Предмет філософії та його структура

Будь-яке системне знання має об'єкт і предмет. Під об'єктомрозуміється те, що у дослідженні протистоїть суб'єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як реальність у її практично-перетворювальній та пізнавальній діяльності.

Предметомвважається певна цілісність, що виокремлюється з об'єкта, ті його аспекти, частини, властивості, які вивчаються. В одному об'єкті можуть мати свій предмет багато наук. Наприклад, природу, як об'єкт пізнання, вивчають фізика, хімія, астрономія, природознавство у цілому, причому кожна з них досліджує у природі свій аспект чи предмет. Так, біологія вивчає загальні й окремі закономірності життя в усіх його виявах і властивостях (обмін речовин,

розмноження, спадковість, мінливість, пристосування тощо); біогеохімія — хімічний склад живої речовини та геохімічні процеси в біосфері Землі, що відбуваються за участю живих організмів; агрометеорологія — метеорологічні, кліматичні та гідрологічні умови вирощування сільськогосподарських культур і т. ін. Очевидно, що протиставлення предмета й об'єкта вивчення у загальнопізнавальному плані неправо­мірне. Основна відмінність предметавід об'єкта полягає в тому, що предметові належать лише головні, найсуттєвіші з погляду конкретно­го дослідження, властивості, якості й ознаки об'єкта. Щодо філософії, то її об'єктом завжди були і є:

1) природа та сутність світу;

2) природа та сутність людини;

3) взаємовідносини між світом і людиною.

Неважко здогадатися, що всі вони взаємопов’язані. Так, унікальність і неповторність «Я» кожної людини неможливо собі уявити інакше, ніж через порівняння з іншими людьми, які утворюють суспільство. Суспільство, друга частина об’єкта філософії, повноцінно функціонує тільки у взаємодії з навколишнім природним оточенням , з яким воно обмінюється речовино́ю, інформацією та енергією.

Предмет філософії— історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється. Ці процеси відбувалися і відбуваються за двома основними шляхами: "відгалуженням", тобто відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і "самовизначенням". Дуже поетично показав предмет філософії у своєму відомому філософському діалозі «Бенкет» великий давньогрецький філософ Платон(428 – 347 до н.е. ), навівши міф про андрогі́нів. У ньому розповідається про те, що раніше існував третій людський рід , який поєднував у собі чоловіче і жіноче начала. Боги, нажахані могутністю андрогінів, розітнули їх на дві половини. Відтоді кожен з нас шукає свою половинку. Подібно до того, як звичайна любов штовхає нас до єднання з коханою людиною, любов до мудрості спрямовує філософію на те, щоб подумки охопити світ у цілому.

У стародавньому світі філософія розглядалась як "наука наук", об'єднання всієї суми позарелігійних знань, мистецтва і тогочасних знань про загальні правила і норми поведінки людей. Так, Арістотель (384—382 до н. є.) виокремлював у філософії теоретичну (умоглядну), практичну і поетичну (творчу) її частини. Мету теоретичної філософії він визначав як "знання заради знання", включав до неї математику, фізику і "першу філософію", або метафізику. У послідовників Арістотеля назва "метафізика" (те, що після фізики) перетворилася на синонім філософії. Тепер цим терміном позначають також й онтологію та загальний метод, протилежний діалектиці. Метою практичної філософії Арістотель вважав "знання заради діяльності" і включав до неї етику, економіку і політику, а поетичної — "знання заради творчості", тобто поетику, риторику, мистецтво.

Розуміння предмета філософії як "науки наук" зберігалося впро­довж тривалого історичного часу. Навіть у середині XVII ст. видатний французький філософ і математик Р. Декарт стверджував: "Уся філософія подібна до дерева, коріння якого — метафізика, стовбур — фізика, а гілля, що виходять з цього стовбура, — всі інші науки, які складаються з трьох головних: медицини, механіки й етики"¹. Великий учений І. Ньютон свій твір з механіки назвав "Математичними началами нату­ральної філософії" (1687), К. Лінней — з основ ботаніки — "Філософією ботаніки" (1751), а Ж.-Б. Ламарк — з біології — "Філософією зоології" (1809).

Поступово від філософії відгалужувалися і набували відносної самостійності такі науки, як механіка земних і небесних тіл, астрономія, математика, фізика, біологія та ін. Одночасно самовизначалась і сама філософія. Вже у стоїків(IV ст. до н. є.) філософія починалася з логіки, а етика вважалась головним ученням щодо осмислення долі людей та їх ставлення до вічного і нескінченного світу. Основоположник німецької класичної філософії І. Кантрозумів філософію як вчення про єдність істини, добра і краси, а провідна постать цієї філософії Г. Гегель— як систему діалектичної логіки, філософії природи і філософії духу, під якою він розумів комплекс філософських вчень про державу і право, всесвітню історію, мистецтво, релігію і саму філософію. Представник матеріалістичного напряму в німецькій філософії Л. Фейєрбах вважав єдиним, універсальним і вищим предметом філософії вчення про людину, а основоположники марксистської філософії К. Маркс і Ф. Енгельс доводили, що предметом філософії є найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості людей.

