Філософія французького Просвітництва 18 ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію, людину

Знання виходять за рамки університетів. У людства з`являється вперше унікальний шанс поширення знань через книгодрукування. Основні проблеми – людина в цьому світі, сутність вчинку людини і маси людей, можливість свободи та щастя для окремої людини і для людства в цілому, чи зможе освічена людина зробити вибір між вчинком добра і вчинком зла?

Просвітники сприймали світ як велетенську машину, причому як автомат, що самовільно рухається по законам природи. Заодно світ мислиться і як живий механізм, що будовою подібний до тіла людини, яка також розумілася як машина, але як найкраща машина. М'язи людини — це пружини, нерви — зв'язки, коліна — колеса та ін. Образ світу, як машини, вимагав розуміння його природи, тобто самовідтворення і самозародження світу й людини, як у плані антропоцентризму, так і у аспектах фізико-математичного й біологічного розуміння. Природа, ототожнена з речовністю, сприймається як механічний рух, переміщення, змішування. З цього погляду немає різниці між машиною, твариною і людиною. Образ світу у філософії набуває риси жорстко організованого Космосу.Людина цілком підпорядкована його вимогам, а свобода може існувати як вихід або втеча за межі необхідності. Це трапляється закономірно (через неконтрольований природний збіг обставин) або випадково (внаслідок незнання, «випадання» якогось знання про необхідність). Тому в цілому свобода людини заперечується. Людина мислиться рабом природи,а сама природа даючи їй розум і здібності, не допомагає, а заважає людині бути свобідною. Вона змушує її працювати з метою заробітку, тамування голоду і в той же час обмежує природними задатками, не дозволяє зайняти бажане місце у суспільстві. Тому, робить висновок Дідро, людина, яка підстригає кущі, навіть гірша гусениці, що їсть листя на кущах. Підстригши кущі, людина все одно може лишатися голодною, в той час як гусінь і далі буде харчуватися листям. Природно-речовий світ, у філософії мислиться як диктатор по відношенню до людини. Людина в ньому, писав Вольтер, стискується до малесенької цяточки. Замість культу Христа ввели культ Розуму. Просвітники мислять людей перед юридичним законом.

Паскаль: на тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну поро­шину, але, якщо рухатися углиб матерії, лю­дина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами. Людина це «мислячий очерет», але вона перевершує природу тим, що може всю її осмислити й пізнати. Мислити слід гідно: на межі буття і не­буття, т. б. на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна зрозуміти, що єдиною її життєвою опорою може бути лише Бог.

Монтеск'є: у природі й суспіль­стві існує усезагальна закономірність. Виступаючи прибічником теорії «природного права» не поділяв трактувань його як однаково можливого для усіх народів і держав; «універ­сальність» цього права сумнівна тому, що кожен народ має специфічні умови існування і насамперед гео­графічні (клімат, поверхня Землі), а тому кожен окремий народ потребує й особливої форми правління: аристократії, де­мократії, деспотії або монархії. Розроблявпринцип розподілу влади — законодав­чої, виконавчої і судової.

Ж.-Ж.Руссо: природним станом людини були первісні суспільні форми життя, коли на підставі розуму люди об'єднувалися у певні рівноправні спільноти. Теорія “Суспільної угоди”: природним станом людини є об'єднання людей у рівноправні спільноти; рівноправ'я порушила приват­на власність, яка розшарувала суспільство на багатих і бідних; нерівність людей треба усуну­ти розумно: кожна людина повинна володіти рівною част­кою власності.

На захисті приватної власності стоїть Вольтер: не допускав критики приватної влас­ності; на чолі держави пови­нен стояти освічений правитель, який керує у межах конститу­ційної монархії; царство розуму або свободи запанує лише тоді, коли в суспільстві діятимуть "розумні закони", гарантом яких є держава; раціонально побудоване суспільство — це таке, що дає лю­дині свободу слова, передбачає єдність "Я" і суспільного інтересу.

Дідро: надія на «освіченого монарха»; критика деспотичного правління; аргументи за конституцій­ну монархію. Будучи прихильником теорії «суспільної угоди», висловлював також думки про «республіканську форму правління; «заперечував вимоги Церкви щодо керування державою і втручання її у політику; «пропонував ліквідацію станових при­вілеїв. Загальнофілософські погляди грунтуються на вченні про матерію, що складається з неподільних частинок — молекул. Причина руху матерії — у ній самій, причому матерія і рух невіддільні, одна форма переходить в іншу. Свідомість своїм походженням зобов'язана не Богові, а є результатом еволюції людини. Питання теорії пізнання вирішував з позицій сенсуалізму (відчутя).

Гольбах: вірив у здатність людського розуму пізнавати навколишній світ. Віра в людський розум дозволяла віддавати перевагу діяльності видатних осіб у творенні історії. Та ж сама віра в розум допомагає людям позбутися тривог перед неминучою фатальністю, яка діє у світі. Ця фатальність породжує як «великих», так і «маленьких» людей; свобода — ілю­зорна. Незважаючи на це не заперечував активності людей (свобода в межах фатальності) і відводив велику роль етиці у вихованні людей. Природа –сукупність різних рухомих сил матерій. Ідею про те, що рух притаманний матерії. Дотримувався детермінізму: в природі все відбувається згідно загальним законам, яким відчинені будь-які рухи матерії.

Гельвецій: визнає об'єктивне існуваннязовнішнього світу, який є матерією, яка рухається. Простір і час - форми існування матерії. Відносить людини до загальної системи природи, людина невіддільна від природи і підлегла тим же закономірностям, що й інша природа. Суспільство: так як в області природи править усемогутній закон, людська поведінка і діяльність підлеглі «закону інтересів». «Інтерес» з'єднує основні фактори, що обумовлюють людську активність, до яких відносить природні потреби і пристрасті. Серед фізичних потреб на першому місці: голод і фізичний біль. Їх він вважає основною рушійною силою в людині. Значну роль серед пристрастей грає самолюбство.

Головна задача просвітництва-виховання і освіта, залученя до знань всіх людей незалежно від стану і статусу. Людина повинна могти(і мати право) на вільний вибір вчинку, осмислено вибирати між добром і злом.