Проблеми і специфіка філософії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ХОЛОДУ

О. В. Пурцхванідзе, І. С. Лар’яновський

ФІЛОСОФІЯ

Посібник для іноземних студентів

Одеса - 2011

О. В. Пурцхванідзе, І. С. Лар’яновський. Філософія. Посібник для іноземних студентів. Одеська державна академія холоду, 2011. – 37 с.

У посібнику розглядаються історичні етапи розвитку світової філософської думки. Дається визначення філософії, її предмету, функцій та основних проблем. Роз’яснюється роль філософії у формуванні духовної культури людства. Вивчаються основоположні категорії філософії – буття, матерія, свідомість, розвиток, пізнання, істина, культура. Окреслюються провідні підходи щодо розв’язання проблем буття, пізнання, істини, суспільного розвитку, сенсу життя та глобальних проблем сучасної цивілізації.

Затверджено на засіданні кафедри соціальних наук,

Протокол № ____ від ____ листопада 2011 року

Завідувач кафедри соціальних наук,

кандидат історичних наук, доцент І. С. Дружкова

ЗМІСТ

Тема 1. Філософія, її предмет та роль у суспільстві..............................................4

Тема 2. Філософія Стародавнього світу та Середніх віків...................................6

Тема 3. Філософія епохи Відродження та Нових часів........................................12

Тема 4. Сучасна філософія........................................................................................16

Тема 5. Вчення про буття та матерію......................................................................18

Тема 6. Вчення про людину та сенс її існування...................................................22

Тема 7. Філософське розуміння свідомості та пізнання......................................24

Тема 8. Суспільство, культура і цивілізація..........................................................26

Тема 9. Розвиток філософської думки в Україні...................................................32

Тема 1. Філософія, її предмет та роль у суспільстві.

Що то є філософія.

Термін„філософія” утворено від двох давньогрецьких слів „phileo” – „люблю” і „sophia” - „мудрість”. Отже цей термін у перекладі українською мовою означає - „любов до мудрості”. Як самостійна галузь духовної культури філософія постає у 7-6 ст. до н. е.

Давньогрецький мудрецьПіфагор вважав, що сутністю філософії є пошук істини.

Згідно із софістами –давньогрецькими вчителями мудрості і красномовства, головне завдання філософії – вчити людей мудрості, щоб вони в змозі були б перемагати у дискусіях і доводити свою правоту у суді.

Філософ-ідеаліст Платон(засновник Афінської Академії) вважав, що головне призначення філософії – пізнання вічних і досконалих ідей-істин.

Філософ-матеріаліст Епікур убачав мету філософії у звільненні людини від страху перед майбутнім, перш за все, - перед смертю.

Джерелами стародавньої філософії є міфологія і релігія.

Міфологія (у перекладі з грецької мови – сказання про світ, оповідання) – спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій розвитку людського суспільства. Всі стародавні міфи по змісту можна розділити на три групи:

- космологічні, у яких людина намагалася знайти відповіді на запитання про походження і побудову світу, про сутність природних явищ;

- антропологічні, у яких розповідалося про походження людей, стадії їхнього життя, про сутність смерті та потойбічний світ;

- есхатологічні, в яких містилися картини прийдешньої загибелі світу (апокаліпсис), притім, у деяких варіантах міфічних оповідань після загибелі світу мало настати його відродження й оновлення.

Крім того, стародавній міф характерний тим, що поєднував у собі зачатки знань, релігійних вірувань, політичних поглядів, різних видів мистецтва, філософських ідей. Міф виступав як єдина нерозчленована, універсальна форма свідомості. Він виражав світовідчування, світосприймання, світорозуміння тої епохи, у яку його було створено.

З розвитком суспільства і цивілізації міф поступово зжив себе, втратив своє значення. Але не припинився пошук відповідей на основні, граничні за своєю глибиною питання: про походження світу й людини, про народження й смерть, про сенс життя. Ці складні питання успадкували від міфології дві найвпливовіші форми світогляду, що тисячоліттями існують паралельно у духовній культурі людства, – релігія і філософія.

Релігія у перекладі з латинської мови означає - відновлення або відтворення зв'язку. Йдеться про прагнення і духовне зусилля людини по відновленню безпосереднього зв'язку з Абсолютом, з надприродним першоджерелом всього сутнього (Богом, богами, головною святинею). Отже релігія – то є така форма світогляду, у якій духовне освоєння і розуміння світу здійснюється через його подвоєння. Світ поділяється на:

- поцейбічний – «земний», природний, що його ми сприймаємо органами відчуттів;

- потойбічний – «небесний», надприродний, надчуттєвий, божественний.

Основу релігійної свідомості становить віра в існування надприродних сил й їх чільної ролі у світобудові й житті людини. Релігія не є філософією, оскільки основує себе на вірі. Людському розумові релігія, на відміну від філософії, не довіряє і намагається підкорити його вірі. Але, у свій історичний час, релігія мала великий вплив на філософію.

Формування і розвиток стародавньої філософії значною мірою відбувався під впливом релігії. Античні філософи в більшості випадків будували релігійно-філософські системи. Це були переважно раціональні світоглядні системи, що прагнуть бути вільними від віри й обґрунтовувати поняття про Бога, спираючись на розум і логіку. Бог філософів – то є абстрактне поняття, фундаментальний принцип світобудови. Він суттєво відрізняється від людиноподібних богів давньогрецької релігії: Зевса, Аполлона, Афродіти і т. п.

