Філософський (світоглядний) рівень

Методи теорії держави і права

Методологія - складне явище. Вона розуміється, по-перше, як наука про метод, по-друге, як система найбільш загальних принципів, підходів і методів, що складають основу для даної науки; по-третє, як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в даній науці.

З точки зору філософії, методологія являє собою систему принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.

Довгий час єдиним визнаним методом був метод матеріалістичної діалектики.

Вимоги цього методу полягають у наступному:

1) держава і право вивчаються в розвитку конкретно-історично;

2) держава і право вивчаються в нерозривному зв'язку з факторами, які їх обумовлюють;

3) держава і право вивчаються у зв'язку із суспільною практикою;

4) держава і право визначаються економічними умовами життя суспільства.

Незважаючи на прийняту зараз повальну критику всіх положень колишньої радянської науки, не можна не визнати, що цей метод має і позитивні, і негативні моменти. Цей метод залишається в силі і зараз, він є філософською основою наукових досліджень.

Головний же мінус цього методу полягає в його догматизмі, тобто в тому, що він вважався єдиним і не допускає критики. При використанні методу головний акцент робився на класову природу держави і права.

Методологія загальної теорії держави і права - це сукупність теоретичних принципів, логічних прийомів і способів та спеціальних методів пізнання правових явищ.

Під методом теорії держави і права розуміється сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється пізнання правових явищ.

У рамках методології виділяють кілька рівнів:

філософський (світоглядний) рівень

Визначає загальні гносеологічні принципи філософської доктрини. Це вихідні позиції для аналізу правових явищ. Загальні філософські принципи пізнання створюють спільність теоретичної бази наукових досліджень. Ця спільність теоретичної бази, у свою чергу, дає можливість зіставити результати досліджень. На філософському рівні можна виділити наступні принципи:

- принцип історизму (всі явища повинні вивчатися з урахуванням їх історичного розвитку; наприклад, зрозуміти сутність і специфіку держави можна, тільки простеживши різні історичні типи держави, таким чином виявляться її незмінні сутнісні характеристики і відпадуть минущі фактори);

- принцип системності досліджень (всі явища взаємопов'язані, тому невірним було б вивчати будь-яке явище у відриві від пов'язаних з ними факторів; наприклад, право вивчається у взаємозв'язку з державою; це і означає, що всі явища вивчаються в системі, в комплексі);

- принцип методологічного плюралізму (застосування множинності методів при вивчення кожного окремого явища);

- принцип об'єктивності та конкретності (це два принципи пізнання, але вони тісно пов'язані, тому розглядаються вони разом. Щоб забезпечити втілення в життя принципу об'єктивності пізнання, ми повинні позбутися від суб'єктивних чинників, якими є, наприклад власні пристрасті дослідника, догматизм, ідеологізація науки. Конкретність означає, що всі дослідження повинні спиратися на факти реальної дійсності, по можливості підтверджуватися практикою. Якщо яка-небудь теорія суперечить об'єктивним фактам, не може охопити або пояснити їх, необхідно відкинути цю теорію, а не займатися підгонкою фактів під неї. Саме конкретність дослідження дозволить забезпечити його об'єктивність.);

- принцип єдності предмета і методу вивчення (кожне явище, кожний предмет вивчення вимагає власних методів, прийнятних для нього. Наприклад, методи, застосовувані в природничих і технічних науках, часто неприйнятні для наук гуманітарних, і навпаки.);

- принцип наукової коректності - можна розглянути в якості додаткового (методи, які ми обираємо для вивчення того чи іншого явища, повинні не тільки приводити до конкретних результатів, але й не завдавати шкоди суспільству, відповідати ідеї гуманізму, не входити в суперечність із загальнолюдськими цінностями. Це той випадок, коли мета не виправдовує засоби.).

2) загальнонаукові методи пізнання складають другий рівень методології. Це логічні прийоми обробки інформації, за їх допомогою можна робити висновки з накопичених іншими методами знань. Сюди відносяться такі методи як індукція, дедукція, синтез, аналіз, умовивід, судження та ін.

Серед загальних методів вивчення теорії держави і права істотне місце займають узяті в єдності історичний і логічний методи. В радянській юридичній науці ці методи необгрунтовано розглядалися не інакше як в якості складових частин історичного матеріалізму. Однак історичний і логічний методи мають і самостійне значення. Вони нерідко застосовувалися представниками та інших філософських напрямів, зокрема Гегелем, який часто брав історію як вона є.

