Списки «книг буття українського народу», вилучені зі справ кирило-мефодіївського товариства

1845 р. кінець — 1846 р. — СПИСОК «КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» М. I. КОСТОМАРОВА, ЩО БУВ ВИЛУЧЕНИЙ У М. I. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ В ОЛЕКСІЇВСЬКОМУ РАВЕЛІНІ 2 КВІТНЯ 1847 р.

ЗАКОН БОЖИЙ

1. Бог создав світ: небо і землю і населив усякими тварями і поставив над усею тварью 455 чоловіка і казав йому плодитися і множитися і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, і кожному колінові і племені даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди і віровали в його, і любили його, і були б усі счастливі.
2. Але род чоловічий забув бога і отдався діаволу, і кожне племено вимислило собі богів, і в кожному племені народи повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кров’ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода.
3. І так покарав людей справедливий господь потопом, войнами, а найгірше — неволею.
4. Бо един єсть бог істинний, і един він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і х[в]ороба, і несчастя, і незгода.
5. Нема другого бога, тільки один бог, що живе високо на небі іже вєздес[ущ]ий духом святим своїм, і хоч люде поробили богів в постаті звіриної і чоловічої со страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.
6. Немає другого царя, тільки один цар небесний утішитель, хочь люде і поробили собі царів в постаті своїх братів-людей со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і найсправедливіший над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть бог, а ті царі со страстями і похотями і правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.
7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші або їм нужніші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода.
8. Два народи на світі були дотепніші: євреї і греки.
9. Євреїв сам господь вибрав і послав до їх Моїсея і постановив їм Моїсей закон, що прийняв од бога на горі Синайській, і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а знали б одного царя — бога небесного, а порядок давали б судді, котрих народ вибирав голосами.
10. Але євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і бог тоді ж показав їм, що вони негаразд зробили, бо хоч Давид був лучший з усіх царей на світі, однак його бог попустив у гріх: він одняв у сосіда жінку; се ж так було, аби люди зрозуміли, що хоч-який добрий чоловік буде, а як стане самодержавно панувати, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, бог попустив у саме велике кепсьтво — ідолопоклонсьтво, аби люди зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавно панувати, то одуріє.
11. Бо хто каже сам на себе: «Я лучший оду всіх і розумніший над всіх, усі мусять мені коритися і за пана мене уважати і робить те, що я здумаю», той зогрішає первородним гріхом, котрий погубив Адама, коли він, слухаючи диавола, захотів порівнятися с богом, здурів, той, навіть, подобиться самому диаволу, котрий хотів стать вровню з богом і упав у пекло.
12. Єдин бо єсть бог і єдин він цар — господь неба і землі.
13. Тим і євреї, як поробили собі царів і забули єдиного царя небесного, зараз одпали і от істинного бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.
14. І покарав їх господь: пропало і царство їх і всіх забрали у полон халдеї 459.
15. А греки сказали: не хочем царя, хочем бути вільні і рівні.
16. І стали греки просвіщенні над усі народи, і пішли од них науки, і скуства, і умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.
17. Але греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів; і так царей у їх не було, а боги були, тим вони вполовину стали такими, якими були б, коли б у них не було богів і знали б небесного бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками; і так, царів не було, а панство було: а то все рівно, якби у їх було багато царків.
18. І покарав їх господь: бились вони між собою і попали в неволю і спершу під македонян, а вдруге до римлян.
[19] 460 І так покарав господь род чоловічеський, що найбільша часть його, сама просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.
[20] 19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.
[21] 20. Тоді возрадувався диавол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: оттепер уже наше царство; чоловік далеко отступив од бога, коли один нарік себе і царем і богом вкупі.
[22] 21. Але в той час змилувався господь — отець небесний — над родом чоловічим і послав на землю сина свого, щоб показать людям бога, царя і пана.
[23] 22. І прийшов син божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.
[24] 23. І навчав Христос, що всі люде — брати і ближні, всі повинні любить попереду бога, а потім один другого, і тому буде найбільшая шана од бога, хто душу свою положить за други своя. А хто первий між людьм[и] хоче бути, повинен бути всім слугою.
[25] 24. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей, стало буть цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених філософів, а з простих рибалок.
[26] 25. І став народ прозрівать істину, і злякалися філософи і люде імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, і тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.
[27] 26. І засудили на смерть Іісуса Христа — бога, царя і пана — і претерпів Іісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребєніє за свободу рода чоловічого тим, що не хотіли приняти його за царя і пана, бо мали другого царя-кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.
