Філософські категорії: їх об’єм, зміст та функції
Без порозуміння поняття „філософська категорія” не можливо серйозно розмірковувати про філософське знання.
Знання фіксуються особистими знаками ( слово , поняття, категорія, крапка, знаки, які висловлюють психологічний стан людини до промови ) Отже, кожен знак має своє призначення в реченому.
Філософські категорії це дуже „широкі” поняття, зміст яких торкається природи, суспільства, пізнання в їх гранично широких межах. Це вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі. Наприклад, матерія, буття, причина, слідство, сутність та інші.
Філософські категорії, як і інші поняття мають зміст і об’єм. Зміст категорій − це зміст відображеного в понятті в її історичному порозумінні. А об’єм − це кількість речей або класу речей, які належать до тої чи іншої групи предметів. Саме тому, що філософські категорії відокремлюють загальні явища якостей, зв’язки і співвідношення матеріального світу вони мають методологічну цінність в пізнанні. Категорії як методологічні принципи, пронизують собою все наукове пізнання. Більш детальніше вивчати категорії можна звертаючись до монографії В.Н.Сагатовського „ Проблеми систематизації філософських категорій”, окремі статті у „філософських енциклопедіях”
Перші філософські школи і течії античної філософії. Коло їх теоретичних зацікавлень.
Антична філософія − це філософія стародавніх греків з 7 ст. до н.е. по 4 ст. н.е. Це період охоплює понад 1300 років. Етапи розвитку можна поділити таким чином:
1. Період ранньої класики ( натурфілософські школи );
2. Середня класика;
3. Висока класика;
4. Пізня класика, або завершальний цикл античної філософії. До якого входять період елліністичної філософії ( 4 − 1 ст. до Р.х ), Олександрійська філософія ( 1ст. до р. Х.), римська філософія ( 1− 4 ст. )
На першому етапі античної філософії природа постала, як її об’єкт, а першою проблемою цієї філософії була проблема пошуку вихідного початку буття. Так звана мілетська школа, Геракліт ( 544 − 483 до р. Х.), використовував ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської системи. Його головна теза „ Усе тече, усе змінюється”. У течії у ставленні перебувають 4 стихії: вогонь повітря, вода і земля.
Вирази Геракліта: весь цей космос .... є нічим іншим, як вогнем, що мірами спалахує, що мірами згасає. Геракліт − засновник діалектичного мислення, яке намагається різноманітну сутність миру звести до єдиної основи − вогню.
Платон ( 427 − 347 до н. Х. ) − представник послідовного об’єктивного ідеалізму, який поклав головні риси для розвитку раціональної філософії інших поколінь філософів. Ідеї Платона постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.
Чим є ідеї Платона? Вони відображають сутність речей і існують, на погляд Платона, об’єктивно у формі ідеального.
Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у наших сприйняттях.
Аристотель ( 384 − 322 ) до р. Х., провів в Академії Платона понад 20 років. Мав славу одного з найкращих учнів. Він не прийняв теорію Платона, критикував його теорію ідей. Проголосив, що ідея і річ − це одне і те ж. Написав багато філософських творів, присвячених логіки та проблемам пізнання світу. По філософському напряму він належить к представникам так званої дуалістичної філософії. Аристотель визнавав об’єктивність буття матерії, але її розвиток виводив із ідеальної формою. По стилю мислення Платон розробив екзістенціально-містичний тип мислення, а Аристотель − раціонально-логічний. Завершальним циклом розвитку античної філософії є школи: епікуреїзму, скептицизму, стоїцизму та неоплатонізму. Ці школи за ви мисленням винахідників є школами спадку древньогрецької філософії. Взагалі школи спрямували свої інтереси к соціально-етичним вимірам філософії.
Білет № 4.