Але спорідненість, близькість між філософією і релігією значна і полягає в тому, що вони обидві шукають відповіді на питання світоглядного характеру. Однак для філософської думки характерним є вільнодумство, що формувалося в протистоянні релігійному світоглядові з його переважним наголосом на людських тривогах, надіях, на пошуках міцної віри.

Філософія, на відміну від релігії, висунула на перший план інтелектуальні аспекти світогляду, відбивши наростаючу у стародавньому суспільстві потребу в розумінні світу й людини з позиції знання, розуму і логіки.

Філософія становить теоретичне ядро світогляду.

Світогляд – це узагальнена система поглядів людини на світ у цілому, на своє місце у світі.

Формами світогляду є світовідчування, світосприймання й світобачення, а також світорозуміння. У процесі світосприймання і світобачення створюється цілісна картина світу. Однак на цьому початковому рівні світогляд є ще достатньо поверховим, бо обмежений відчуттями. І тільки тоді, коли світ відбивається у людському мисленні за допомогою понять і логічно чітких суджень, формується світогляд більш високого рівня, що здатний осягати сутність світу у його глибинних вимірах. Тут світогляд здобуває характер логіко-раціонального, теоретичного світорозуміння. Саме таке світорозуміння і представляє філософія.

Таким чином, філософія – це вищий рівень світогляду, тобто такий його рівень, що являє себе у формі абстрактно-теоретичного, логічно обґрунтованого, системно-раціонального знання.

В історичному плані філософія – це самий пізній різновид світогляду, який виник після міфу й релігії. Суспільство обходилося без заснованої на розумі й мисленні філософії достатньо довго, але з виникненням філософії як теоретичного світогляду в умовах, коли все більшу і більшу значимість почали здобувати наука і технологія, суспільство вже не зможе далі обходитися без саме філософського світогляду.

Залежно від того, як вирішується питання про співвідношення духу й природи, свідомості і матерії, світогляд може бути ідеалістичним і матеріалістичним, релігійним й атеїстичним.

Матеріалізм то є філософський світогляд, що визнає основою світу матерію, природу. Духовну ж реальність, свідомість (душу) матеріалізм тлумачить як властивість високоорганізованої матерії людського мозку.

Ідеалізм то є філософський світогляд, згідно з яким основою світу є реальність духовна – Бог, абсолют, світовий розум, надприродна воля.

Для філософії, як для світоглядного, теоретично-узагальненого знання, є властивим:

1. Дослідження найбільш загальних проблем буття і розвитку природи, суспільства й людини. Філософська теорія буття одержала назву онтології (у перекладі з грецької мови – вчення про буття).

2. Аналіз найбільш загальних питань пізнання: пізнаваний або непізнаваний світ, якими є можливості, шляхи, обмеження, методи й мета пізнання. Філософське вчення про пізнання одержало назву гносеології (у перекладі з грецької – вчення про знання, пізнання).

3. Вивчення найбільш загальних питань розвитку суспільства. То є розділ філософії, який вивчає суспільне життя у його найбільш масштабних і суттєвих проявах. Цей розділ називається соціальною філософією.

4. Дослідження найбільш істотних питань життя людини. Ця філософська дисципліна одержала назву філософської антропології. (У перекладі з грецької – вчення про людину).

5. Філософія містить у собі також логіку (теорію мислення), етику (теорію добра), естетику (теорію краси). Крім того, невід’ємною частиною філософії є, так звана, „мета-філософія” – теорія та історія власного розвитку філософії.

Філософія утворює цілісну систему теоретичних знань, в якій усі елементи тісно переплітаються один з одним. Філософія досліджує основоположні принципи буття людини та світу, притім намагається робити це багатогранно, об’ємно, з урахуванням різноманітних аспектів взаємовідношення „людина – світ”. Отже, предмет філософії – не одна яка-небудь сторона сущого (буття, реальності, всесвіту), а усе суще в повноті його глибинногозмісту.

Проблеми і специфіка філософії.

Прагнучи охопити світ у його єдності, філософія ставить питання граничного характеру, такі, як:

- якою є сутність світу;

- що є його першоджерелом;

- чому існує людство і цивілізація;

- що є змістом і метою історичного процесу;

- що то є істина та ін.

Відповідаючи на ці й інші фундаментальні питання, філософія виробляє власний раціональний метод осягнення дійсності. У своїй діяльності вона прагне до логічної аргументованості й обґрунтованості. У цьому полягає відмінність філософії від релігії, мистецтва, міфології, які також намагаються осягнути світ у цілісності й різноманітності, але не ставлять завдання його раціонального пояснення.

Крім того, справжні філософські проблеми є „вічними”. Їхня вічність (тобто постійна актуальність) полягає в тому, що кожна людина, кожне нове покоління знов і знов ставлять їх перед собою й вирішують для себе.

По своїй сутності філософія є знання, вільне від буденних практичних інтересів. Цим вона відрізняється від більшої частини знань, насамперед наукових і технічних, які покликані обслуговувати переважно практичні потреби нашого життя.