Детермінанти виникнення, існування та розвитку людини

Історія розвитку людини свідчить про неоднозначість відповідей у підході до питання походження людини. Такими є міфологічна гіпотеза, релігійна, космічна та еволюційна гіпотези. Як представик виду вискорозвинених істот людина є біологічною істотою, з притаманними їй фізіологічними ознаками і спаковістю, що впливають на процес її становлення. Але за своєю сутністю людина є суто суспільною істотою. Антропосоціогенез - - це процес становлення і розвитку людини, як біологічної та соціальної істоти, суб'єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появи виду Homo sapiens, один з аспектів взаємодії суспільства і природи. Людина формується під впливом: природи (теорія преформізму — наявність у статевих клітинах організму цілком сформованих мініатюрних зародків); соціуму (теорія епігенез - вчення про зародковий розвиток організму; спадковості (носії спадковості- гени);середовища(мегасередовище, макросередовище, мікросередовище). Праця: задоволення особистих потреб людей; створення суспільного багатства; набуття вмінь і навичок,

розкриття здібностей, поповнення і збагачення знань самовираження і самовдосконалення людини

ФЕНОМЕН «МОЗАЇЧНОЇ КУЛЬТУРИ»

Мозаїчність культури - це випадкове, хаотичне сприйняття різнопланової інформації, що не організується свідомістю в ієрархічні структури, а складається з розрізнених обривків. Концепція «мозаїчної культури» була сформульована французьким соціопсихологом Абраамом Молем. Виникнення «мозаїчної культури» тісно пов”язано з роботою ЗМІ,розрахованою на низький інтелектуальний рівень адресата

МЕТОДИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

На кожному з рівнів наукового пізнання застосовуються свої методи. Так, на емпіричному рівні використаються такі основні методи, як спостереження, експеримент, опис, вимірювання, моделювання. На теоретичному рівні – аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, ідеалізація, історичний та логічний методи тощо.

Саме слово метод– це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність (послідовність) прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Найбільш відомими методами філософського пізнання є метафізика, діалектика, історицизм, герменевтика, феноменологія та інші. Одними з перших загально філософських методів, які були започатковані ще в античності, були діалектика та метафізика. Як філософський метод діалектика вивчає Всесвіт та різні його сфери, враховуючи розвиток, шлях якісних змін, боротьбу про-тилежностей, на основі універсального зв’язку всіх явищ, об’єктів, процесів. Метафізика – це метод протилежний діалектиці, тобто при розгляді та вивченні світу не враховуються розвиток, взаємозв’язки і таке інше. Ще один метод – метод філософського структуралізму – орієнтує на виявлення структур та їх елементів у різних сферах культури: історії, мові, соціальних установах та ідеях, уявленнях тощо. Цей метод широкого розповсюдження набув у філософській школі французького філософського структуралізму.

Абстрагування (від лат. — відвернення) — логічна операція уявного виділення деяких властивостей і відношень об'єкта, що вивчається, і відкидання усіх інших. Результатом абстрагування є поняття, що висловлює суттєві сторони цього об'єкта.

Аналіз — операція розчленування речі, явища, властивості або відношення між предметами на складові елементи, що виконується в процесі пізнання і практичної діяльності. Нерозривно пов'язаний із синтезом — сполученням елементів, виділених шляхом аналізу.

Синтез не є простим копіюванням дійсності, а включає в себе ідеалізацію, підрахунок реальних можливостей, урахування тенденцій розвитку. Це чітко виявляється при побудові наукових гіпотез, утворенні нових понять.

ОСНОВНІ МЕТОДИ ФІЛОСОФІЇ

діалектика - Діалектика є методом філософського дослідження, при якому явища, а також речі розглядаються критично, гнучко, дуже послідовно. Тобто при такому дослідженні увага звертається на всі зміни, що відбуваються. У розрахунок беруться ті події, які стали причиною змін, що відбулися.

метафізика - Метафізика — це недіалектичний, а точніше, за Гегелем, не філософський спосіб мислення. В цьому розмежуванні суто філософського методу в філософії і методу, який не піднявся до філософського рівня, і полягає суть протиставлення діалектики і метафізики у Гегеля. При ньому об’єкти розглядаються:

статично — тобто зміни, а також розвиток не грають ніякої ролі під час проведення дослідження; відособлено, незалежно від інших речей і явищ однозначно — тобто при пошуку абсолютної істини увагу суперечностям не приділяється.

догматизм; - суть його зводиться до сприйняття навколишнього світу через призму своєрідних догм. Ці догми є прийнятими переконаннями, відступати від яких не можна ні на крок. Носять вони абсолютний характер.

еклектика;- заснована на довільному поєднанні різних, розрізнених, зовсім не мають загальних засад фактів, концепцій, понять, в результаті якого можна прийти до поверхневих, але щодо правдоподібним, удаваним достовірними висновків.

герменевтика - Даний метод заснований на правильному прочитанні, а також тлумаченні змісту текстів. Герменевтика є наукою про розуміння.

софістика - Метод, який заснований на виведенні неправдивих, поданих під виглядом справжніх, нових посилок, які за логікою будуть істинними, але зі спотвореним змістом. Думки, відображені в них, не відповідають реальності, але вигідні особам, які користуються даним методом.

Наши рекомендации