Прокоментуйте вислів Спінози «Субстанцією може бути лише така сутність, що постає причиною себе самої». Які дійсні характеристики дійсності і пізнання виражені у даному вислові?

Спіноза був філософом нового часу, вважав вчення про загальні засади світу. Був палким послідовником Декарта. Декарт був невизначений в плані субстанції, з одної сторони справжнім буттям субстанції буттям володіє тільки нескінченна субстанція - Бог, а з іншого боку, всі інші субстанції (створені і нескінченні) знаходяться в залежності від першої. Виходить, статус субстанцій є неоднаковим. Цей дуалізм у вченні Декарта про субстанцію намагався подолати Спіноза. Він поставив перед собою мету створити моністичний вчення про єдину субстанції. За Спінозою, субстанція може бути тільки одна, оскільки субстанція причина себе самої. Субстанція єдина та всеохоплююча, з цього слідує, що вона включає усі можливі явища.

Для опису одиничних речей, які є «кінцевими», Спіноза використовує поняття «модус». Одиничні речі, іменовані модусами, мають «зовнішню причину» евоего виникнення та існування. Таке існування характеризується кінцівкою, зміною, рухом в рамках простору і часу.

У філософській системі Спінози відношення між субстанцією і модусами набуло характеру суперечності. Проблема виникнення одиничних речей із субстанції з'ясовна лише з дуже великими труднощами. У цих цілях Спіноза вводить поняття «природа чинить» і «природа створена». Субстанція виступає в ролі природи творить, а одиничні речі - природою створеною. До світу одиничних речей застосовні час, міра і число, які не мають ніякої сили по відношенню до самої субстанції, бо нескінченна величина недоступна виміру. Поняття детермінізму займає у вченні Спінози про субстанцію самостійне місце. Все на світі має свою причину, і тільки субстанція має причину в самій собі. Одиничні речі (модуси) мають лише зовнішню причину свого існування та розвитку. Усе є причиною чогось іншого, бо не існує жодної речі, з природи якої не витікала б ціла дію. У світі, згідно з Спіноза, панує жорсткий детермінізм.
13 білетНазвіть та поясність вихідні особливості філософії епохи Середньовіччя та прокоментуйте зміни, що відбулись у світогляді при переході від античності до середньовіччя.
Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під година переходу від античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадського життя) як реального грунту всієї античної цивілізації, а разом із ним — руйнування і всього укладу життя. Рімська імперія ввела до свого складу величезну територію з різноманітними етносами, культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центрові. Велічезна державна машина імперії, яка майже вся година перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей і культури і релігії, зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади не булі надійною основою для людського життя. Зневірівшись у всьому матеріальному, люди звертали свої подивися та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського духу, оскільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору задля протистояння життєвим негараздам. Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Рімській імперії булі поширені містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), кукси різних богів, величезна кількість яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала. Поява християнства добрі вписувалась у загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Бо саме християнство не просто визнало автономію людського духу, а дала їй своє пояснення: у людській душі є частка божественного, тобто абсолютного духу, а могутність останнього була наочно продемонстрована Ісусом Христом. Який, саме тому, що ніс в собі цей дух, пройшов крізь смерть та здолав її. У наслідку вся епоха Середньовіччя жила в умовах домінування християнської релігії в усіх сферах суспільного життя.Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Це можна побачити досить виразно через порівняння античного та середньовічного світоглядів за їх основними характеристиками.
Антічній світогляд

1. Політеїзм (багатобожжя).

2. Боги є частиною природи, або уособленням природних стихій.

3. Віхідні якості богів: сила, могутність;

4. Боги впорядковують та оздоблюють світ.

5. Космос, природа — загальні умови існування богів і людей.

6. Людіна спирається у своїх вчинках на знання.

7. Головешці життєве завдання людини — здійснення подвигу.

8. У сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє собі лише через зовнішнє.

9. Люди поділяються за етнічними та родовими ознаками.

10. Панування натуралістичного світосприйняття.

Середньовічній світогляд

Монотеїзм (єдинобожжя).

2. Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу (трансцендентність).

3. Віхідна якість Бога—любов до людини.

4. Бог творити світ із нічого.

5. Природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божественної енергії.

6. Людіна в усьому покладається на віру в Бога.

7. Головешці життєве завдання людини - спасіння душі.

8. У сприйнятті дійсності акцент падає на внутрішнє;

зовнішнє радше заважає правильно зрозуміти внутрішнє.

9. Всі люди є рівними перед Богом.

10. Панування символічного світосприйняття;Як бачимо, основні світоглядні орієнтири під година переходу від Антічності до Середньовіччя змінюються на протилежні. Людіна Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має не лише індивідуальний сенс: рятуючи собі, людина, по-перше, збільшує світовий потенціал добра та світла, а по-друге, сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя набуває цільового спрямування, а історія — вартового виміру, оскільки все людство напружено очікує іншого пришестя Христа. Бог створює світ із нічого і тому останній вся година перебуває на межі буття і небуття. Світ існує лише тому, що Бог тримає його у своїй "десниці". Створеній світ не впливає на Бога, оскільки Бог - це духовна сутність, абсолют усіх абсолютів, сукупність усіх можливих досконалостей. З цієї заподій Бог постає для людини неосяжним і принципово позарозумовим (задум Божий невідомий); Бог лише із власного милосердя та любові може відкрити собі людині і це відбулося, коли Він пославши на Землю свого сина — Ісуса Христа. З іншого боку, кожна людина неце в собі "іскру Божу", тому шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення та самозосередження і, врешті-решт, через самовдосконалення. Відповідно розуміння природи, моралі, людських життєвих обов'язків визначали винятково релігійні догмати (вихідні незмінні положення).

.За часовими межами епоха Середньовіччя охоплює період від падіння Рімської імперії (іноді — від заснування Константинополя), тобто з IV—V ст., до відкриття Америки (або до падіння Константинополя), тобто до XV—XVI ст.

А етапи розвитку середньовічної філософії найчастіше визначають так:

1 етап — апологетика та патристика (II—IX ст.);

2 етап — схоластика та містика (Х—ХУІ ст.);

а) ранні схоластика та містика (Х—ХІ ст.);

б) зрілі схоластика та містика (XII—XIII ст.);

в) пізні схоластика та містика (XIV—XVI ст.). Звернімо увагу на тих, що духовні процеси в процесі формування середньовічного суспільства випереджали соціальні, що засвідчує надзвичайно важливу роль духовного чинника в розвитку історії.