Поняття соціокультурної комунікації

Соціокультурна Комунікація- процес взаємодії між суб'єктами соціокультурної діяльності (індивідами,групами, організаціями і т.п.) з метою передачі або обміну інформацією за допомогою прийнятих в даній культурі знакових систем(мов), прийомів і засобів їх використання. Соціокультурна комунікація виступає як один з базових механізмів і невід'ємна складова соціокультурного процесу, забезпечуючи саму можливість формування соціальних зв'язків, управління сумісною життєдіяльністю людей і регулювання її окремих областей, накопичення і трансляцію соціального досвіду. Необхідними умовами і структурними компонентами соціокультурної комунікації є наявність спільної мови у суб'єктів комунікації, каналів передачі інформації, а також правил здійснення комунікації (семіотичних, етичних). комунікативними є лише дії, здійснювані із спеціальною метою комунікації, тобто що мають мотиваційну підставу, орієнтацію на передачу інформації і здійснювані з використанням адекватної цій меті знакової системи. Відмінність інтерпретації соціокультурної комунікації, засновані на відмінність методологічних парадигмах,акцентують її суть або як сукупності засобів передачі соціальної інформації, створюючих базу для становлення і розвитку"інформації суспільства", або як способу досягнення розуміння однієї людини іншим, як механізму "уживаються", "вчувствованія". Значуще місце теорія комунікативної дії займає в роботах Хабермаса. На його думку, всі учасники комунікації орієнтуються на узагальнених, інтерсуб'ективних нормах комунікації, що зрозуміли, що в сукупності з комунікативною компетентністю і наявністю раціональних мотивів робить можливим сам цей процес. Типологія процесів соціокультурної комунікації може бути побудована по наступних підставах:

- по характеру суб'єктів комунікації (міжособистістна,особово-групова, міжгрупова, міжкультурна і ін.);

- по формах комунікації (вербальна, невербальна);

- по рівнях протікання комунікації (на рівні буденної культури, в специалізованих областях соціокультурної практики, в контексті трансляції культурного досвіду від специалізуючого рівня до буденного і т.п.) Специфічною сферою соціокультурної комунікації виступає масова комунікація, яка може бути визначена як культурна область, що складається з відкритих, впорядкованих процесів трансляції соціально значущої інформації, що піддаються цілеспрямованому породженню і регулюванню. У змістовному відношенні соціокультурна комунікація може бути диференційована на чотири основних інформаційних напрямка:

-новаційна (що залучає споживача інформації до нових для нього знань про властивості і ознаки явищ, об'єктів і процесів, про технології і норми здійснення якої-небудь діяльності);

-орієнтаційна (що допомагає споживачеві інформації орієнтуватися в системній структурі природного і соціального простору);

-стимуляція (що впливає на мотиваційні підстави соціальної активності людей,акту алізу є знання людини про навколишню дійсність і технології діяльності, а також прагнення до отримання бракуючих знань заради задоволення його соціальних домагань і ін.)

-кореляційна (що уточнює або оновлююча окремі параметри перерахованих вище видів знань, орієнтацій і стимулів). Основною змістовною одиницею соціокультурної комунікації є повідомлення(моно- аспектна інформація про що-небудь) або текст(комплексна інформація про багато або декількох істот. аспектах чого-небудь).