Наповнення предмета філософії новим змістом триває і нині, тому що філософська думка — це вчення про вічне. Упродовж всієї своєї історії вона розвивається і збагачується, але зберігає водночас спадкоємність пізнаного. Об'єкт її вивчення невичерпний. Він реалізується у предметі, який включає:

• онтологію— вчення про буття;

• гносеологію — вчення про пізнання;

• аксіологію— вчення про природу цінностей та їх місце в реальності, про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язки різних цінностей між собою, з соціальними і культурними факторами та змістом особистості;

• методологію — вчення про систему принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності;

• логіку — вчення про засоби доведення і спростування, про загальнозначущі форми і засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання;

• соціальну філософію— вчення про суспільство та особистість;

• етику— вчення про мораль як форму суспільної свідомості;

• естетику — вчення про прекрасне, ставлення людини до світу з погляду досконалості-недосконалості, прекрасного-негідного, трагічного-комічного та її художньої діяльності;

• філософські питання наукивзагалі та окремих наук.

Отже, філософія— це теоретичне світорозуміння, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про ставлення людини до світу, система її узагальнених поглядів на світ у цілому і своє місце в ньому. Об'єктом вивчення філософія утверджує цінність людини як особистості, гуманізм суспільних відносин, соціальний прогрес і наукову. Філософська думка є науково-теоретичною і духовно-практичною думкою про вічне. Об'єкт філософського осмислення залишається, він існує завжди. Разом з тим філософська думка постійно відображає потреби часу, впливає на уми і серця сучасників. Численні напрями, течії та школи у філософії є спадкоємцями її предмета. Вплив філософії на життєдіяльність людини і суспільства виявляється в її функціях.

. Основне питання філософії

Філософський світогляд покликаний відповідати на широке коло питань. Як влаштований світ? Чи існують у світі надприродні сили? Як піввідносяться в людині душа і тіло, свідоме і несвідоме, матеріальне і духовне начала? Що є істиною і помилкою? Що таке добро і зло; щастя і нещастя, справедливість, свобода? Перелік таких питань можна продовжити. Однак серед них є головне. Це питання про ставлення людини до світу в цілому. У філософії воно конкретизується в питанні про співвідношення природи, матерії та свідомості, мислення, матеріального і духовного взагалі, яке вважається основним. У ньому розрізняють онтологічну і гносеологічну складові.

Онтологічна складова містить питання про первинність матерії або свідомості. Що первинне — матерія чи свідомість? Що чому передує — матерія свідомості чи свідомість матерії? Залежно від відповіді на ці питання, у філософському світогляді вирізняють матеріалістичний та ідеалістичний напрями, а серед філософів — матеріалістів й ідеалістів. До матеріалістів належать ті, хто первинним вважає матерію, а свідомість— вторинним, похідним від матерії; до ідеалістів — навпаки, ті, хто первинним вважає свідомість, а матерію — вторинною.

У філософії, крім матеріалістичного та ідеалістичного напрямів, є й третій — дуалістичний {лат. дуалізм — двоякий) напрям. Його прибіч­ники вважають матерію і свідомість, матеріальне та ідеальне такими рівноправними началами, що не зводяться одне до одного. Він проти­стоїть філософському монізму (грец. один, єдиний) — способу розгляду різноманітних явищ світу з погляду лише одного з начал — матерії або свідомості. Філософський дуалізм часто перетворюється на філософський плюралізм (лат. численний), позиція якого полягає у визнанні багатьох незалежних один від одного начал філософствування, видів буття, основ і форм знання. Однак найбільш поширеними і впливовими напрямами у філософії були і залишаються: матеріалістичний та ідеалістичний, у межах яких вирізняються різноманітні філософські течії та школи. У матеріалістичному — стихійного, наївного матеріалізму; механістичного, метафізичного матеріалізму; діалектичного матеріаліз­му та ін. Ідеалістичний напрям представлений, головним чином, філо­софськими течіями і школами об'єктивного і суб'єктивного ідеалізму. Представники об'єктивного ідеалізму, досліджуючи об'єкт і предмет філософії, виходять із первинності надіндивідуального духовного начала, а суб'єктивного ідеалізму— зі свідомості суб'єктів та індивідів.

