Давньоєврейська література

Давньоєврейська література створила цілком оригінальний для давньосхідної традиції жанр – дидактичну повість-притчу – невеликого обсягу оповідь з розгалуженим сюжетом, для якого не властива алегорія, але який слугує ілюстрацією певного духовного чи морального стану людини чи суспільства. У каноні Старого Завіту цей жанр презентують три тексти – Книга Рути, Книга Естери та Книга Йони. Позаканонічні повісті-притчі представлені Книгою Юдити та Книгою Товита. У названих книгах величезна роль належить підтекстові, який завжди ширший за сам сюжет і який за зовнішньою скупістю прози ховає бурхливі колізії у свідомості персонажів.

ОСОБЛИВОСТІ ЄГИПЕТСЬКИХ МІФІВ. КОСМОГОНІЧНІ МІФИ.

Джерела вивчення міфології Древнього Єгипту відрізняються неповнотою і несистематичністю викладу. Характер і походження багатьох міфів реконструюються на основі пізніх текстів. Основними пам'ятниками,відбили міфологічного представлення єгиптян, є різноманітні релігійні тексти: гімни і молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найбільш значні з них - «Тексти пірамід» --найдавніші тексти заупокійних царських ритуалів, вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V та VI династій Давнього царства (XXVI - XXIII ст. До н. Е..), «Тексти саркофагів», що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXI - XVIII ст. до н.е.), «Книга мертвих »- складається починаючи з періоду Нового царства й до кінця історії Єгипту.

Єгипетська міфологія почала формуватися в VI - IV тис. дон. е.., задовго до виникнення класового суспільства. У кожній області (номі) складається свій пантеон і культ богів, втілених у небесних світила, каменях, деревах, птахів, змій і т.д.

Без знайомства з міфами ми не можемо скласти повну картину єгипетської літератури, тому що саме міфологія була джерелом літературних творів. Залучення міфологічного матеріалу необхідної при розгляді історії Єгипту, особливо давніх її періодів;необхідна вона і при розумінні ряду пролом єгипетського мистецтва. Але значення єгипетської міфів ще ширше - вони дають цінний матеріал і для порівняльного вивчення релігійних уявлень на Стародавньому Сході, і для дослідження ідеології греко-римського світу, і для історії виникнення і розвитку християнства.

Космогонічні міфи

Судячи з даних археології, в найдавніший період єгипетської історії ще не було космічних богів, яким приписували створення світу. Вчені вважають, що перша версія цього міфу виникла незадовго до об'єднання

Єгипту. Згідно з цією версією, сонце народилося від союзу землі і неба. Це уособлення, безсумнівно, давніше, ніж космогонічні ідеї священиків з великих релігійних центрів. Як завжди, від вже існуючого міфу не відмовлялися, і образи Геба (бога землі) і Нут (богині неба) як батьків бога сонця Ра зберігаються в релігії протягом усієї давньої історії.

Щоранку Нут справляє на світло сонце і щовечора ховає його на ніч у своєму череві.

Богословські системи, які пропонували іншу версію створення світу,виникли, ймовірно, в один і той же час в декількох найбільших культових центрах: Геліополь, Гермополе і Мемфісі. Кожен з цих центрів оголошував творцем світу свого головного бога, який був, у свою чергу, батьком інших богів, що об'єднувалися навколо нього.

Спільною для всіх космогонічних концепцій була ідея про те, що створенню світу передує хаос води, зануреною у вічну пітьму. Початок виходу з хаосу пов'язувалося з виникненням світла, втіленням якого було сонце. Уявлення про водному просторі, з якого з'являється спочатку невеликий пагорб, тісно пов'язане з єгипетськими реаліями: воно майже в точності відповідає щорічному розливу Ніла, мулисті води якого покривали всю долину, а потім, відступаючи, поступово відкривали землю,готову до оранки. У цьому сенсі, акт створення світу як би повторювався щорічно.

Єгипетські міфи про початок світу не являють собою єдиної, цілісної розповіді. Часто одні й ті ж міфологічні події зображені по-різному,і боги в них виступають в різному вигляді. Цікаво, що при безліч і космогонічних сюжетів, що пояснюють створення світу, надзвичайно мало місця приділяється створенню людини. Стародавнім єгиптянам здавалося, що боги створили світ для людей. У письмовому літературній спадщині Єгипту дуже мало прямих вказівок на створення роду людського, такі вказівки --виняток. В основному ж єгиптяни обмежувалися переконанням, що людина зобов'язаний своїм існуванням богам, які чекають від нього за це подяки, що розуміється дуже просто: людина повинна поклонятися богам,будувати і утримувати храми, регулярно здійснювати жертвопринесення.

