науку ( природничі і гуманітарні науки в цілому ). Ця стадія в розвитку філософії ( натурофілософія ) була представлена школою іонійських філософів кінця VII –VI ст. до н.е. Фалесом , Анаксимандром , Анаксіменом , а також Піфагором і його учнями ( піфагорійцями ).
Традиції натурофілософії збереглися і в першій половині V ст. до н.е. , наприклад , в творчості Анаксогора із Клазомен і Емпедокла із Акраганта ( 490 – 430 рр. до н.е. ). Ці філософи дали оригінальне розуміння світу. Анаксагор сказав ряд цікавих думок в області астрономії – він вважав зірки , включаючи Сонце розпеченими кулеподібними тілами. Емпедокл висунув теорію зародження і еволюції рослинного і тваринного світу із найпростіших організмів. Однак загальний високий рівень грецького рабовласницького суспільства , розквіт еллінської культури в середині V ст. до н.е. призвело до відділення науки і філософії. Уже в елеатській філософській школі панівне місце займали чисто філософські питання. Засновник і керівник олеатів Парменід ( 540 – 470 рр. до н.е. ) вперше став проводити принципіальну відмінність між незмінним , вічним і видимим світом змінних речей.
В творчості групи грецьких філософів , відомих під іменем софістів ( учителів мудрості ) філософська проблематика отримала подальший розвиток. Софістами називали в V ст. до н.е. в Афінах бродячих філософів , які займалися платним навчанням основам красномовства , філософії і інших наук. Найбільш відомими серед них були Протагор із Абдерн ( 480 – 411 рр. до н.е.) і Горгій із Леонтин ( 483 – 376 рр. до н.е. )[10,230].
Ускладнення суспільного життя дало поштовх подальшому розвитку філософії. В кінці V-IV ст. до н.е. в грецькій філософії були створені три філософські системи , які стали основою розвитку світової філософії в подальші періоди : матеріалістична система Левкіппа – Демокрита , ідеалістична система Сократа – Платона і філософська теорія Арістотеля.
Філософська система , яка поклала основи філософського ідеалізму , була створена Сократом ( 471 – 399 рр. до н.е. ) , його учнем Платоном ( справжнє і*мя Арістокл , 427 – 347 рр. до н.е. ) . Сократ не залишив творів , тому що розповідав розповіді в усних бесідах. Головне положення філософії Сократа були передані його учнями Ксенофонтом і Платоном. Платон не тільки виложив основи сократової філософії , але й розвив їх і створив закінчену ідеалістичну теорію. Згідно Платона , існуючий вічно божественний розум створює гармонійно упорядкований , ідеальний світ , який незалежний від людини і який не можна пізнати ні чуттями , ні за допомогою практичного розуму.
В грецькій філософії V – IV ст. до н.е. були закладені основи багатьох філософських напрямів наступного часу , вона стала фундаментом , на якому розвивалась філософська думка Стародавнього Риму і середньовічної Європи.
Отже, культура Греції класичного часу представляла собою новий великий крок в розвитку світової цивілізації , вона збагатила всесвітній процес культурної творчості багатьма ідеями , образами , шедеврами , які ввійшли в художню скарбницю людства , які дали поштовх культурного життя поколінь.
РОЗДІЛ 4