Сюжети й образи давньоєгипетської філософської лірики

Приповідки

Під приповідками подразумеваются тексти, що не містять елементів надприродного, близькі до реального історичного фону (Повість Синухета, Повість Петєїсе). Викладені ці «оповідання» в 1-ій особі як спогади розповідача. Їх мова і стиль образна, яскрава. Серед «оповідань» виділяється папірус середини 11 в. до н. е., звіт, що містить, про подорож єгиптянина Ун-амуна в Бібл - один з кращих творів єгипетської літератури. У нім є цікаві відомості про країни, розташовані по східному побережжю Середземного моря. Витримане в реалістичних тонах, це «оповідання» є, поза сумнівом, літературною обробкою справжнього звіту. Єгиптяни високо цінували подібний художній твір, про що свідчать окремі твори, що дійшли до нас, в декількох екземплярах. «Оповідання» історичного характеру мали відношення до правлячої династії і писалися за замовленням двору на користь підняття престижу центральної фараонної влади. У дидактичних творах, т.з. повчаннях, як правило, згадується автор - реальний або вигаданий (у останньому випадку який-небудь відомий мудрець минулих часів). «Повчання» нерідко містять грубо утилітарні повчання, всілякі мудрі ради, що відносяться до різних сторін життя.

Найстаріший вид літератури в Єгипті – це приповідки філософсько-морального змісту. Вже з часів IV династії зберігся збірник таких повчань міністра Кагеммі. Життєві науки цього мудреця доволі обмежені.

“Треба бути поміркованим – води й зілля вистачить на поживу. Але неможна воювати з людьми, що інакше думають, - навіть із пияком можна сидіти за одним столом аби тільки самому зберегти поміркованість. Не варто говорити зайвого перед людьми, які не вміють мовчати. Не треба бути занадто гордовитим, бо майбутнє – непевне... “

Птахотеп, королівський міністр із часів Vдинастії, починає свої міркування такими словами:

“Приходить слабість, і людина стає дитиною. Кожний день приносить свою біду. Очі слабнуть, вуха глухнуть; серце затикається, вуста мовкнуть; пам’ять зникає і її не вистачає, щоб згадати те, що сталось вчора. Що було добрим, стає лихим. Людина втрачає апетит; ніс її затканий, вже не видихає...”

Старий філософ звертається до людей різних класів і дає їм практичні вказівки, як жити.

“Багатий може жити по своїй вподобі, бо має всього доволі. Але йому загрожує небезпека від облесників та від його власних пристрастей. Треба стримувати свою вдачу, утримувати лице у спокої, завжди мати погідний погляд. Коли він мудрий – одружується вчасно, добре поводиться з жінкою, доглядає її і одягає. Хото шукає жінок у чужих домівках, той пропадає. Освідчений письменник повинен бути приязним до всіх, бо від кожного можна чогось навчитися. Треба мовчки прислуховуватися, як говорять люди, що добули мудрість. Не треба впадати у гнів, навіть коли хто має за собою правду. Залежні люди повинні бути покірливими і слухняними: панові подобається покора і глибокий уклін слуги. Хто слухатиме таких вказівок, той зайде високо й сам стане паном. Люди говоритимуть про нього: “Яким добрим є те, що виходить із його вуст!”

Письменник Енеї у своїх повчаннях говорить багато про жінок. Він наказує мати найглибшу пошану до матері й вірність для дружини. Мудрий чоловік старається утримати жінку в доброму гуморі, не докучає їй непотрібними наказами, завжди є лагідним, не починає сварки. Але від чужих жінок треба триматися здалека:

“Бережися перед жінкою, яку не знають у місті. Не дивися на неї, як вона проходить, не старайся познайомитись з нею. Вона є потік глибокої води: його вирів ніхто не знає!”

Найглибщі за змістом є повчання фараона Аменемхета І, які він залишив своєму синові. це вже не практичні вказівки щодо життя, а поважний погляд на світ і його вартість. Заповіт фараона сумний: він зневірений у людях – всі вони зрадливі й невірні, важко знайти між ними добро і чесноту...

Наши рекомендации