Для пізнання і пояснення основних закономірностей державно-правових явищ теорія широко використовує логічні прийоми, за допомогою яких теоретичні принципи дослідження переводяться у площину реальності, стають працюючою теорією. При виробленні наукових понять про державу і право застосовуються різноманітні логічні прийоми: аналіз і синтез, індукція і дедукція, метод аналогії, гіпотези та інші. Це ті робочі механізми, які доводять і перевіряють істинність та об'єктивність теорії.

Аналіз. Як прийом наукового мислення виявляє структуру держави і права, фіксує їх складові елементи, встановлює характер взаємозв'язку між ними. Важливим засобом логічного аналізу державно-правової надбудови є метод формалізації. Він дає можливість встановити логічні зв'язки і відносини між вихідними, визначальними її елементами, відволікаючись від другорядних властивостей і ознак держави і права. Формалізація дозволяє систематизувати, уточнити та методологічно обгрунтувати зміст теорії держави і права, з'ясувати характер взаємозв'язку її різних положень, виявити і сформулювати ще не розв'язані проблеми.

Синтез. Як прийом наукового пізнання використовується теорією держави і права для узагальнення тих даних, які отримані в результаті аналізу різних властивостей та ознак досліджуваних явищ. Синтезуючи аналітичні знання окремих елементів держави і права, ми отримуємо уявлення про державу і право в цілому.

Індукція. Такий логічний прийом полягає в пізнанні окремих (або первинних) сторін або властивостей держави і права, на основі якого потім даються узагальнення різного рівня. Наприклад, виявивши ознаки державного органу, дослідник може зробити об'єктивний висновок про те, що таке орган держави.

Дедукція. Шляхом логічних умовиводів від загального до конкретного, від загальних суджень до конкретних чи інших загальним висновків пізнаються загальні закономірності і властивості держави і права. Потім, поступово розчленовуючи їх на певні групи, одиничні утворення, їм дається наукова оцінка (визначення). Процес дослідження проходить тут у зворотному порядку, характерному для індуктивного методу. Так, пізнання права можна починати з вивчення його загальних ознак і загальносистемної будови, потім звернутися до аналізу конкретних його сторін та форм буття.

Гіпотеза - це наукове припущення, висунуте для пояснення якогось явища, вимагає перевірки на досвіді та теоретичного обгрунтування для того, щоб стати науковою теорією. За висловом Канта, гіпотеза - це не мрія, а думка про дійсний стан речей, вироблене під строгим наглядом розуму. Теорія держави і права не лише констатує досягнуте, пізнане наукою. Її завдання полягає в тому, щоб перейти на основі наявних фактів від незнання до знання, виявити більш глибинні закономірності держави і права, їх певні сторони і тенденції розвитку.

Системно-структурний (або, як його ще називають, системний) метод (підхід) в теорії держави і права - це сукупність методологічних підходів, прийомів і принципів вивчення і конструювання держави і права, багатьох державно-правових явищ як систем. Даний метод виходить з того, що: 1) система являє собою цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів; 2) вона утворює єдність із середовищем; 3) як правило, будь-яка досліджувана система являє собою елемент системи більш високого порядку; 4) елементи будь-якої досліджуваної системи, в свою чергу, звичайно виступають як системи більш низького порядку. Аналогічну картину будови взаємних відносин і різнобічних зв'язків складових частин (елементів) будь-якого державно-правового явища як цілісної системи дає структура, наприклад, державного апарату, правової системи, норми права, правовідносини; юридичний склад правопорушення.

З системно-структурним підходом тісно пов'язаний функціональний метод, який використовується для виділення в державно-правових системах складових структурних частин з точки зору їх соціального призначення, ролі, функцій, зв'язків між ними. Даний спосіб застосовується в теорії держави і права при вивченні функцій держави, державних органів, права, правосвідомості, юридичної відповідальності та інших державно-правових явищ.

Одним з ефективних інструментів вивчення держави і права служить статистичний метод, що грунтується на кількісних способах отримання даних, які об'єктивно відображають стан, динаміку та тенденції розвитку державно-правових явищ. Статистичні дослідження, що оперують цифрами, які нерідко виявляються більш доказовими від будь-яких слів, включають в себе декілька стадій: статистичне спостереження, зведену обробку статистичних даних та їх аналіз. Статистичний метод особливо поширений при вивченні державно-правових явищ, що відрізняються масовістю і повторюваністю, зокрема, таких, як форми представницької і безпосередньої демократії, правотворчий і правозастосовний процеси, боротьба із злочинністю та іншими правопорушеннями.

Крім того, до загальних належать наступні методи: математичний, соціологічний, кібернетичний, порівняльний тощо.

3) спеціальні методи правового дослідження. Ці методи відображають специфіку правової науки. Вони різні для різних галузей знань, для різних наук.

Спеціальні методи юридичної науки можна розділити на кілька груп: