Закон єдності та боротьби протилежностей

Якщо попередній закон відповідає на запитання, як відбувається розвиток (тобто на його основі, за його допомогою дослід­жується, що безпосередньо відбувається при переході від однієї міри до іншої), то закон єдності і боротьби протилежностей — це закон, що розкриває сутнісну сторону розвитку, джерело, причину розвитку. Отже, він відповідає на запитання, чому відбувається розвиток.

Не одне лише поняття суперечності, а тільки вся сукупність позначених у блоці (сфері) категорій (опосередкованих, сутнісних відношень) дає систематичне розуміння цього закону. Ми не просто фіксуємо той факт, що сутність суперечлива. По-перше, ми розкриваємо суперечливість усіх категорій сфери сут­нос­ті, їхнє суперечливе відношення з категоріями сфери буття, показуємо, що пізнання повинно постійно розв’язувати цю суперечність переходу від сутності до буття і навпаки. По-друге, ми показуємо, що суперечність для свого розв’язання знаходить цілком визначені форми такого вирішення і тільки тоді виникає необхідний зміст; пошуки цієї форми, реалізація цієї ­необ­хідності обов’язково здійснюються через масу випадковостей; ­суперечність як причина явища, породжує наслідок; при цьому до­слід­ження серії суперечностей змушує нас знайти єдину, вихідну внутріш­ню суперечність, яка є субстанцією, самопричиною всієї си­стеми явищ.

Було б серйозною помилкою сприйняти виявлення будь-яких про­ти­лежно­стей (фіксування полярності, двоїстості: верх — низ, праве — ліве, ­бід­ність — багатство і т. д.) за суть справи. Це не діалектичні протиріччя, а так званий поляризм (концепція поляр­ності). Це — ­варіант вульгаризації діалек­тики. Для того, щоб помітити полярні ­від­ношення в дійсності, зовсім не потрібна діалектика, для цього з успіхом можна користуватися звичайним повсякденним мисленням (за Ге­гелем, — розсудком).

Діалектична логіка як першу «половину справи» передбачає знаходження внутрішнього, вихідного протиріччя системи явищ, {172}

зведення до нього безпосередньо наданих явищ. Друга половина справи — це виведення всіх протилежностей, що з’являються нам у досвіді, як закономірне породження даного внутрішнього, історично і логічно вихідного протиріччя.

Отже, аналізований закон діалектики обов’язково передбачає від­мінність протиріч внутрішніх і протиріч зовнішніх. Ці два типи протиріч не сторонні один одному, вони взаємопов’язані між собою таким чином, що другі є похідними від перших.

Так, наприклад, К. Маркс пишався тим, що відкрив внутріш­ню двоїстість людської праці, яка складається з праці конкретної і праці абстрактної. Перша робить споживну вартість, друга виступає як витрата суспільно необхідної праці — вартість. І от із цієї діалектики Маркс виводить потім усі зовнішні протиріччя капіталістичного засобу виробництва. Так, очевидно, повинні діяти всі галузі теоретичного знання.

Внутрішні протилежності осягаються, таким чином, усередині їхньої певної єдності, діалектичної тотожності. От чому ми говоримо про єдність, а не тільки про боротьбу протилежностей. Єдність протилежностей визначає єдність предмета, його цілісність, а боротьба — його внутрішній неспокій, розвиток.

Важливо ще раз підкреслити, що науковий, діалектичний підхід — це суто об’єктивний підхід: у мисленні не повинно бути місця «спе­ци­­фі­ці», суб’єктивістському відношенню до предмета. Ми немовби прислухаємося до власного монологу предмета, простежуємо власну логіку предмета як логіку його саморозгортання, саморуху. Яким чином? Шляхом знаходження послідовного ря­ду реальних розв’язань вихідного, внутрішнього протиріччя (приклад: поява грошей як форми розв’язання протиріччя товарних відносин).

Те, що в законі взаємопереходу кількісних і якісних змін роз­глядається лише як послідовна серія стрибків, те ж саме в законі єдності і боротьби протилежностей розглядається вже більш конкретно — як серія розв’язань вихідного протиріччя (а не прос­то накопичення кіль­кісних змін). Іншими словами, перед нами той же самий процес роз­витку, але зрозумілий уже глибше, у його істотності. Звідси діалектична логіка, оскільки вона є логікою розв’язання протиріччя, є і логікою істини-процесу. {173}