Філософія природи Ф. В. Й. Шеллінга
Філософія природи Ф. В. Й. Шеллінг ґрунтується на спробі подолання фіхтевського трансцендентального ідеалізму. Митець виходить із вчень Б. Спінози, тобто із догматизму. Ф. В. Й. Шеллінг погоджується із І. Г. Фіхте в тому, що догматизм виходить з існування зовнішнього світу як аксіоми. Як фізик досліджує природу, не сумніваючись в її існуванні, не задаючись філософськими питаннями – існує природа чи ні, пізнавана вона чи ні, – так і для Ф. В. Й. Шеллінга в «філософії природи» існування природи і її пізнаваність є аксіомою. Тому і філософія природи повинна виходити саме з такого розуміння природи. Відмінність фізики від філософії полягає лише в тому, що фізика досліджує матерію, форми руху, а філософія піднімається до більш загальних питань.
Ф. В. Й. Шеллінг називав філософію спінозизмом фізики, тому що, з одного боку, це є вчення про природу, так само, як і фізика, а з іншого – є не просто фізика, а філософська фізика, умоглядна, орієнтована не на дослідне пізнання. Вона не вивчає зв’язок між рухом тіл, а досліджує, звідки цей зв’язок походить, чому світ має такий вигляд, а не інший, чому він тривимірний, а не двомірний і т.д. Оскільки природа пізнається, то істина існує. А оскільки істина є збігом об’єкта й суб’єкта, то від природи можливо сходження до суб’єкта. Тому природа постає для Ф. В. Й. Шеллінга не як щось бездушне, не як торжество смерті, не як деяка нерухома матерія. У ранніх роботах він пише, що в природі «розлита душа» або, як писав Ф. Тютчев під впливом цих ідей Ф. В. Й. Шеллінга: «Не те, що уявляєте ви природу, не зліпок, не бездушний лік; у ній є душа, в ній є свобода, в ній є любов, в ній є мова».
Головний принцип, із якого виходить Ф. В. Й. Шеллінг в своєму розумінні природи, це принцип єдності природи. Цей принцип був для Ф. В. Й. Шеллінга одним із найбільш послідовних евристичних принципів; він був переконаний, що всі природні явища пов’язані одне з одним. Ці ідеї філософа значно вплинули і на сучасну йому фізику. Скажімо, у той час вже були відкриті явища і електрики, і магнетизму. Відомий данський фізик Ерстед під впливом ідей Ф. В. Й. Шеллінга тривалий час намагався знайти єдність і зв’язок цих явищ. Саме завдяки такій його переконаності і був відкритий електромагнетизм.
Ф. В. Й. Шеллінг розглядав природу як живу і таку, що творить, а не бездушну й нерухому. У самій природі можна розглядати два аспекти:
1) Природа як щось створене, щось готове, як те, що пізнає фізик-екпериментатор; Ф. В. Й. Шеллінг тут використовує термін Б. Спінози «natura naturata» – природа створена.
2) Природа як продуктивність, як суб’єкт цього творіння («natura naturans»). Тому природу можна розглядати з двох сторін – як об’єкт, як продукт, що розглядають природні науки, і як суб’єкт, як продуктивність, те, що розглядається тільки філософією. Природа єдина і тому продукт і продуктивність у ній співпадають, але, співпадаючи, вони проте обмежують одне одного. Це обмеження і збіг двох протилежностей є основним принципом вивчення всієї природи. Вся природа складається з такого роду полюсів; як приклад Ф. В. Й. Шеллінг, зокрема, приводив полюси магніта, які існують, доповнюючи один одного; плюс і мінус в математиці. Ці приклади Ф. Енгельс, переніс у свою роботу «Діалектика природи».
У природі виникають протилежності, суперечності – це перший постулат натурфілософії. Протилежність є рушійна сила розвитку природи, це той механізм, завдяки якому існує продуктивність. Виникає чергування різних явищ, нерозривно пов’язане з єдністю природи, тотожністю, що зрештою є тотожністю протилежностей.
Ф. В. Й. Шеллінг на цьому не зупиняється і намагається розглянути, як із принципу продуктивності виникає матерія. Таємниця продуктивності полягає в злитті сил. Філософ бачить три основні сили, в яких виявляється матерія, – магнетизм, електрика і хімізм. Ці три поняття він називає категоріями початкової конструкції природу, за допомогою якої природа продукує сама себе із себе. Згодом таку ж конструкцію Ф. В. Й. Шеллінг знаходитиме і в органічній природі, і у вищій розумній природі. Ці три сили філософові потрібні для того, щоб обґрунтувати існування тривимірного простору. Магнетизм – сила, яка діє тільки по прямій лінії; він забезпечує одновимірність простору. Електрика, відповідно, забезпечує двовимірну, а хімізм дає третю складову простору; таким чином виникає об’єм. Зрештою із хімізму виникає наступний етап – органічна природа. Там відбувається своя еволюція – із подразнення виникає чутливість, із чутливості – відчуття, із відчуттів – мислення, далі – мисляча природа і, як результат, суб’єкт, що пізнає. Перше завдання філософії природи Ф. В. Й. Шеллінг вважає виконаним – він показав, як йому здається, як із філософії природи виникає суб’єкт.