[28] 27. А Христос-цар свою кров пролив з[а] свободу рода чоловічого і оставив на віки кров свою для питанія вірним.
[29] І воскрес Христос в третій день і став царем неба і землі.
[30] 28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлися по світу і проповідували істину і свободу.
[31] 29. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того панами або невольниками, філозофами або не вченим[и]. Усі стали свободними кровію Христовою, котору зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.
[32] 30. І жили християне братством, усе у них було общественне і були у них вибрані старшини і ті старшини були всім слугами, бо господь так сказав: «Хто хоче першим бути, повинен бути всім слугою».
[33] 31. Тоді імператори римські і пани, і чиновні люде, і вся челядь їх, і філозофи піднялись на християнство і хотіли викоренити христову віру і гибли християне; їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і ині тьмочисленні муки їм чинили.
[34] 32. А віра христова не уменьшалась, а чим гірше кесарі і пани лютовали, тим більше було вірующих.
[35] 33. Тоді імператори с панами змовились і казали поміж собою: уже нам не викоренити християнства, піднімемось на хитрощі, приймемо її самі, перевернемо ученіє христово так, щоб нам добре було, та й обдуримо народ.
[36] 34. І почали царі приймати християнство і кажуть: «От бачите: можно бути і християнином і царем вкупі».
[37] 35. І пани приймали християнство і казали: «От бачите: можно бути і християнином і паном вкупі».
[38] 36. А того не уважали, що мало сєго, що тільки назваться. Бо сказано: «Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидєть в царство небесное, но творяй волю отца моего, іже єсть на небесах».
[39] 37. І піддурили архієреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: «Істино так воно єсть, ажеж і Христос сказав: «Воздадіте кесарево кесареві, а боже богові»; і апостол говорить: «Всяка власть од бога». Так уже господь установив, щоб одні були панами і багатими, а другі нищими і невольниками.
[40] 38. А казали вони неправду. Хоч Христос сказав: «воздадіте кесарево кесареві», а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і люб’язно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать не християнському кесареві кесарево — платить податок, сповнять закон, — то кесар, принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою; і тоді б не було кесаря, а був би єдиний цар — господь Іісус Христос.
[41] 39. І хоча апостол сказав: «Всяка власть од бога», а не єсть воно те, щоб кожни[й], що 463 зах[в]ати[ть] власть, був сам од бога. Уряд і порядок і правлєніє повинні бути на землі: так бог постановив, і єсть то власть, і власть та од бога, але урядник і правитель повинні подлегать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває судиться перед сонмищем, і так як урядник і правитель перші, то вони повинні буть слугами, і недостоїть їм робить те, що здумається, а те, що постановлене, і недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од бога, а сами вони грішні люде і самі послідніші, бо усім слуги.
[42] 40. А сьому ще гірша неправда, бутсім установлено од бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире євангеліє; пани повинні свободити своїх невольників і зробитись їм братами, а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; якби була на світі любов християнська в серцях, то так було б, бо хто любить к[о]го, той хоче, щоб тому було также хороше, як і йому.
[43] 41. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують христово слово, ті оддадуть одвіт в день судний. Вони скажуть судді: Господи, не в твоє лі ім’я пророчествовах? А судія скаже їм: Не вєм вас.
[44] 42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.
[45] 43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Сімово через жидів отвернуло Христа.
[46] І перейшла благодать до племен грецького, романського, німецького, слов’янського.
[47] 44. І греки, прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при соб[і] і імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх господь: чахло, чахло грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до турків.
[48] 45. Романське племено — влохи, французи, гішпани — приняло благодать, і стали народи увіходить у силу і у нову жизнь і просвіщенность, і благословив їх господь, бо лучше вони прийняли св[яту] віру, ніж греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей, і панство, і вимислили голову християнства — папу, і той папа видумав, що він має власть над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те буде гарно.
[49] 46. І племено німецьке — народи німецькі — приняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову, і просвіщенность, і благословив його господь, бо вони ще лучче приняли віру, ніж греки і романці, і з’явивсь у них Лютер, которий почав учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і попереверчували ученіє христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови над церквою християнською — папи, єсть бо един глава всім — Христос. Але і німці не зовлеклися ветхого чоловіка, ,бо зоставили у себе і королів і панів, і ще гірше дозволили замість папи і єпіскопов орудувать церквою христовою королям і панам.
