Китайська міфологія. культ пред­ків

Китай - одне з найдавніших цивілізованих держав світу. Філософські ідеї в Китаєві, що беруть початок у глибині століть, надзвичайно багаті по змісту і є величез­ною коморою ідей в історії пізнання всього людства.

Вже в первісному суспільстві з'явилися перші па­ростки філософії. Люди в первісному суспільстві, вихо­дячи з власного трудового досвіду, прагнули зрозуміти світ природи, що послужило основою для зародження матеріалістичних поглядів. Крім того, в умовах первісно­общинного ладу зародилося представлення про необхід­ність поклоніння парфумам предків.

Представлення про існування душі в людини було поширено і на тварин, рослини й увесь світ природи: вважалося, що усі у світі має свою душу, що всі природні тіла і явища: земля, небо, сонце, місяць, грім, вітер, гори, ріки, птахи, дикі звірі і т.д., знаходячись у розташуванні якихось парфумів, виявляють свою силу, у результаті чого виникли тотеїзм і поклоніння багатьом богам.

Однак в умовах первіснообщинного ладу могли з'яв­итися лише паростки філософської ідеї. Філософія як теорія пізнання навколишнього світу, як порівняно цілісний світогляд, зафіксований у писемній формі, виникла тільки в рабовласницькому суспільстві.

З китайськими міфами європейці вперше познайоми­лися в XVІІІ в., а до того сам Китай був для європейців міфом. Саме тоді рядові європейських філософів здава­лося, що історія цивілізації повинна починати з Китаю. Ця думка спиралася на представлення про те, що Китай-батьківщина самих древніх і мудрих філософів. Тим часом, як це ясно тепер, китайські філософи не древнє грецьких і багато моложе мудреців Єгипту.

До філософії в Китаєві було поетичне осмислення світу і минулого людства у формі міфів. Ці міфи не розповідалися, а пеклися, супроводжувані ударами, гудіннями, рокотом музичних інструментів. Їхніми героями були первопредки і царі-мудреці, творці людсь­кої культури. Між зародженням цих пісень, що зберіга­лися в народній пам'яті, і їхньою фіксацією за допомогою винаходу в другій половині ІІ тис. до н.е. писемності пройшло багато сторіч. І кілька сторіч знадобилося ще для того, щоб записані пісні були систематизовані й осмислені китайськими мудрецями як документи істори­чного минулого, як розповіді про щирі події й осіб визначеної території і часу.

Самі пісні, на підставі яких філософами створювалася фіктивна історія, частково збереглися в збірниках "Шиц­зин" ( "Книга пісень") і "Шуцзин" ( "Книга історії"). Китайський історик Сима Цянь (146-86 р. до н.е.) так сказав про добір цих пісень: "У стародавності пісень (ши) було більш трьох тисяч. Конфуцій відкинув негідні і взяв ті, що відповідає правилам і належному". Оскільки пісень, що дійшли до нас, 305, ясно, що негідними визнано дев'ять десятих поетичної спадщини древніх китайців. Таким чином, китайські пісні донесли до нас упорядковану, препаровану міфологію, що відповідає пануючий у часи Конфуція світоглядові.

Упорядкування китайської міфології ускладнило ро­зуміння її розвитку. Можна лише догадуватися, що китайці, як і інші народи, почитали: змій, ластівок, ведмедів, слонів, вважаючи їхніми заступниками окремих пологів і племен. Згодом одна з таких покровительок, придбала в уяві оповідачів міфів вигляд дивовижного змія - дракона, якому було приписане панування над метеорологічними явищами і небесними тілами, водною стихією й особливе заступництво царям. У такий же спосіб шановані китайцями реальні птахи перетворилися у фантастичного птаха Фенхуан, що став символом цариці. Вигляд дракона був доданий також богиням і богам, яким приписали створення світу і створення людства.

Китайці, що жили на рівнинах, залива часто вихід­ними з берегів великими ріками, почитали рятівні гори. Одна з них, Куньлунь, мислилася розташованої в центрі світу у виді опорного стовпа неба. Вважалося, що на вершині цієї гори знаходилася резиденція верховного бога й імператора Шан-ди. Одночасно існувало представ­лення про інший вертикальний віс-світовому древі, що стало житлом десяти сонць.

