Джордано Бруно: тантеїстичні та природонаукові переконання
Іншим мислителем, що суттєво вплинув на сучасну йому епоху, був молодший сучасник Монтеня – Джордано Бруно. Він народився в 1548 р. у м. Нола поблизу Неаполя і був спалений на вогнищі на Площі Квітів 17 лютого 1600 р.
Джордано народився в сім’ї небагатого дворянина, навчався в місцевій латинській школі, потім слухав лекції в Неаполітанському університеті. Щоб продовжити освіту, вступив до домініканського чернечого ордену в 1565 р. Проте Бруно не вписувався в оточення ордену. Він проявляє вільнодумство, починається інквізиційний процес, і Бруно в 1576 р. утікає до Риму, потім мандрує по Італії, далі – виїжджає до Женеви, де його починають переслідувати вже не католики, а кальвіністи. Він потрапляє у в’язницю, вийшовши з якої, виїжджає до Франції і проживає в Тулузі, викладаючи в місцевому університеті. Після цього він виїжджає до Парижа, де також викладає філософію. У 1583 р. – переїздить до Лондона (зрозуміло, не за власною волею), де живе до 1585 р., і це один з найбільш плідних періодів його життя. Він пише тут більшість своїх творів у формі діалогів. Виділяються два діалоги – «Про причину, початок і єдине» та «Про нескінченність, всесвіт і світи»; обидва написані в 1584 р. в Оксфорді. Джордано Бруно викладає в Оксфордському університеті. Але знов виїжджає із Англії – спочатку до Франції, потім до Німеччини. Викладає у Вюртемберзі, де піддається переслідуванням з боку лютеран. Бруно знову мандрує і вимушений врешті-решт повернутися на батьківщину, до Італії.
У Венеції він влаштовується домашнім учителем до одного з патриціїв (у Падуанській університет його не допускають). Господар починає дошкуляти Джордано вимогою, щоб той розповів йому про його таємне знання і посприяв його владі над світом. Бруно вимушений виїхати. Господар, образившись, заявляє інквізиції про те, що у нього жив єретик. Інквізиція хапає Бруно і в 1592 р. ув’язнює – спочатку в місцеву, венеціанську, а через рік – в римську в’язницю. Вісім років він перебував в ув’язненні, але не відмовився від своїх переконань. 17 лютого 1600 р. Бруно був спалений на вогнищі. Відома його фраза після того, як виголосили вирок: «Вам повинно бути набагато страшніше ухвалювати свій вирок, чим мені його вислуховувати».
Що ж це за єресь, в якій звинуватили Джордано Бруно? Атеїстична пропаганда найчастіше говорила, що він був спалений за свої наукові переконання.
Основна проблема Бруно обумовлена його філософськими переконаннями. Його головним учителем був Микола Кузанський. Вплинули на нього й мусульманські середньовічні філософи Авіценна та Аверроес, а також природничонаукові погляди Миколи Коперника. Названі вчення він і намагався синтезувати в своїй концепції, яка в цілому є відродженням неоплатонізму.
У роботах Бруно весь час зустрічаються відомі нам неоплатонічні терміни: «єдине», «розум», «душа», «матерія». Правда, розуміє він їх не як Плотін (не як рівні буття), а у дусі Кузанського, для якого Бог є максимум і мінімум, вища єдність світу. Для Джордано Бог також є Єдиним, що являється вихідним пунктом у розумінні світу. Єдине є і причина буття, бо Бог Єдиний, як і саме буття. Все буття єдине. Тому Бог і світ є одне і те ж. У світі з’єднуються всі його протилежності – можливість і дійсність, дух і матерія. Світ не народжується та не знищується, оскільки світ і Бог є одне і те ж.
Вчення Джордано Бруно є одим із найбільш послідовних втілень пантеїстичної концепції. Оскільки Бог нескінченний, остільки і світ нескінченний; оскільки Бог, будучи максимум, є і мінімумом, остільки Він міститься і в кожній точці цього світу. Кожна частина, кожен атом світу одночасно і Бог. А оскільки рушійним механізмом світу (тим початком, який приводить світ у рух і одухотворює його) є Бог, остільки ж через збіг мінімуму і максимуму кожна частина світу є Богом і тому кожна частина, кожен його атом мають джерело руху самі в собі. Світ і Бог тотожні, тому світ розвивається сам.
У світі, як і в Богові, співпадають усі протилежності, тому не можна розділяти світ на матерію і форму. Будучи протилежностями, вони співпадають, тому не можна помислити матерію без форми, як і форму без матерії. Тому ж не можна і визначити Бога, бо визначення передбачає деяке обмеження, а Бог, включаючи всі визначення, всі протилежності, перевершує яке-небудь одне визначення. У Богу співпадають єдиність і множинність, мінімум і максимум, пряма є одночасно і кривою (явне запозичення у Миколи Кузанського), холод одночасно є теплом, виникнення припускає знищення. Весь світ постійно змінюється, і ніщо не тотожне самому собі. Така ж зміна є і в Богові.
Джордано Бруно заперечує проти арістотелівського розділення матерії та форми і зазначає, що не існує ніякої першоматерії. Матерія і форма існують завжди разом, тому матерія вічна. Світ не створений в часі, він так само нескінченний і вічний, як і Бог.
Матерія розгортається самостійно (повторення терміну Миколи Кузанського про розгортання світу із єдиного). Матерія має сама в собі здібність до утворення форм і тому не мислиться поза формою. Саме так – як здатність матерії до самоформування – і розуміє Бруно душу світу, плотинівську третю іпостась буття. Душа – це загальна форма світу. Вона є і всередині матерії як форма, властива матерії, і деякий початок, що єднає матерію. Тому весь світ одушевлений, він сам несе в собі життєве начало.
У всесвіті, який, як і Бог, є нескінченним, немає ніякого центру. Ні землю, ні людину ми такими вважати не можемо. У всесвіті все однорідне, будь-яка крапка може бути одночасно названа і центром, і колом (і тут відчутний вплив Миколи Кузанського). Земля не знаходиться в центрі світу, а є однією з планет, яких у світі нескінченна множина. Тут на підставі агрументів, почерпнутих у Кузанського, Бруно одночасно критикує і концепцію Коперника, який зупинився на зміні геоцентричної системи на геліоцентричну, залишивши проте сферу нерухомих зірок. Джордано заперечує проти цього і вслід за Миколою Кузанським стверджує, що світ нескінченний. Зірки – це такі ж сонця, вони теж можуть мати навколо себе планети, на яких теж може бути життя.
Таким чином, замість плотинівської еманації і розгортання ідей Миколи Кузанського Бруно ототожнює Бога і природу. Бог не знаходиться зовні речей, а міститься в самих речах; Він є внутрішнім початком світу, а не знаходиться над ним.
У теорії пізнання Бруно слідує за думкою Миколи Кузанського і повторює ту ж саму ієрархію здібностей людини: відчуття, узагальнення, розум, інтелект. Кожного разу людина, починаючи свої пізнання від чуттєвих речей, узагальнює відчуття, абстрагується від них, а потім проводить розсудливий аналіз, сходячи від них до деяких визначень, а потім від визначень сходить ще вище – до містичного споглядання всього у всіх протилежностях. Перевершуючи обмеженість дискурсивного мислення, розум споглядає Бога, об’єднуючого в собі всі протилежності.
Проте пізнання людиною Бога не є самоціллю. Бруно розходиться із| Плотіном, стверджуючи, що знання мають, окрім спасіння людської душі, ще і практичну мету: пізнаючи світ, людина може створювати якусь практичну магію (за термінологією Бруно) і таким чином управляти природними явищами й удосконалювати людське життя.
Бруно заперечує особисте безсмертя. Душа після смерті з’єднується із Єдиним, тому людина повинна шукати сенс життя в самому житті. Головне для людини – постійна праця задля вдосконалення себе та світу. Саме в праці, в пануванні над світом і полягає призначення людини. Замість релігії одкровення Бруно наполягає на тому, що повинна бути релігія розуму.
Таким чином, переслідування Джордано Бруно з боку католицької церкви не було переслідуванням за його природничонаукові переконання. Бруно не був самостійним ученим, його природничонаукова теорія була лише фрагментом, запозиченим ним у Миколи Коперника, аспектом його пантеїстичного філософсько-релігійного вчення.