Гносеологічна складоваосновного питання філософії полягає у світоглядному ставленні людини до можливості пізнавати навколишній світ. Чи пізнаванний світ? Більшість філософів, вчених, інших учасників пізнавального процесу відповідають на це питання позитивно. Однак частина з них вважає неможливим остаточне вирішення питання про істинність знання. Така світоглядна позиція у філософії називається агностицизмом(грец. недоступний пізнанню). Найчастіше її поділяють філософи ідеалістичного, дуалістичного і плюралістичного напрямів.

Отже, множинність напрямів, течій і шкіл у філософії зумовлена насамперед неоднозначним визначенням їхніми творцями і прибічниками основного питання філософії. У різних інтерпретаціях марксистської філософії тривалий час матеріалістичний та ідеалістичний напрями протиставлялись як несумісні навіть антагоністичні, ворожі. Насправді вони характеризують лише різні, але суттєві світоглядні підходи до розв'язанння "вічних" філософських проблем. Філософи-матеріалісти, наприклад, стверджуючи первинність матерії відносно свідомості, вирішують проблему джерела знань, яким є природа, людина, суспільство— об'єктивний світ у цілому в його розвитку і різноманітних взаємозв'язках. Філософи-ідеалісти питання про таке джерело, як правило, не ставлять, проте їхні зусилля пріоритетні в дослідженні структури свідомості і механізмів процесу пізнання. У філософію, науку і суспільну практику вагомий внесок роблять як філософи-матеріалісти, так і філософи-ідеалісти. Так, античний матеріаліст Демокріт створив атомістичну теорію побудови речовини; англійський матеріаліст Ф. Бекону Новий час став родоначальником досвідного природознавства і творцем індуктивного загальнонаукового методу пізнання і дії; відомий німецький філософ-матеріаліст К. Марксрозробляв матеріалістичну діалектику і політичну економію капіталізму; український філософ-матеріаліст П.В. Копнінстав ініціатором створення логіки наукового дослідження і багато зробив для її розвитку.

Водночас діалектичну логіку створив німецький філософ-ідеаліст Г. Гегель; дедуктивний загальнонауковий метод — представник дуалістичного напряму у філософії француз Р. Декарт;поняття про ідеального педагога — український філософ-ідеаліст Г. Сковорода.

Філософи-матеріалісти і філософи-ідеалісти не протистоять, а, навпаки, доповнюють один одного, їх творчість служить людям, інтересам суспільного прогресу.

Отже, філософія — теоретичне світорозуміння, основа сучасного світогляду. Вона має свій об'єкт і предмет дослідження. Все розмаїття філософських ідей об'єднує історично сформований комплекс проблем і питань, знання відповідей на які обов'язкове для кожної цивілізованої людини.

5.Функції філософії в суспільстві

Для з'ясування специфіки філософії необхідно визначити: що, як і чому саме так відображається в філософії, а також її соціальне призначення, тобто які функції вона виконує.

Філософія у суспільстві виконує декілька найважливіших функцій. Функція (лат. звершення, виконання) — філософська категорія, що характеризує такий взаємозв'язок двох (групи) об'єктів, коли зміни в одному з них супроводжуються змінами в іншому. На її підставі потім склалися поняття "функціональність", "функціональний підхід", "функціонування".

Філософія допомагає людині шукати сенс життя. Щоправда, від філософії не варто чекати остаточних відповідей на запитання «для чого я живу?*, адже у філософії важливим є не стільки кінцевий результат, скільки сам процес пошуку. Проте, як доводять спостережен­ня всесвітньовідомого австрійського фахівця з психології і психотерапії Віктора Франкла, жодна людина (людина ХХІст. у першу чергу) не може жити без усвідомлення бодай яко­гось сенсу. Інакше на неї чекає «сенсожиттєвий вакуум», який вона заповнюватиме штучним шляхом — пияцтвом, наркоманією, суспільно небезпечною поведінкою².

Уважається, що філософія покликана сприяти пробудженню творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе. Дехто називає таке філософське прозріння «потрясінням свідомості». Потрясіння — пролог до пробудження духу, до самостійного і відповідального життя.

Філософія не готує однозначної відповіді для всіх, вона продукує багато смислів, і ця множинність (плюральність) створює для людини можливості вибору.

Таким чином, за допомогою філософії кожен може швидше адаптуватися до життєвих обставин, які в нашому складному світі змінюються з кармоломною швидкістю.

Функції філософії всеосяжні. Вони об'єднуються у дві групи: світоглядні і методологічні. Практично-діяльна (праксеологічна) функція.

Світоглядні — це функції філософії як теоретичної основи світогляду людей.