[50] 47. I сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але і у других землях взяли верх над всім, і, щоб удержати народ у ярмі, поробили ідолів, отвертали людей од Христа, і казали кланятися ідолам і биться за них.
[51] Бо то все рівно що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе меньше шановали Христа, ніж честь національну, і такого ідола їм зроблено, а англічане кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за 464 вино; і табак, і чай, і вино стали у них богами, бо речено: іде же сокровище ваше, там сердце ваше. Серце християнина с Іісусом Христом, а серце ідолопоклонникове — з своїм ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.
[52] 48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішого над усіх дрібних боженят, а той бог називався по-французські егоїзм або інтерес.
[53] 49. І філософи почали кричати, що то кепство віровати в сина божого, що немає ні пекла, ні раю і щоб усі поклонялись егоїзмові або інтересові.
[54] 50. А до всього до того довели королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства, праведний господь послав 465 свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний; збунтовались французи і сказали: не хочем, щоб були у нас королі та пани, а хочем бути рівні й вільні.
[55] 51. Але тому не можна було статися, бо тільки свобода, где дух Христов, а дух божий уже перед тим вигнали з Францевщини королі та маркізи, та філософи.
[56] 52. І французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почали різатися і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.
[57] 53. Бо на їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без христової віри.
[58] 54. І с той пори племена романське і німецьке турбуються, і королів і панство вернули, і про свободу кричать, і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.
[59] 55. А племено слов’янське то найменьший брат у сім’ї Яфетовій.
[60] 56. Трапляється, що менший брат любить дуже отця, одначе получає долю меншу проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже своє, то і старших виручає.
[61] 57. Племено слов’янське ще до принятія віри не йміло а ні царей, а ні панів, і всі були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слов’яне одному богу — вседержителю, ще його й не знаючи.
[62] 58. Як уже просвітились старші брати греки, романці, німці, тоді господь і до менших братів слов’ян послав двох братів: Константина і Мефодія і духом святим покрив їх господь, і переложили вони на слов’янську мову святее письмо, і отправовать службу божую постановили на тій мові, якою всі говорили посполу, а сього не було ні у романців, ні у німців, бо там по-латинські службу одправовали, так що романці мало, а німці овсі не второпали, що їм читано було.
[63] 59. І скоро слов’яне преймовали віру христову так, як ні один народ не преймовав.
[64] 60. Але було два лиха у слов’ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старіших; чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що у їх своє було лучше, ніж братівське.
[65] 61. І поприймали слов’яне од німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали с самим простим чоловіком за рівню, і самі землю орали, а то вже у їх стала і пиха, і помпа, і гвардія, і двор.
[66] 62. І панів у слов’ян не було, а були старшини; хто старший літами і до того розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх неволники.
[67] 63 468. І покарав господь слов’янське племено гірше, ніж другі племена, бо сам господь сказав: кому дано більше, з того більше і зищеться. І попадали слов’яне в неволю до чужих; чехи і полабці — до німців, серби і болгари — до греков і до турок, москалі — до татар.
[68] І здавалось от загине племено слов’янське, бо ті слов’яне, що жили около Лаби і Помор’я Балтицького, ті пропали, так що і сліду їх не осталось.
[69] Але не до кінця прогнівився господь на племено слов’янське, бо господь постановив так, щоб над сим племеном збулось писаніє: Камень его же не брєгоша зиждущий, той бисть во главу угла.
[70] По многих літах стало в Слав’янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.
[71] Польща була з поляків і кричали поляки: у нас свобода і рівність, але поробили панство і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю саму гіршу, яка де-небудь була на світі, і пани без жодного закону вішали і вбивали своїх невольників.
[72] Московщина була з москалів і була у їх велика Річ Посполита Новгородська, вільна і рівна, хочь не без панства: і пропав Новгород за те, що і там 469 завелось панство, і цар московський взяв верх над усіма москалями, а той цар узяв верх, кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському, бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключимій народ московський, христіянський.
[73] І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя своего нарік богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так що цар Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.
[74] А в Литві були литвяки, та ще до Литви належала Україна.
[75] І поєдналась Україна з Польщею як сестра с сестрою, як єдиний люд слов’янський до другого люду слов’янського нерозділимо і незмісимо, на образ 471 іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські поміж собою.
[76] І не 472 любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном чи невольником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні 473 були слуговати всім по слову христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками.