Саме небо мислилося вищою істотою, що керує усім, що відбувається на землі. При цьому в міфологічній свідомості відбулася підміна Верховного небесного владики і Неба міфологічними Государями Неба. У їхнє число входив верховний владика центра хуанді і його помічник бог землі Хоу-ту, який покровує храмові сонця і пануючий над сузір'ями і планетами Великої Ведмедиці, Сатурном, Юпітером, Меркурієм, Венерою. Кожному з міфічних владик відповідав визначений матеріальний початок: час року, колір, тварина, частина тіла, зброя. Усе це говорить про формування складної міфологічної системи, що включає різні природні і просторові елеме­нти.

По своєму змісті міфи підрозділяються на кілька груп.

Серед космогонічних міфів, що трактують похо­дження природи і людини зі стану первісного хаосу, представлені дві основні концепції: розподіл і перетво­рення. Відповідно до одній з них, неживі речі і живі істоти виникають у результаті розподілу хаосу на два першоелементе-світле (чоловіче) початки янь і темне (жіноче) початок інь. Друга концепція припускає виник­нення всього сущого в результаті трансформації. Так, людина був створений із глини богинею по імені Нюй Ва. За іншою версією того ж міфу, сама Нюй Ва перетвори­лася в предмети й істот, що наповняють світ.

Образ Нью Ва ( "Жінка", "Мати Ва") відновлюється по розрізненим і різночасним даним. У споконвічному своєму виді це богиня Землі, звідси її вигляд напівжінки-напівзмії. Також думають, що Нюй Ва шанувалася як прародителька племен, що мали як тотем змієві.

З функціями богині землі зв'язані зображення Нью Ви разом з іншим змієподібною істотою Фусі на кришках кам'яних трун. Нью Ва також ототожнювалась з богинею родючості, що з'єднує юнаків і дівчин у шлюбі. На початку першого весняного місяця в її честь приносилися жертви, улаштовувалися піснопіння, танці і стрілянина з лука. Існують деякі натяки на те, що Нью Ва вважалася не тільки прародителькою людей, але і матір'ю богів. Так, один древній коментатор пише: "Нью Ва-древня богиня й імператриця з людською головою і зміїним тулубом. В один день вона перетерплювала сімдесят перетворень. Її внутрішності перетворилися в богів".

Ім'я Фусі витлумачується як "Той, хто улаштував за­сідку на жертовник тварин", але під ним розуміється бог, який покровує полюванню і рибальству. Він також вважався божеством сходу, що править під заступницт­вом стихії і рослинності. Конфуціанські філософи перетворили Фуси в царя, що правив, у період на наше вирахування, з 2852 по 2737 р. до н.е.

Велику групу складають міфи про стихійні лиха і ге­роїв, що врятували від них людей. Найчастіше фігурують два роди нещасть - повені і посухи. У деяких міфах повінь з'являється як якийсь первісний стан, в інші - повінь послана богом на кару людям. Посуха виявляється результатом появи одночасно десяти сонць, що спопеляла посіви й загрожувала загибель людям. Від повені людей врятував Великий Юй, від посухи - Стрілок И, що збив з лука всі зайві сонця.

Міф про стрільця И - один із самих популярних у ки­тайській міфології. І культурний герой, що вважався як винахідником луку і стріл, так і рятівником за допомогою цієї зброї від безлічі нещасть, у тому числі космічного характеру. Сама форма луку у виді дуги-веселки перетво­рила героя в мисливця за Сонцями, що порушили поря­док. У цій своїй іпостасі И може бути зіставлений з героїчним героєм мисливцем Оріоном також зв'язаним із сонячним міфом.

Чудовиська, з якими він боре, частково зв'язані з при­родними явищами ( Дафен-"Великий вітер", Баше-"Довгий змій", що уособлює водну стихію). Як очисник землі від чудовиськ И близький до грецького героя Гераклу. Так само як Геракл відвідує країну Заходу і царство мертвих.

Відвідування И країни Заходу мотивується пошуком зілля безсмертя. Тут виявляється подібність з міфом про Гильгамеше. Сама країна заходу в китайських міфах - це не просте царство смерті, але місце обитання дивних тварин, виростання дивних рослин. Господарка цієї країни, що володіє зіллям безсмертя, з'являється у вигляді володарки звірів. Хоча И ці звірі не цікавлять, відвіду­вання їм володарки звірів могло бути спочатку зв'язано саме з його функціями мисливця, а пошук безсмертя служить більш пізнім додаванням до основного сюжету.

Убивство И персиковим кийком розкриває ще одну рису багатопланового образа мисливця. Відповідно до повір'їв китайців, тільки такою зброєю можна було вразити на смерть нечисту силу. Таким чином, надприро­дні здібності И в стрілянині з луку одержують пояснення: мисливець був зв'язаний з поганню, Цзунбу, у який перетворився після смерті. І, відповідно до визначення знавця китайських міфів Юань Ке, був владикою всіх злих парфумів Піднебесної, що стежили за тим, щоб злі сили не могли шкодити людям.

Міфи про древніх героїв відбивають прагнення древ­ніх китайців знайти персоніфікованих "авторів" найваж­ливіших технічних досягнень глибокої стародавності. Серед тих, хто навчив людей добувати вогонь тертям; уперше побудував курінь з гілок; винайшов способи полювання і рибного лову; виготовив перші землеробські знаряддя і навчив людей вживати в їжу злаки; відкрив спосіб варити зерно на пари і т.д. Характерно, що багато хто з цих героїв зображувалися китайцями у виді напів­людей-напівживотних: з тілом змії, з головою бика, що безсумнівно є відображенням древніх тотемичних представлень.

Самостійний цикл складають міфи о первопредках. Усі вони з'явилися на світло в результаті непорочного зачаття. Прародителька іньців випадково проковтнула яйце священного Пурпурного Птаха, а мати першого чжоусца наступила на слід Велетня і т.д. Ці деталі міфів о первопредках зв'язані з представленнями, що мали широке поширення, про те, що ніколи "люди знали матір і не знали батька". Пережиткове відображення у свідомості людей первісної матери лінійної філіації.

Представлення іньців про потойбічний світ були дзе­ркальним відображенням правопорядку, який існував на землі. Подібно тому, як Піднебесна верховна влада належала Вану, думали іньці, так і на небі всі і вся підкоряється Верховному Божеству (Ди). Ди всемогутній - це він робить людям благодіяння або карає їх нещастям, він дарує їм врожай, посилає посуху, від нього залежать дощ і вітер. Найближче оточення Ди складають покійні предки Вану, що є його "слугами". Предки Вану викону­ють різні доручення Ди, вони ж передають йому прохання Вану про дарування благоговіння і допомоги. Тому, приносячи жертви своїм предкам, Ван міг умилостивити їх і завдяки цьому заручатися підтримкою Верховного божества. Функції Вану як верховного жреця саме і полягали в тім, що він міг здійснювати спілкування зі своїми предками, що були посередниками між світом людей і світом богів.

У ранній чжоуський час ця система релігійних пред­ставлень не перетерпіла ще скільки-небудь значних змін. Пізніше відбувається поступовий процес відділення у свідомості людей світу предків і світу богів, що приво­дить до відокремлення культу предків від культу Верхов­ного Божества. Унаслідок цього функції посередника переходять до жреця або жриці - особі, що володіє здатністю звертатися з парфумами і богами. Виникнення і поширення конфуціанського навчання сприяло з одного боку, посиленню культу предків, з іншого боку - транс­формації представлень про Ди і культ Неба. Після перетворення конфуціанства в офіційну державну ідеологію трактування їм значень цих культів стало каноном.

Поряд з цим у ханьський час розвиваються народні вірування, що виявляють значне даоське фарбування. В ІІ-ІІІ в. у Китай проникає буддизм. По переказі, перші буддійські сутри були привезені в Китай на білому коні; у пам'ять про це біля Лояна був побудований збережений дотепер буддійський храм "Білого Коня". Переклад сутр на китайську мову і поширення буддизму в Китаєві відноситься вже до ІV-VІ вв.

