Онтологія філософського осмислення Г. С. Сковородою проблеми державно-правових побудов

Одним із прибічників кордоцентризму у вітчизняній філософській думці був мандрівний філософ Г. С. Сковорода. В онтологічному контексті оригінальна концепція права у філософа передбачає не раціоналістичне, а релігійно-онтологічне обґрунтування природного права. Кордоцентризм відображає його внутрішню духовну суть. Основоположення правового світогляду – ідея моральної автономії особи та ідея справедливості – знаходять обґрунтування в його концепції «спорідненої праці».

«Спорідненість» розглядається Г. С. Сковородою як божественний закон, який в той же час є законом природи і людського суспільства. Якщо цей закон виконується, то у світі встановлюється гармонія, а в індивідуальному плані – щастя. Отже, «споріднена праця» – це вираз ступеня соціальної справедливості, а право як механізм встановлення закладеної в «спорідненій праці» справедливості повинно виходити від людини, виражати не стільки зовнішню, скільки внутрішню міру її свободи.

Пізнання «спорідненості» як пізнання внутрішньої гармонії людини, її природи, виявлення міри свободи здійснюється Г. С. Сковородою через досягнення символічної мови Біблії. Кожна людина повинна відкрити в собі самій світ цінностей і сенсів, що містяться у Біблії, саме це робить людину вільною, оскільки робить її життя осмисленим, таким, що не вимагає примусу.

«Спорідненість» як відповідність ідеї внутрішній гармонії повинна мати місце між природним правом і правом, що діє, тобто «цивільними законами», які повинні захищати право людини на її власний моральний шлях, на її самореалізацію.

Г. С. Сковорода визнає державу необхідною формою організації громадянського життя, призначення якого полягає в захисті землеробів і купців від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. У державі він виділяє внутрішню силу – це принцип її природного призначення, і зовнішню силу – дії правлячого прошарку.

З концепції «спорідненості» слідує і критика зовнішньої, формальної рівності, ґрунтованої на загальній невідповідності покликанню та універсальній неспорідненості. Формальній рівності він протиставляв внутрішню «нерівну рівність» як можливість реалізації своїх здібностей, право на індивідуальність, на щастя.

Суть «нерівної рівності» полягає в тому, що всі люди, з одного боку, рівні перед Богом, а з іншого, – різні. Критерієм же вибору людиною морального життєвого шляху є «спорідненість» (органічна відповідність) її з певним типом поведінки. Тим самим ідея «спорідненої праці» виступає у Г. С. Сковороди в якості моральної основи права і побудови державного устрою.