[77] І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: «татьби же и блуд ніже именуються у них».
[78] І постановило козацтво: віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тим-то гетьман Свирговський 474 ходив обороняти Волощину і не взяли козаки миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за віру, та за ближніх і служили богу, а не ідолу золотому. А 475 Сагайдашний 476 ходив Кафу руйнувати і визволив кільканадцять тисяч невольників з вічної підземної темниці.
[79] І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах міра сього, а записано на небі, бо за їх були перед богом молитви тих, котрих вони визволили з неволі.
[80] І день ото дня росло, умножалося козацтво і незабаром були б на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над [со]бою ні царя, ні пана, опріч бога єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і у других слов’янських краях.
[81] Бо не хотіла Україна ітти услід язиков, а держалась закону божого, і всякий чужестранець, заїхавши в Україну, дивувався, що ні в одній стороні на світі так щиро не молються богу, ніде муж не любив так своей жони, а діти своїх родителей.
[82] А коли папи та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-христианє повірили, бутсім справді усе так і єсть, що папа каже, тоді на Україні з’явились братства, такі, як були у перших християн, і 478 всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люде, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з’явилось.
[83] Але панство побачило, що козацтво росте і всі люде скоро стануть козаками, есть-то вільними 479, наказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки 480 хотіли забить народ простий як скотину, так, щоб йому не було ні чуствія, ні розуму, і почали пани обдирати своїх крепаков, отдали їх жидам на такую муку, що подобную творили тільки над первими хистіянами, драли з їх, з живих, шкури, варили в котлах дітей, давали матерям собак грудями годовати.
[84] І хотіли пани зробить з народа дерево або камінь, і стали їх не пускать навіть в церков, хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а се для того, щоб народ простий утеряв навіть постать чоловічу.
[85] І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське стояло панам на перешкоді.
[86] Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна земля козацька вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго.
[87] І хотіла Україна знову жити з Польщою по-братерськи, нерозділимо і несмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства.
[88] Тоді Україна пристала до Московщини 482 і поєдналась з нею як єдиний люд слов’янський с слов’янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські між собою.
[89] Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своей простоті не пізнала, що там 483 був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель.
[90] І одбилась Україна од Московщини, і не знала, бідна, куди прихилить голову.
[91] Бо вона любила і поляків, і москалів як братів своїх і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись як один народ слов’янський с другим народом слов’янським, а ті два с третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі нерозділимо і несмісимо по образу Тройци божой нероздільной і несмісимой, як колись поєднаються між собою усі народи слов’янські.
[92] Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі. І бачуть ляцькі пани і московський цар 485, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив, лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.
[93] І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в Історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії.
[94] І вибилась з сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запановали пани над бідним остатком вольного народу.
[95] А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній цар московський і первий імператор петербурзький положив сотні тисяч в канавах і на костях збудував собі столицю.
[96] А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панств[ом] і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками.
[97] І пропала Україна. Але так здається.
[98] Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
[99] І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов’янин, а німець 487, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов’янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
[100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла.
[101] Бо голос її, голос, що звал всю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли З мая постановили поляки 488, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того.
[102] І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну.
[103] І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.
[104] Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котра не пам’ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними.
[105] I голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов’ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.
[106] І не допустив до того деспот: одні покончили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові.
[107] І панує деспот кат над трьома народами слов’янськими, править через німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов’янську і нічого не зробить.
[108] Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.
[109] Україна 491 буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу».

Примітки:

454 Див. також док. № 332. В ч. І, арк. 74 — 79 справи є копія III відділення із списку М. І. Гулака з помітками О. Ф. Орлова: «Вот правила, которые они называли «Законом божим», і Л. В. Дубельта: «Его величество изволил читать 29 марта 1847 г. Г[енерал] л[ейтенант] Дубельт. Російський текст звірено з списком М. I. Гулака.

455 Закреслено: «царем»

456 У списку М. I. Гулака: «что всего хуже».

457 У списку М. I. Гулака: «если он».

458 У списку М. I. Гулака: «начинили».

459 Халдеї — семітське плем’я, що поселилось у II тисячолітті до н. е. на березі Перської затоки (нині Ірак). Халдеї двічі підкоряли Вавілонію — у 721 й 626 рр. до н. е. Потім асимілювалися з вавілонянами.

460 Тут і далі у квадратних дужках подається нумерація за списком М. І. Гулака.

461 У списку М. І. Гулака: «стригали».

462 Там же: «не понимали».

463 Закреслено: «має».

464 Закреслено: «перець».

465 Закреслено: «на їх».

466 У списку М. І. Гулака дописано: «а по-немецки — я».

467 У списку М. І. Гулака: «веры христовой».

468 Далі в оригіналі нумерація відсутня.

469 Закреслено: «було».

470 У списку М. І. Гулака: «летописец ... называет».

471 Закреслено: «Троіци».

472 Закреслено: «хоті[ла]».

473 Закреслено: «бути».

474 Свирговський (Сверговський) Іван (р. н. невід. — 1574) — козацький гетьман діяльності якого М. І. Костомаров присвятив працю «Иван Свирговський, український козацький гетьман XVI ст.». (1855).

475 Закреслено: «пан».

476 Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович (р. н. невід. — 1622) — гетьман українського реєстрового козацтва. Під його командуванням козаки здійснили успішні походи проти султанської Туреччини і Кримського ханства. В 1616 р. козаки напали на Кафу (Феодосія), де визволили багато невільників.

477 У списку М. І. Гулака: «то же».

478 Закреслено: «кожний».

479 Закреслено: «почали зараз».

480 Закреслено: «щоб».

481 Закреслено: «общество».

482 Закреслено: «як».

483 Закреслено: «щоб».

484 У списку М. І. Гулака відсутні слова: «по образу ипостасей божественных неразделимых и несмесимых».

485 Закреслено: «ляхи і москалі».

486 Закреслено: «ляхи и великороссияне».

487 Закреслено: «есть пани».

488 Йдеться про польську конституцію 3 травня 1791 р., яка мала ліквідувати феодальну анархію, послабити політичні позиції магнатів і шляхти та скасувати «ліберум вето» і виборність королів, проте не скасовувала кріпацтва і шляхетських привілеїв.

489 У списку М. І. Гулака: «третьи отданы».

490 Закреслено: «Московщине».

491 Закреслено: «оживе».

Наши рекомендации