Які особливості абстрактного розмірковування виділяє автор у даному уривку? Який висновок щодо ролі загальних термінів (знаків) можна зробити на підставі наведеного тексту?
"Ми можемо порівнювати два предмети, якщо помітимо що вони схожі або відмінні. Адже помічати схожість та відмінність − значить судити".
(Е.Б. де Кондільяк)
Чи згідні ви із тим, що судити − це порівнювати, виділяти схоже та відмінне у сприйнятому? З огляду на наведені вище фрагменти, поясніть, на що, перш за все, спрямовані пізнавальні зусилля раціонального пізнання?
Перечитайте уважно нижченаведений фрагмент Г.Гегеля і з'ясуйте, в чому полягають особливості синтетичного пізнання.
"Синтетичне пізнання, перш за все, переходить від абстрактної тотожності (сприйняття) до відношення або від буття до рефлексії; реальність, якої набуває поняття − це наступний ступінь (пізнавального сходження)".
(Г.Гегель)
Поясніть, що є реальність, якої набуває поняття? Що, за Г.Гегелем, синтезується у процесі пізнання?
"Поняття та речення отримують сенс або зміст лише завдяки їхнім зв'язкам із відчуттями; зв'язок останніх із першими є суто інтуїтивним, нелогічним за природою...".
(А.Енштейн)
Чи можна із даного міркування вченого зробити висновок про необхідність поєднувати у пізнанні чуттєвий його рівень із раціональним?
"Інтуїція пов'язує логос (мислення) та сенсу є (чуття)... За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять... Логіка говорить нам, що на певному шляху ми, напевне, не зустрінемо перешкод; але вона не каже нам, яким є той шлях, що веде до мети. Для цього треба на відстані бачити мету, а здібність, що вчить нас так бачити, є інтуїція".
(А.Пуанкаре)
Спробуйте окреслити значення інтуїції у процесі формування та синтезування знання. Чи згідні ви із наведеними міркуваннями відомого вченого?
Завдання 4. Проблема істини у пізнанні.
"Істина − це ніщо інше, як узгодженість між розумом, що судить, і тою реальністю, що стверджується в судженні; заблудження − їх незгода".
(Ф.Аквінський)
Наведене розуміння істини є одним із найдавніших. Воно отримало назву "кореспондентської концепції істини" (істина відправляє до речей). Спробуйте оцінити таке розуміння істини, зокрема − прояснити, що таке відповідність уявлень та речей, як її можна встановити? Чи може взагалі бути відповідність між розумовими конструкціями та дійсними речами?
"Істина − це велике слово і ще більш велика справа. Якщо дух та душа людини ще здорові, то у неї при проголошенні даного слова повинні вище здійматися груди... Як правило ми називаємо істиною узгодженість предмета та наших уявлень... У філософському смислі, навпаки, істина у своєму абстрактному виразі взагалі означає узгодження деякого змісту із самим собою".
(Г.Гегель)
Чим ви можете пояснити особливу урочистість звучання слова "істина" у міркуваннях Г.Гегеля? Чи згідні ви в цьому плані із Г.Гегелем? Як ви зрозуміли тезу про те, що філософське значення істини передбачає узгодженість певного змісту із самим собою? Осмислюючи дану проблему, зверніться до міркувань, що її пояснюють:
"...Поняття істини безпосередньо прикладається не до речей, але до знань про предмети, що перебувають в мисленні. Істина та заблудження можливі лише там, де є судження. Тому істина у власному сенсі вміщена саме в мислення. Іншими словами, істинними можуть бути думки, але не речі. Але якщо розглядати відношення мислення до речей з позиції його засад, то доведеться заявити, що істина скоріше вміщена в речі, ніж у мислення. Коли я стверджую, що щось існує, то це буде істинним лише завдяки тому, що це існує в реальності... Онтологічна істина... значить лише те, що суще та істина взаємоперетворювані...".
(Е.Жільсон)
Спробуйте пояснити своїми словами співвідношення логічної та онтологічної істини. Як би ви прокоментували твердження про те, що істина вміщена в речі? Що це значить? З огляду на попередні тексти, поясніть, про яку істину − логічну чи онтологічну − йдеться у вислові Арістотеля:
"...Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, − значить казати хибне; а казати що суще є і не-суще не є, − значить казати істинне".
(Арістотель)