ПОЕТИЧНИЙ СВІТ «ШИ ЦЗИН».

У 2 тис. до н.е. в Китаї було створено незалежну від вимови ієрогліфічну писемність, завдяки чому носії численних мовних діалектів, не розуміючи усного мовлення, легко могли спілкуватися у письмовій формі. Найдавнішою пам’яткою китайської літератури є книга пісень “Шицзин” (XI–VI cт.ст. до н.е.). Це твори китайсь­кого фольклору, які збирали державні чиновники, щоб дізнатися про ставлення народу до влади. Пісні не тільки прославляли хороших правителів, а й висміювали тих, хто не піклувалися про своїх підданих.

Шицзин («Книга песен», кит. трад. 詩經, упр. 诗经, пиньинь Shī Jīng; Wade-Giles: Shih Ching) — один из древнейших памятников китайской литературы, уникаль­ный источник информации о языке и традициях различ­ных регионов древнего Китая.

Содержит 305 народных песен и стихотворений раз­личных жанров, созданных в XI—VI вв. до н. э. и отра­жающих многообразные явления духовной и социальной жизни; отбор и редакция произведений приписывается Конфуцию. Лунь юй вкладывает в уста Конфуция призыв изучать Шицзин как источник знаний о природе и обществе. Получив канонический статус, Шицзин был включен в канонический сборник конфуцианских текстов У-цзин.

В сравнении с литературой Воюющих Царств заметна архаичность языка "Книги песен". Цзо чжуань, Шан шу указывают, что она была широко распространена в среде образованной элиты. Песни цитировались как признак принаддежности к китайскому культурному кругу. Археологические находки 20 в. обнаружили фрагменты песен в альтернативной записи, не затронутой реформой письменности раннеимперского периода: при вариатив­ности графики, цитаты демонстрируют строгое фонетич­нское единство. Это указывает на то, что песни циркули­ровали прежде всего в устной форме.

Классические комментарии

Исключительный статус песен-ши, в сочетании с их архаизмом, продиктовал необходимость возникнования ранних комментариев: они получили название "трех школ" 詩三家 (ши саньцзя): Лу, Ци и Хань. Позднее они были вытеснены комментарием Мао, который получил статус ортодоксии.

Комментаторская традиция Мао относится к деятель­ности Мао Хэна и Мао Цзяна. Интерпретации, сделанные ими лично либо их последователями были отредактиро­ваны Кун Инда (7 в.) и опубликованы в виде сборника Маоши чжэн и 毛詩正義.

Переводы

На русский язык Книгу песен переводил А. А. Шту­кин. Автором одного из известных на Западе поэтических переводов Шицзина на английский язык является Эзра Паунд.

Шицзина - памятник китайской литературы, соз­данный безымянными творцами в 11—6 вв. до н. э. Содержит 305 песен, отобранных, согласно традицион­ным источникам, Конфуцием (См. Конфуций). В 213 до н. э. в числе других конфуцианских книг был сожжён и восстановлен приблизительно во 2 в. до н. э. Известен в списке "Маоши"; название "Ш." получил в 12 в. Из 4 разделов ("Го фэн" — "Нравы царств", "Сяо я" — "Малые оды", "Да я" — "Большие оды", "Сун" — "Гимны"), каждый из которых является как бы самостоятельной книгой со своими темами, особой эмоциональной атмос­ферой и средствами художественного изображения (включая музыкальное сопровождение), наибольшей литературной ценностью обладает первый из них. В центре песен "Го фэн" — человек и его отношение к природе и окружающей действительности, мир чувств и мыслей земледельца, скотовода, охотника. В песнях "Го фэна" чаще, чем в других разделах, звучат мотивы социального протеста. Лирические произведения раздела "Сяо я" созданы главным образом придворными стихот­ворцами по поводу разных торжеств и восхваляют добродетели и ратные подвиги правителей. Образцами придворной поэзии считаются оды "Да я". Раздел "Сун" включает торжественные и хвалебные храмовые песнопения и культовые гимны. Отражая многообразные явления духовной и социальной жизни Китая, "Ш." является своеобразной энциклопедией кит. древности.