64.Об єкт і предмет філософії історіїСлово"філософія" походить від грецького"філо" - любов і"софія" - мудрість і звичайно трактується як любов до мудрості. У Древній Греції слово"філософія" як любов до мудрості застосовувалося до людей, що відкривають таємницю природи і людського життя, учать діяти і жити в згоді з природою і вимогами самого життя. Філософія являє собою форму раціонально обгрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв'язок. Тому філософське рішення питання про сущності світу і людини, про його відношення до світу явилося методологічною основою формування якісно нового світогляду. У цьому зв'язку важливим ставати питання про те, що ж являє собою філософія як феномен духовного життя суспільства. Специфічним об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина-світ". Поняття предмета і об’єкта філософії тісно пов’язані між собою. Щоб з'ясувати специфіку предмета філософії, необхідно з'ясувати, під яким кутом зору об'єкт відбивається у свідомості. А тому що об'єктом філософії є відношення"людина-світ", то, природньо, що на перший план виступає питання про природу і сутність світу і людини, про загальні, граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв'язки існують у світі, а також між людиною і світом. Таким чином, можна сказати, що предметом філософії є її об'єкт- відношення"людина- світ",- аналізований із погляду природи і сутності світу, природи і сутності людини, його місця у світі, відношення до нього, можливостей його пізнання і перетворення, а також із погляду устрою світу, його загальної структури і стану, у якому він знаходиться. На різноманітних етапах історії в центрі уваги розвитку філософської думки предмет філософії поставав не в усій своїй повноті і цілісності. В залежності від потреб практичного і теоретичного освоєння дійсності, людини, як правило, цікавило не все відразу, а ті або інші сторони відношення людини і світу. Це були або питання, пов'язані з пошуком першооснови світу, його загального початку, або питання про місце людини у світі, про те, як світ улаштований, питання пізнаванності світу. Проте, в якому б плані й у якому б взаємозв'язку і послідовності ці питання не ставилися, у кінцевому рахунку всі вони були підпорядковані осмисленню людиною змісту свого буття.

65. Периодизація історії та її критеріїПеріодизація історії— особливого роду систематизація, яка полягає в умовному діленні історичного процесу на певні хронологічні періоди. Ці періоди мають ті або інші відмітні особливості, які визначаються залежно від вибраної підстави(критерію) періодизації. Для періодизації можуть обиратися самі різні підстави: від зміни типу мислення(О. Конт, До. Ясперс) до зміни способів комунікації(М. Маклюен) і екологічних трансформацій (Й.Гудсблом). Багато учених, починаючи від мислителів XVIIIстоліття (А.Барнав,А.

Фергюсон, А. Сміт) до сучасних постіндустріалістов ніби Д. Белла і Е. Тоффлера, спираються на економіко-виробничі критерії. Перші донаукові періодизації історії були розроблені ще в глибокій старовині(наприклад, від золотого століття людей до залізного), але наукові періодизації з'явилися тільки в Новий час, коли в результаті праць італійських гуманістів, але особливо Жана Бодена поступово затвердилося те, що збереглося і до теперішнього часу ділення історії на стародавню, середньовічну і нову(Вважається, що хронологічно найбільш чітке таке ділення було проведене в роботах німецького професора Келлера. Періодизація— дуже ефективний метод аналізу і впорядкування матеріалу. Через періодизацію можна більш глибоко показати співвідношення розвитку історичного процесу в цілому і окремих його аспектів. Вона володіє великим евристичним потенціалом, здатна додати стрункість теорії, багато в чому структурує її і— головне— дає їй шкалу вимірювання. Не випадково багато учених відзначають велику важливість періодизації для дослідження історії.

66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей. Спрямованість істр. процесу залежить від цілого ряду чинників(релігійні, моральні і т.д.). В економічній сфері спрямованість істр. розвитку залежить від класової взаємодії і одночасно визначається спрямованість розвитком інтелекту, соціальної мобільності людини і нарешті кінець історії, який філ-ія істр. бачить по-різному. Наприклад, формаційний підхід бачить кінець істр. у комунізмі. Позитивним у цьому є те, що людина у своєму розвитку повертається до самої себе, своєї сутності. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальность, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Саме в процесі безпосереднього життя людей створюється певний узагальнений образ історії. Історія набуває певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії? Усвідомлення історії завжди залежить від ставлення людей до сучасності. В залежності від обставин життя люди по-різному відчувають себе в своєму часі, сприймають його то як прогрес щодо минулого, то як регрес, то як кризу, занепад, зупинки історії. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи із своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії.