Філософія всеєдності В. Соловйова

Однією з характерних рис російської релігійної філософії можна вважати містичний онтологізм. Сама ідея божества, як вона розвивалася в російській церкві висуває на перший план елементи тілесності, в чому П. Флоренський знаходив специфіку російського православ'я на відміну від візантійського. Надалі у зв'язку з виродженням містики ця « софійська» філософія поступово втрачає свою релігійну сутність. Ще на прикінці XIX століття російський філософ Володимир Соловйов (1853–1900) вказав на « релігійний матеріалізм», «ідею святої тілесності», що дає можливість стверджувати не тільки всесвітнє божество, але й максимальну енергію всього матеріального і, зокрема, чисто людської волі і дії. Тим не менш, в глобальній працю Є. М. Трубецького «Світобачення В. С. Соловьева» автор акцентує увагу на єдино містичної спрямованості всіх періодів творчості B. C. Соловйова. Його багатовимірна концепція Всеєдності як синтезу раціонального і містичного стала першою систематичної філософської концепцією в Росії. Між Вищої субстанцією і світом усувається нездоланна межа і цей метафізичний синтез задав акцент подальшому розвитку релігійної думки Росії.

Володимир Соловйов був першим російським філософом, який створив систему, що охоплює всі традиційні розділи філософського знання - онтологію і гносеологію, етику і естетику, антропологію і соціальну філософію. Саме тому Соловйов став ключовою фігурою в історії філософії, всі наступні мислителі неминуче повинні були починати свою творчу діяльність з освоєння системи Соловйова і з визначення своєї позиції по відношенню до неї.

Поняття всеєдності виступає центральним і присутнє у всіх частинах його вчення. Воно позначає всеосяжність буття; цілісне знання; соборність людини (тобто його родову, суспільно - історичну та вселенську сутність). Ідея, яка виходить з Божества і запліднює світ, є Логос. Виникла в результаті такого акту творення єдності – Софія, душа світу, Божественна мудрість, вічна жіночність Богоматері.

Вчення про Бога у Соловйова пов'язано з принципом троїчності. Він продовжує традицію розуміння Трійці як вищого духовного символу російської філософії. У його вченні Трійця – це Бог як абсолютна єдність, існуюче в трьох особах: 1) Дух як суб'єкт волі і носій блага, 2) Розум (Логос) – носій істини, 3) Душа – суб'єкт почуття, носій краси. Таким чином, три абсолютні цінності – Істина, Добро і Краса – відповідають трьом іпостасям св. Трійці. Ці три цінності є різні форми Любові, яка виявляється і головним принципом, що сприяє збиранню світу воєдино.

Всеєдність, за Соловйовим, є ідеальний лад світу, що передбачає Возз'єднання, примиреність і гармонізацію всіх емпірично неузгоджених, конфліктних елементів і стихій буття. "Я називаю істинною або позитивною таку Всеєдність, – писав Соловйов, – в якої єдине існує не за рахунок усіх або на шкоду їм, а на користь всіх. Помилкова, негативна єдність пригнічує або поглинає вхідні в неї елементи, сама виявляється таким чином марнотою, а справжня єдність зберігає і підсилює ці елементи, здійснюючись в них як повнота буття" [3, с. 83]. Якщо "позитивна всеєдність" потенційно обіймає собою також людину, вказуючи їй мету і сенс життя, отже, сутність людини не може бути редукована, зведена до яких-небудь приватних її визначень і т. п. Звідси справжня суть людини є живе здійснення такої Всеєдності, яка не тільки споглядається розумом, але сама діє у світі як цілком конкретна – «нова духовна людина». Здійснення "живої Всеєдності", за Соловйовим, відбулося в особі Христа. Філософської архітектонікою ідей Боголюдства і Всеєдності в концепції Соловйова є теургія – містичне сходження до Першоєдиного, Бога. Прагнучи до універсального синтезу науки, філософії, релігії, Соловйов створює можливість "цільного знання", яке разом з "цілісною творчістю" утворює "цільне життя". Одним із засобів досягнення цього є магія любові, естетична творчість як "спілкування з вищим світом шляхом внутрішньої творчої діяльності".

Як вже говорилося вище, філософія В. Соловйова антропоцентрична – людина виступає в його вченні вершиною творіння в системі природи, а особистість є цілком «природним явищем». Разом з тим, в кожній особистості є «щось зовсім особливе, абсолютно невизначне зовнішнім чином» [3. с. 83] – сутність людини, його ідея. Ідеальний чоловік є вищим проявом Софії, Божественної мудрості, він втілюється в образі Христа, тому Боголюдина – це єдність Логосу та Софії. Вдосконалення людини, вважає Соловйов, – шлях до стану Боголюдства, який пов'язаний моральним розвитком.

Вчення про Боголюдства займає важливе місце в релігійній системі Соловйова. Воно спрямоване на тлумачення історії людства та суспільного життя. Для Соловйова Боголюдина – це одночасно і індивідуум, і універсальна істота, що охоплює все людство за допомогою Бога. У ньому висловлюється єдність блага, істини і краси.

Переслідуючи мету вдосконалення людини, Бог проявився у земному історичному процесі у вигляді Боголюдини – Ісуса Христа. Богочоловік – це індивідуальний прояв Царства Божого. Але людство в цілому також прагне до універсального прояву Царства Божого, яке являє собою його власне випробування. У світі все прагне до єдності, яка є неодмінною умовою абсолютної досконалості . Все це – результат еволюції природи .

Раніше зазначалося, що для Соловйова абсолют – це Всеєдність, яка існує в світі, а світ – Всеєдність, що перебуває в стані становлення. Світ – це Всеєдність в потенції, тобто він лише містить в собі Всеєдність як ідею, як божественний елемент. Але світ також містить в собі матеріальний елемент, який не є Всеєдністю, він також не божественний елемент. Цей елемент прагне до Всеєдності і стає їм, коли об'єднує себе з Богом. Становлення Всеєдності і є розвиток світу. Божественний принцип Всеєдності може бути втілений в історії Боголюдства. Та й сама історія, на думку мислителя, є Боголюдський процес. Остаточним результатом цього процесу розвитку виступає торжество Царства Боже.

На етапі еволюції природи формуються попередні засади єдності світу, яких налічується п'ять: мінеральне, рослинне, тваринне, людське, Боже. Поступова еволюція природи – це розвиток світової єдності. Сама вища ступінь світової єдності досягнута в кінцевому пункті історії людства – на стадії Боголюдства.

Для Соловйова людина виступає певним зв'язком між божественним і природним світом в силу того, що він – моральне істота. Життя людини має моральний характер тому, що полягає в служінні Добру – чистому, всебічному і всесильному. Той, хто прагне до досконалості в моральному добрі, той іде до абсолютної досконалості, так як саме добро неодмінно є благо.

Боголюдський зв'язок як втілення божественної Всеєдності має бути встановленим в усьому, тобто стати початком організації як духовної, так і тілесної; досягнення ж цього кінцевого ідеалу людства, який визначає зміст історичного процесу після першого явища Христа, стає можливим лише в суспільстві «вільної теократії» – вірного зразка Божественної Трійці (суспільство + держава + церква). Передумовою ж суспільства «вільної теократії» повинна стати соціально-релігійна реформа дійсності.