Жерці Геліополя (великого релігійного центру Стародавнього Єгипту) створили свою версію виникнення світу, оголосивши його творцем бога сонця Ра,ототожненою з іншими богами - творцями Атум і Хепрі ( «Атум» означає «Досконалий», ім'я «Хепрі» можна перекласти як «Той, хто виникає» або «Той, хто призводить до виникнення»). Атума зазвичай зображували у вигляді людини, Хепрі у вигляді скарабея, а це означає, що його культ сходить до того часу, коли богам надавали вигляд тварин. Цікаво,що у Хепрі ніколи не було власного місця культу. Як уособлення сонця, що сходить, він був тотожний Атуму - сонці, що заходить і Ра - світному днем. Надавали йому вигляд скарабея був пов'язаний з переконанням, що цей жук здатний розмножуватися сам по собі, звідси його божественна творча сила. А вид скарабея, який штовхає поперед себе свою кулю,підказав єгиптянам образ бога, що котиться сонце по небу.

Міф про створення світу Атум, Ра й Хепрі записаний в «Текстах пірамід», а до того часу, коли текст його вперше було викарбовано в камені, він,ймовірно, існував вже давно і був широко відомий.

Згідно з «Тексту пірамід», Ра - Атум - Хепрі створив себе сам,виникнувши з хаосу, що назване Нуном. Нун, або Першоокеан,зображувався звичайно як неозоре одвічної водний простір. Атум,з'явившись з нього, не знайшов місця, на якому йому можна було бвтриматися. Тому він в першу чергу створив пагорб Бен-бен. Стоячи на цьому острівці твердого ґрунту, Ра-Атум-Хепрі приступив до створення інших космічних богів. Оскільки він був один, першу пару богів йому довелося породити самому. Від союзу цієї першої пари відбулися інші боги, таким чином, згідно з ї геліопольським міфу, з'явилися земля і правлячі нею божества. У триваючому акті творіння від першої пари богів - Шу (Повітря)і Тефнут (Волога) - народилися Геб (Земля) і Нут (Небо). Вони в свою чергупородили двох богів і двох богинь: Осіріса, Сета, Ісіда і Нефтида. Таквиникла Велика Дев'ятка богів - ї геліопольським Еннеада.

Ця версія створення світу не була єдиною в єгипетській міфології. За одним із переказів, творцем людей був, наприклад, гончар - бог Хнум, який представляв у вигляді барана, - який виліпив їх з глини

Богослови Мемфіса, найбільшого політичного і релігійного центру Стародавнього Єгипту, одного з його столиць, включили в свій міф про створення світу багатьох богів, які належали різним релігійним центрам, і підпорядкували їх Пта як творцю всього. Мемфісу варіант космогонії в порівнянні з геліопольським значно більш абстрактний: мир і боги створені не з допомогою фізичного акту - як у процесі творення Атум, - а виключно думкою і словом.

Іноді небозвід представлявся у вигляді корови з тілом, покритим зірками, але існували ще уявлення, згідно з якими небо - це водна поверхня, Небесний Ніл, по якому вдень сонце вдень обтікає землю. Під землею теж є Ніл, по ньому сонце, спустившись за горизонт, пливе вночі. Ніл, що протікає по землі, втілював в образі бога Хапі, який сприяв урожаю своїми благодатними розливами. Сам

Ніл також населяли добрими і злими божествами в образі тварин:крокодилів, гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій і т. д. родючістю полів відала богиня - володарка засіків і комор Рененутет, що була образі змії, яка з'являється на полі під час жнив, стежачи за ретельністю збирання врожаю. Урожай винограду залежав від бога виноградної лози Шаї.

Центральну групу міфів складають міфи про походження світу, Всесвіту, тобто космогонічні, і міфи про походження людини, тобто антропогонічні. У відсталих з точки зору культури і цивілізації народів небагато космогонічних міфів, а лише зрідка зустрічається згадка про те, що земна поверхня колись мала інший вигляд, але питання, як з'явилися земля, небо і т.д. не порушуються. Щось говориться про походження людей, однак відсутній його мотив: або згадується про перетворення тварин на дюдей, або виступає мотив "доробки" чи "вивільнення (з печери, з-під землі)". У народів, які стоять на вищому рівні культурного розвитку, з'являються розвинуті космогонічні та антропогонічні міфи. Дуже типові міфи про походження світу і людей - полінезійські, індіанців, стародавнього Сходу і Середземномор'я. У цих міфах виділяються дві ідеї: творіння і розвитку. Згідно з міфологічними поглядами, заснованими на ідеї творіння (креації), світ був створений якоюсь надприродною істотою - богом, деміургом, великим чаклуном. Згідно з іншими еволюційними поглядами, світ поступово розвивався з якогось без формного стану - хаосу, темряви, води, яйця тощо. Як правило, в космогонічні міфи вплітаються і теогонічні - міфи про походження богів і їх взаємовідносини між собою. Серед поширених міфологічних сюжетів - про чудесне народження і походження смерті; пізнішими були уявлення про загробне життя і долю. До космогонічних міфів примикають і розповіді-пророцтва про "кінець світу", тобто есхатологічні міфи, які зустрічаються лише на порівняно високому рівні розвитку.