Поняття "філософія" і "світогляд" не тотожні. Світогляд навіть сучасних індивідів, різних соціальних груп і верств населення може бути не філософським, а, наприклад, міфологічним, релігійним, містичним тощо. Філософським він стає тоді, коли погляди, уявлення, переконання та ідеали базуються на теоретичному світорозумінні.

До світоглядних у філософії належать гуманістична, соціально-аксіологічна, культурно-виховна та відображувально-інформативна функції.

Гуманістична функція філософії відображає гідність особистості, її права на свободу, щастя, вияв усіх своїх здібностей, на життя в суспільних умовах, що гарантують всебічний гармонійний розвиток. Філософія допомагає людині стати справжньою людиною. Філософія проголошує благо людини, принципи рівності і справедливості нормами стосунків між людьми.

Соціально-аксіологічна функція філософії полягає в розробленні вчення про цінності; про суспільний ідеал, тобто образ мети; про способи мислення та діяльність людей у створенні системи суспільних відносин та її компонентів, які відповідають потребам та інтересам особистості, соціального суб'єкта в цілому. Філософія обґрунтовує всі цінності, високі гуманістичні ідеали, що їх людство виробило, а точніше — вистраждало у складному процесі розв'язання проблем і протиріч минулого та сучасності.

Реалізація філософією своєї культурно-виховної функції відбувається в процесі її впливу на формування у індивідів якостей культурної особистості, захисту їх від поверхових та вузьких рамок повсякденного мислення, оволодіння ними діалектичним стилем мислення, залучення до філософської думки; усунення між людьми комунікативних бар'єрів, що виникли у зв'язку з їхньою професійною спеціалізацією.

Відображувально-інформативну функцію філософія виконує в про­цесі формування у суспільстві світогляду, що відповідає рівню розвитку науки, історичної практики та інтелектуальних вимог людини; збирання, аналізу, переробки інформації та її концентрації у філософських поняттях, категоріях, законах.

Філософія моделює основні напрями і принципи пізнання світу. Принципи філософії не є настільки точними, як закони науки, однак саме філософія встановлює ті межі, в яких розвивається наука. Філософія підсумовує результати діяльності науки, вписує їх у загальну картину світу. До методологічнихфункцій у філософії належить обґрунтування способів і прийомів організації різноманітних видів діяльності, методів і методик досягнення справжнього і практично ефективного знання. Це евристична, координуюча, інтегруюча та логіко-гносеологічна функції.

Евристична функція {грец. евристика — відшукую, відкриваю) філософії сприяє зростанню наукового знання, стверджує можливість і дієвість наукового прогнозування, бере участь у створенні окремих наукових гіпотез і теорій, є вченням про методики пізнання та діяльності, способи і форми їх практичного застосування.

Координуюча функціязабезпечує відбір оптимальних методів наукових досліджень, виключає їх протиставлення, недооцінку або переоцінку.

Інтегруюча функціяпов'язана зі створенням синтезуючих, проблемних наук (наприклад, біофізики, еволюційної генетики, екології, соціальної екології, онтології тощо), є найзагальнішим інтегратором наукового знання, сприяє перетворенню окремого наукового стилю мислення на діалектичний стиль через введення в науку філософських понять, категорій, принципів, законів.

Нарешті, логіко-гносеологічна функціяполягає в розробленні загальних методів пізнання, їх нормативних принципів, в обґрунтуванні понять і теорій наукового знання, пізнання світу, його законів і закономірностей.

Практично-діяльна (праксеологічна) функціяфілософії полягає в тому, що вона стає знаряддям ак­тивного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є найважливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини.

Тож, узагальнюючи практичний, інтелектуальний і духовний досвід людства, філософія, як справжня мудрість поколінь, з одного боку, застерігає(«не переступайте межі загальнолюдських цінностей, бо це шлях у нікуди»), а з іншого — пропонує(«спирайтеся на нагромаджуваний віками світоглядний, пізнавальний, методологічний та інший арсенал, збагачуйте його, щоб гідно відповісти на виклики сьогодення»).

У наш час, позначений революційними змінами в усіх сферах життя, філософія покликана проаналізувати перспективи розвитку світової цивілізації та проблеми, які стають на її шляху і загрожують загальною катастрофою, зокрема, допустимі межі споживацького ставлення до природного середовища, встановлення справедливого світового порядку для всіх без винятку держав, народів і культур, нарешті, форми взаємодії між реальним людським життямі штучно створеною комп'ютерними засобами віртуальною реальністю.

Отже, філософія є науково-теоретичною і дослідно-практичною базою життєдіяльності суспільства. Успіх будь-якої діяльності обумовлений наявністю відповідних знань та вмінь застосовувати багатий світоглядний і методологічний арсенал філософії в процесі прийняття і реалізації рішень.