Відмінні риси морально-релігійної філософії О. С. Хомякова
А. С. Хомяков не залишив великих філософських трактатів та не є автором якоїсь окремої філософської системи. Його філософія залишилася уривчастою. Вона передалася нам у низці творів, сповнених глибоким інтуїтивним осмисленням різноманітних понять. Слід зазначити, що слов’янофільська філософія – завершення абстрактної філософії, і тому вона не може бути системою, подібною до інших систем абстрактної філософії.
Аналізуючи твори О. С. Хомякова, можна припустити, що він ставив метою створити та ствердити органічно цілісну релігійну філософію, спрямовану супроти всякої раціоналістичної подвійності.
Відмінною рисою творчості мислителя є те, що він виходив з православної свідомості при побудові своєї філософської думки, в якій, спираючись на свій світогляд, і розглядав норми моралі – ті, що відповідають православ’ю. Саме у православ’ї він вбачав повноту істини. На думку В. В. Зеньковського, «Хомяков, наприклад, завжди говорив про ідеальне православ’я і протиставляв його реальному католицтву. Він також завжди говорив про ідеальну Росію, про Росію свого ідеалу і тому невірно розумів дійсну історію»[122]. О. С. Хомяков в основу побудови своєї філософської думки поклав не філософські досягнення в тлумаченні картини світу, а навпаки, йшов від Церковного трактування творінь Бога. У внутрішньому світі О. С. Хомякова пріоритет належав православній вірі, яка була для нього першою реальністю, а не предметом обговорення. Але саме навколо понять православ’я, Церква, соборність, моральність розвивалися філософські побудови О. С. Хомякова.
Висловлюючи думки про виховання – залучення людини до вже виробленої в російському православ’ї системи духовних цінностей, О. С. Хомяков писав: «…земля Російська визнає в собі внутрішнє завдання прояву людського суспільства, ґрунтованого на законах вищої моральності і Християнської правди. Така держава зобов’язана усувати від виховання все, що супротивне основам православ’я. Внутрішнє завдання Російської землі є прояв суспільства Християнського, православного, скріпленого у своїй вершині законами живої єдності, що ґрунтують тверді основи общини і сім’ї. Цим визначається і власне характер виховання; бо виховання – це те, що природно дається від покоління попереднього поколінню подальшому, містить і повинно містити в собі ті начала, якими живе і завдяки яким розвивається історичне суспільство. Виховання повинно мати в основі не просто богобоязливість і Християнство взагалі, а православ’я, яке є єдино істинним разом із основами сімейного життя та вимогами сільської громади, що суттєво впливає на Російські села»[123]. Осмислюючи шляхи залучення нового покоління до сформованих у православній культурі духовних цінностей, до яких відносяться і основи моралі, О. С. Хомяков доводив, що історичне життя народів визначене, головним чином, формами релігії. У зв’язку з цим мислитель досліджував ідеї раціоналізму в працях класиків німецького ідеалізму І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, як основи не лише західноєвропейського мислення, але і можливі основи «повноти» мислення православно-слов’янських народів. Він замислювався: чи можливе зведення ідей раціоналізму до загальних підстав «повноти» мислення. Саме на основі дослідження ідей раціоналізму і їх відкиданні, як ідей розсудливо-логічного мислення, вершину якого він вбачав у працях Г. В. Ф. Гегеля, О. С. Хомяков і побудував свою онтологічну концепцію.